Начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов
На думку очільника ГУР, основні ризики для України у 2024 році будуть не на полі бою, а в умовному тилу.
«На полі бою все більш-менш прогнозовано, несподіванок там не буде. І не може бути, тому що, я вважаю, що ми все ж таки недарма гроші отримуємо. А от щодо влади й суспільства мені складніше відповісти. Надмірна надія на допомогу когось, байдуже кого, часто розчаровує. І головне, щоб ми не доповнили цю статистику», — зазначає начальник ГУР МОУ.
Також він вважає, що у 2024 році важливою буде вмотивованість людей і це впливатиме на здійснення наступальних операцій.
«Невмотивована людина йти в атаку не буде. Вона зробить усе, щоб цього не сталося. Це величезна проблема. Якщо ми її хоча б частково не вирішимо (повністю вирішити її нереально, навіть немає сенсу за це братися), ми станемо в глуху оборону. Стати в глуху оборону у відкритій конвенційній війні з РФ — це повзучий програш для нас. Не вирішивши питання мотивації людей, ми не досягнемо успіху на полі бою», — наголошує очільник ГУР.
Тож у 2024-му на перший план виходить підвищення ефективності мобілізації. Як, власне, і пріоритетність власного виробництва у сфері ОПК.
«Ті обсяги зброї, які надавали нам раніше, у сукупності з тими, що виробляли в Україні, абсолютно не покривають поточних потреб. Приросту немає, це треба чітко розуміти. Усе йде тільки в мінус. Скільки це зможе тривати? Риторичне запитання», — зауважує очільник ГУР. І додає, що випускати абсолютно всю необхідну Силам оборони номенклатуру Україна наразі не може, тож варто зосередитися на нагальних потребах.
«Найбільшою потребою на фронті зараз є боєприпас і кількість артилерійських стволів калібру 122 і вище міліметрів. Недостатня кількість артсистем і відсутність нормальної кількості боєприпасів для них — це головна проблема. Тож першочергово треба вирішувати саме це питання. Усе інше має бути другорядним», — акцентує Кирило Буданов.
Щодо безпосередньої діяльності ГУР, начальник управління зазначає, що у 2024-му розвідка планує збільшити кількість точкових ударів по території ворога. А також масштабувати досвід висадки наземного компонента.
«Без заходження фізично людини на ворожу територію там ніякого нервозу не почнеться. Нічого в цьому страшного немає, робили це багато разів, у принципі, будемо масштабувати цей досвід», — каже Кирило Буданов.
Наостанок він зазначив, що планів вести війну у 2025 році Російська Федерація поки що немає. «Можливо, під кінець 2024 року, якщо нічого не зміниться, вони будуть це коригувати. Але зараз планів таких у них немає», — резюмує керівник ГУР.
Член парламентського комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, народний депутат Сергій Рахманін
«Ще з часів Наполеона Бог на боці великих батальйонів. Я думаю, що всі уявлення про те, якою має бути війна у 21 столітті, розвіялися і з'ясувалося, що великі масиви людей усе одно потрібні. Відповідно, нам усе одно потрібна мобілізація», — каже член оборонного комітету Верховної Ради Сергій Рахманін про плани на 2024 рік.
Стратегічний задум і його виконання на полі бою, вважає Рахманін, залежатиме від кількості сил і засобів, які ми матимемо, а це «залежить від величезної кількості факторів, величезної кількості чинників, значна частина яких, на жаль, поза межами України».
Крім того, зазначає нардеп, воювати — і з психологічної, і власне військової точки зору — буде складніше, якщо ворог не відчуватиме наших ударів.
«Зрозуміло, що будь-який удар по будь-якому об'єкту змушує ворога відтягувати частини своєї ППО подалі від фронту, відповідно нашим військовим трохи легше працювати», — каже нардеп.
При цьому він наголошує, що Україна працює над ракетною програмою.
«Скільки б не було спекуляцій, маніпуляцій, що ракетної програми не фінансують чи недофінансовують, на неї виділяють рівно стільки грошей, скільки є. Справді, грошей ніколи не вистачає, але критично необхідна сума завжди знаходиться для того, щоб відповідні роботи проводили», — повідомив член парламентського комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки.
