Четверте визнання
Архієпископ Хризостом ІІ під час літургії 24 жовтня згадав у Диптиху очільника ПЦУ – митрополита Епіфанія. У міжцерковних стосунках це означає визнання Епіфанія законним очільником дійсної (канонічної) церкви. Очільник Церкви Кіпру не попереджав власний єпископат про визнання, напередодні не було засідання Синоду, хоча протягом півтора року з моменту отримання Томосу було декілька засідань, де кіпріоти обговорювали «українське питання». Були найрізноманітніші заяви архієпископа Хризостома, остання з яких, у березні цього року, перед самісіньким карантином: «Я міг би їх [ПЦУ – прим. ред.] визнати і вчора, і сьогодні, і завтра. Для мене немає жодної проблеми». Перед тим, у 2019 році, він також казав: «Настане час, коли кир Епіфаній відвідає Кіпр і буде співслужити».
Загалом Кіпрська церква довго йшла до визнання, і сьогодні архієпископ Хризостом нарешті прийняв рішення і фактично оголосив це. Це вже четверте визнання з боку помісних церков.
Спікери Московського патріархату відразу ж розкритикували його, заявивши, що це особисте рішення «однієї людини», яке ще нічого не вирішує, що це «самоуправство без згоди Синоду». Проросійські дописувачі навіть почали звинувачувати кіпрського предстоятеля в порушенні соборності в керуванні церквою. Цікаво, чи наважились би автори цих слів сказати це своєму предстоятелю – патріарху Кирилу, який вже давно робить вчинки на власний розсуд, без консультацій з Синодом? Наприклад, зустрічається з Папою Римським і підписує спільні декларації.
Відсутність процедури
Проте насправді ж теза про особистий характер рішення не є аргументом. Річ у тім, що у православ’ї немає сформованого канону чи то послідовності – як визнавати нову церкву. Раніше це робилося так – Вселенський патріарх сповіщав інших предстоятелів, що видав Томос про автокефалію й утворилася нова церква. Очільник цієї нової церкви надсилав іншим так звані «листи миру» і отримував у відповідь такого самого листа. Зазвичай предстоятелі самі здійснюють таке дипломатичне листування, а потім на Синоді вже постфактум повідомляють про це інших єпископів.
Українська ситуація ускладнюється тим, що це вперше, коли проти автокефалії однієї церкви виступає третя сторона. Інші автокефалії і визнання не відбувалися в контексті шаленої протидії такого потужного гравця, як РПЦ.
Отже, коли немає загальновизнаної послідовності визнання, то церкви спираються на прецедент. В українському випадку цей прецедент створила Елладська церква. Її Синод встановив, що визнання іншої церкви шляхом згадки у Диптиху є прерогативою та привілеєм предстоятеля церкви. Пізніше очільник Елладської церкви скористався цим привілеєм і визнав ПЦУ. Кіпрський архієпископ пішов тим самим шляхом і скористався прерогативою предстоятеля для визнання.
Окрім того, Хризостом заявив, що якщо хтось з ієрархів забажає проведення Синоду, то він скличе засідання. Він впевнений, що більшість підтримає його позицію. Отже, говорити про порушення соборності немає підстав.
Російське лобі
Однак варто зазначити, що на Кіпрі є ієрархи, котрі орієнтуються на Москву. Сама острівна держава довгий час була сірою економічною зоною ЄС, тіньовим офшором, куди виводили гроші олігархи пострадянських країн. Росіяни полюбляють Кіпр. Активні стосунки з деякими місцевими митрополитами підтримував очільник російського Імператорського православного палестинського товариства (ІППТ), колишній директор ФСБ Сергій Степашин. Він активно співпрацював з митрополитом Тамасовським Ісаєю у відновленні паломництва росіян до Кіпру. Ще й на подвір’ї митрополії побудували храм у типово російському стилі з цибулевими куполами. Церква на честь «усіх святих у землі російській просіявших».