Також він назвав локальний успіх України у сфері розробок ОПК.
«Дуже важливий успіх, він уже є публічним. Росіяни дуже скептично ставилися до наших розробок, а нашим інженерам вдалося адаптувати зенітну протиракету С-200 для того, щоб використовувати її як ракету поверхня-поверхня. І далі працюватимуть з нею.
Стримано скажу ще, що наприкінці цього року відбувся не прорив, але певний прогрес у розробці одного виробу. Думаю, що у 2024 році ми будемо дивитися в майбутнє трохи оптимістичніше і трохи далі, ніж дивилися до цього», — заінтригував Рахманін.
Загалом, на його думу, головні виклики для України наступного року стосуватимуться не лінії фронту («З відповідними засобами там можна розв’язати будь-яку проблему») і не допомоги партнерів («Вона малітиме, але зовсім не припиниться, ми зможемо адаптуватися»), а того, що називають тилом.
«Якщо це, не дай боже, буде сильно запущено, нам уже ніхто й ніщо не допоможе. Тому я сподіваюся не тільки і не стільки на державницьку позицію чи здоровий глузд, скільки на інстинкт самозбереження. Рано чи пізно він має спрацювати в усіх, від кого це залежить», — відзначає нардеп.
Сергій Марченко, міністр фінансів України
Очільник Мінфіну зазначає, що наступного року фінансування буде достатнім, щоб забезпечити ті засоби, які ми мали у 2023 році. Але для цього довелося докласти значно більших зусиль, ніж раніше.
«На жаль, змінюється ставлення, змінюються тренди. І те, що раніше в будь-якому разі якимсь чином вирішувалося, зараз потребує колосальних зусиль. Доводиться працювати з людьми, які не готові прийняти той факт, що нам потрібна допомога. І коли власні інтереси не завжди збігаються з інтересами України, це дуже складно», — зазначає Сергій Марченко.
Він додає, що завжди має занижені очікування щодо переговорів з партнерами, але цьогоріч тривожні нотки були очевидними.
«У порядку денному зовсім інші питання. Достукатися до твоїх counterparty, міністрів фінансів G7, складніше. Вони тебе чують, але вже не бачать. І їм так і сказав у кінці, що не здивуюся, якщо наступного разу не зможу з ними навіть зустрітися. З якихось їхніх «об’єктивних» причин. Це реальність. А час не наш козир», — каже міністр.
«Та я не думаю про 2024 рік. 2024 рік майже склався. Питання техніки — питання часу, коли, як. Рішення є. Є план Б. Мене турбує 2025 рік», — підсумовує Марченко.
Михайло Подоляк, радник голови Офісу Президента
Радник очільника ОП Андрія Єрмака Михайло Подоляк вважає, що наступний рік визначатимуть і негативні, і позитивні тренди, «але позитивні точно переможуть».
До негативних радник голови ОП зараховує:
● Втрату нашими партнерами відчуття страху.
«Наші партнери відчувають, що Росія далі нікуди не піде. Що вона завжди буде під Авдіївкою. Тому втратили відчуття страху, яке було на початку війни, коли вони готові були допомагати, боялися, що війна буде масштабована в тому числі на їхні території. А коли вони втратили це відчуття страху, то, безумовно, вкладаються в інші питання, обговорюють інші пріоритети»;
● Внутрішні політичні дискусії.
На думку Подоляка, Україна повернулася до жорстких, образливих, конспірологічних чвар, що грає на руку Росії.
«Російська Федерація сьогодні бачить, що ми тут собі чубимося, і треба просто дочекатись, поки або ми самі себе знищимо, або всі від нас почнуть [сахатись]. Це погана складова, це психологічна складова. Вкрай негативний для нас тренд», — зазначає представник ОП;
● Відсутність досвіду.
За словами Михайла Подоляка, до війни в Україні ніхто не розумів, що таке велика, масштабна війна у 21 сторіччі. Цього не розуміли наші партнери, не знали, яка зброя нам потрібна і в якій кількості. Не знали цього і ми. Ця війна — це здобуття досвіду для всіх.
Серед позитивних трендів 2024 року радник голови Офісу Президента називає:
● Розуміння, яка зброя нам потрібна, «куди інвестувати, що збільшувати, де працювати з партнерами, що пояснювати». Власне, йдеться про виробництво дронів, далекобійних ракет, засобів радіоелектронного зв’язку.
«Ми розуміємо, що таке асиметрична війна. Що таке сучасний технологічний прорив цієї війни. Чи зможемо ми це реалізувати — інше питання, логістичне. Чи зможемо ми це швидко налагодити? Думаю, так. І відчуваю, що партнери це розуміють», — каже Подоляк;
● Зміна позиції європейських країн щодо Російської Федерації та України.
«Ми суб'єктні в Європі, Росія — ні. Якщо вчора Німеччина вважала, що можна буде повернутися й зробити бізнес-партнером Росію, сьогодні вона так не вважає», — зазначає Подоляк.
«Але є одна проблемка, якої ми не розв’язали, тому що не вміємо комунікувати. По правді, ми не робимо конкурентного культурного продукту, який міг би замістити на території Європи російський культурний продукт. Росія багато робила до початку війни інтегративних продуктів на тему, що таке «русскій мір», і продавала його на європейському ринку. Вони (європейці. — Ред.) від цього хочуть відмовитися, але немає чим замістити. Це складна тема, про це треба думати. Але ключове для нас, що Європа змінила ставлення до України та Росії», — додає він;
● Відсутність вибору.
«А яка в нас опція, крім виграти війну? Ну яка? Тому що якщо ми будемо депресувати, говорити, що не дійдемо до фіналу у 2024 чи 2025 році, раджу подивитися фільм «Тиха депортація» про кримських татар з 2014 року. Що з ними робили росіяни. Те, що там показано, — маленький відсоток того, що вони будуть з нами робити, якщо ми не виграємо війну. У нас немає жодного шансу існувати як держава, якщо ми не виграємо війну. Ніякого переговорного процесу не буде. Ми ні про що не домовимося з росіянами. І це позитив. Тому що коли в тебе немає опції вибору, є тільки одна дорога, якою треба йти. І будемо нею йти», — зауважує Михайло Подоляк.
Ігор Ліскі, голова наглядової ради EFI Group
Бізнесмен Ігор Ліскі окреслив низку факторів, які у 2024 році суттєво вплинуть на спроможність України виграти війну з Росією.
Зокрема, це єдність на рівні країни.
«Що й хто не казав би, ми фронтир цивілізованого світу. Перемогти нас можемо тільки ми самі. Головне завдання — зберегти єдність, ефективність уряду, суспільства, військового керівництва. Як би це не виглядало незначним, це суперважливо. Це потрібно для мобілізації. Для західних партнерів. Для спокою в країні. Для керованості абощо», — зазначає бізнесмен.
Також надважливо, на його думку, забезпечити швидкість і ефективність ухвалення рішень.
«Це єдине, що нас урятувало на початку війни. Але якщо ми почнемо це бюрократизувати, "забовтувати"… Коли повернулися з "львівських котлів" наші правоохоронні органи, усі мають думати, як прикрити свою дупу, а не ефективно впровадити якийсь законопроєкт чи швидше щось поставити на фронт. І це наша внутрішня проблема. Ніхто ні у Вашингтоні, ні в Лондоні, ні у Брюсселі за нас цю роботу не зробить», — вважає Ліскі.
Ще однією суперзадачею, каже він, є побудова внутрішнього діалогу в суспільстві, зокрема, на тему мобілізації чи переорієнтації економіки за принципом «усе для фронту».
«Я хотів би, щоб великий і середній бізнес знав, чого країна потребує, що вони можуть зробити для виготовлення якісної зброї, можливо, якихось складників, інших речей», — каже Ліскі.
І останнє — чесна розмова влади і суспільства про перемогу.
«Треба чесно говорити і розуміти, коли і що таке перемога. Треба дорослішати. Можливо, її треба розтягувати. Можливо, ухвалювати складні рішення. Але чим чесніше ми будемо говорити зі суспільством, тим більше шансів, що ми не будемо повторювати помилки 1918 року, коли ми втратимо державність повністю», — наголошує бізнесмен.
Цей матеріал можна прочитати англійською.