Окрім митрополита Ісаї, до проросійського табору належать митрополити Кікський Никифор і Лімасольський Афанасій. Я вже було збирався зазначити, що від них варто очікувати реакції, засудження Хризостома та проросійських виступів. Минулого року з ними вже був прецедент, коли вони провели спільну конференцію з представниками РПЦ і стали на їхній бік. Предстоятель Кіпрської церкви тоді засудив їх, бо Синод вирішив тримати нейтралітет у питанні визнання ПЦУ.
Але поки я писав цей матеріал, митрополити вже встигли оприлюднити заяву. У документі вони критикують дії архієпископа Хризостома, патріарха Варфоломія, а слова ПЦУ, автокефалія та предстоятель Епіфаній беруть у лапки. Загалом у заяві наявні фактологічні помилки, проте відсутні посилання на канони, які начебто порушив патріарх Варфоломій. Основна вимога заяви – відкликання Хризостомом визнання ПЦУ.
Дії РПЦ
Аналізуючи попередні рішення, з певною часткою ймовірності можна спрогнозувати дії Московського патріархату. Скоріш за все, патріарх Кирило припинить молитися за архієпископа Хризостома, проте збереже стосунки з проросійськими ієрархами, особливо в царині паломництв і співпраці з ІППТ. Так було, до прикладу, з Елладською церквою. РПЦ зберегла відносини з лояльними ієрархами, а також залишила шпаринку для впливу на позицію церковних Афін. Так само і з Кіпром. Скоріш за все, Москва продовжить спілкування та спільні акції з митрополитами Ісаєю, Афанасієм, Никифором і єпископом Миколаєм Амафунтським, який теж приєднався до заяви.
Окрім того, вірогідно, що наближені до РПЦ інформаційні ресурси вже найближчим часом почнуть активну кампанію дискредитації Кіпрського архієпископа. Серед наративів, які просуватимуть у публічний простір, я прогнозую такі:
1. Архієпископ Хризостом зрадив православ’я.
2. Визнання ПЦУ - це результат панеллінської солідарності. Греки ставлять національні інтереси вище за канони церкви.
3. Визнання ПЦУ є результатом активності держсекретаря США Майка Помпео з руйнування Православної церкви.
Цими меседжами будуть готувати вірян Московського патріархату до розриву відносин з архієпископом Хризостомом. Я не здивуюся, якщо вже зараз почнуть обговорювати кандидатуру наступного предстоятеля Церкви Кіпру, адже стан здоров’я Хризостома, який бореться з онкологією, не найкращий.
Автокефальний анамнез
Кіпрська церква формально навіть не є патріархатом, «лише» архієпископією, однак це дуже важлива та впливова церковна кафедра. Її автокефалія була затверджена ще Вселенським собором. Відбулося це на ІІІ Вселенському соборі (431 р.) в Ефесі. Тоді церковну владу на Кіпрі хотів прибрати до своїх рук Антіохійський патріархат і почав висвячувати там єпископів. Собор проголосив незалежність Церкви Кіпру та владу архієпископа Нової Юстиніани, це офіційний титул предстоятеля Кіпрської церкви.
Цей титул очільник церкви отримав внаслідок цікавих подій. У VII столітті на Кіпр часто нападали араби-мусульмани. Для збереження цивільного населення та укріплення проток на шляху до Константинополя імператор Юстиніан ІІ переселив кіпріотів до Малої Азії, до міста Нова Юстиніана. З цього приводу VI Вселенський собор ухвалив неординарне рішення. Щоб влада та гідність кіпрського архієпископа не змарніла, Константинопольський патріарх надав йому частину своєї території під його керівництво, поки кіпріоти вимушені були жити в Малій Азії. Пізніше вони повернулися на батьківщину, проте історичний титул архієпископа Нової Юстініани назавжди лишився за очільником Церкви Кіпру.
Такий автокефальний анамнез та особливі історичні стосунки з Константинопольською кафедрою мають певний вплив на ставлення кіпрських архієреїв до дій патріарха Варфоломія. Вони пам’ятають добрі справи константинопольських патріархів до їхніх пращурів і визнають привілеї першої за честі кафедри приймати апеляції та видавати томоси.