«Питання Криму певною мірою відійшло на другий план»
Ви були призначені на посаду Представника Президента в Автономній Республіці Крим вже у розпал повномасштабної війни. Це однозначно не те саме, що працювати у період від 2014 року. Як ви прийняли справи та приступили до роботи?
Дійсно, виклики, які стоять після повномасштабного вторгнення Росії, відрізняються. Ще рік або пів року тому вони були геть іншими. Власне, я працювала на позиції заступника Представника і ми, як команда, і я продовжую фактично роботу, яку ми розпочали ще у 2019 році. Я можу назвати ряд важливих законів, які були прийняті, починаючи з 19 року, по деокупації, реінтеграції Криму — минулого року була прийнята Стратегія деокупації Криму, це ключове. Також ми заснували зовнішньополітичний майданчик для деокупації Криму — Кримську платформу. Це дуже важливо. В цьому році і вже після повномасштабного вторгнення ми фактично продовжуємо працювати над цим, але виклики інші.
Зрозуміло, що зараз ми бачимо Крим як повномасштабну військову базу, як ресурсну базу, як тил для Російської Федерації для ведення бойових дій проти України. Відповідно дуже важливо про це розповідати світу, розповідати українцям, нашим міжнародним партнерам, тому що через активну фазу війни про Крим і окупацію Криму, і ті порушення прав людини, які відбувалися протягом восьми років, почали трохи забувати. І одна з наших ключових цілей в нашій роботі — це підсвічування на щоденній основі ситуації в Криму і те, як Крим використовується Російською Федерацією для повномасштабного вторгнення.
Інша складова, і вона є дуже важливою, — це, все ж таки, законодавча робота, тому що є дуже багато питань: наприклад, коли ми повернемо територію Криму під свій контроль, що ми будемо робити з людьми, які проживають у Криму? Відповідно питання люстрації, амністії — це те, що потрібно однозначно робити і вже зараз. В нас немає моменту, коли настане час Х — ми повернули контроль над територію, а потім будемо щось з цим робити. Тому з цими задачами і достатньо серйозними викликами доводиться працювати.
8 років світ знав, що Крим незаконно анексовано, а частину Донецької та Луганської областей тимчасово окуповано. Наразі увага світу прикута також до Харківщини, Чернігівщини, Запоріжжя, Херсонщини та інших регіонів України. Чи не є загрозливим для питання Криму ось цей розфокус уваги?
Однозначно питання Криму певною мірою відійшло на другий план. Коли знищуються цілі міста, коли ми маємо вже не сотні тисяч, а мільйони переміщених осіб, тисячі вбитих людей цивільного населення, військових Збройних сил України, здавалося б, ті порушення, які є в Криму, ніби, отаке відчуття, що вони є не такими жахливими, хоча строки ув’язнення у 20 років для звичайної людини або затримання, незаконне переміщення осіб, які відбуваються в Криму, так само мають місце. Це важливо, тому ми намагаємося максимально підсвічувати тему Криму зараз.
Ми були з візитом у Сполучених Штатах Америки у липні поточного року і відчули, що, все ж таки, тема Криму є важливою, з огляду на питання безпеки у всьому регіоні. Без деокупації Криму, без повернення контролю, без демілітаризації Кримського півострову, вигнання звідти Чорноморського флоту Російської Федерації ми не будемо мати ніколи безпеки в усьому регіоні для нас, для європейських країн і для всього світу.
Окупований Крим використовується, наприклад, для формування тої ж продовольчої кризи. Тому що зерно, яке зараз росіяни крадуть на території Запорізької, Херсонської та ряду інших областей, вивозиться через Крим — через закриті порти в Керчі, Севастополі — в Туреччину, Сирію. Це теж питання Криму. Тому без звільнення територій повторної ескалації через рік-два-п’ять неможливо буде уникнути. Це дуже важливо. Ми це постійно комунікуємо нашим міжнародним партнерам і насправді бачимо хороший відгук, розуміння того, що без звільнення території мир для України фактично не є можливим.
Які інструменти використовуються для цієї комунікації? Вони якось змінилися протягом цих восьми років і - з огляду на нові обставини?
Якщо говорити про комунікацію саме з Кримом, з мешканцями окупованого півострова, то, звісно, комунікація стала набагато обережнішою. Ми розуміємо безпекові фактори, Крим завжди був закритим після початку окупації, там під контролем усі засоби масової інформації, навіть Telegram-канали. Єдиною можливістю донесення інформації до Кримського півострову є соціальні мережі. Частіше за все, офіційні ресурси української держави заблоковані, дуже багато українських медійних ресурсів в Криму теж, тому єдина можливість комунікації — через соціальні мережі.
Я знаю, що нас дуже багато читають. Після початку повномасштабного вторгнення ми трекаємо, яка кількість заходів на сайт, скільки людей читає наші публікації. Нещодавно був такий приклад: одна з кримських активісток, бачачи наші фотографії в соціальних мережах у фейсбуці, що ми перебуваємо у Сполучених Штатах, сказала: “Ми все читаємо, підтримуємо, але лайк під фотографією я ставити не буду, просто знайте, що ми читаємо, розповсюджуємо по своїй внутрішній мережі контактів інформацію про те, що за Крим продовжують боротися, тему Криму підіймають на найвищому рівні — Державному департаменті США, Конгресі тощо”. Це для людей дуже важливо.
Якщо говорити про комунікацію з Криму на материкову частину України або комунікацію цих меседжів у світ, то, зрозуміло, що тут трішки легше, хоч з інформаційним потоком того, що відбувається в державі, багато що, звичайно, губиться. І тут ми уже намагаємося працювати з нашими посольствами, інфлюенсерами, експертами абощо, які теж працюють в країнах-партнерах, і, звісно, з нашими громадянами, інституціями тут, в Україні.
Тобто це така м’яка дипломатична робота?
Так. Абсолютно. Це м’яка дипломатична робота, тому що все, що є дуже жорстким в комунікаціях, сприймається погано. Тому ніяких ворожих меседжів на Крим ми теж не відправляємо, але нам важливо чітко комунікувати стратегію держави щодо повернення території. Наприклад, що більшість людей, які проживають на окупованій території, не будуть нести відповідальності за те, що вони живуть на окупованій території або певною мірою комунікували з державою-окупантом. Бо якщо вчитель працює у школі і підписує якісь документи, це вже можна вважати певною комунікацією, колаборацією з країною-окупантом. Але для нас важливо донести до жителів Криму і в тому числі вчителів, що якщо вони не здійснювали якихось ярих пропагандистських дій, не зомбували українських дітей у школах, не чинили воєнних злочинів, не порушували прав людини, не пішли працювати в окупаційні адміністрації, не буде жодної відповідальності. Звичайно, що, скоріш за все, певна категорія осіб підпаде під люстрацію, люстраційні заходи, хтось буде попадати під амністію після повернення території, але це те, що важливо вже зараз комунікувати. На це є великий запит. Ми активно слідкуємо за тим, що обговорюється в Криму.
Наприклад, меседж про те, що громадяни Російської Федерації мають точно виїхати з території Криму після повернення українського контролю над територією, дуже добре сприймається проукраїнськими політичними українцями і дуже погано - громадянами країни-окупанта. На мої заяви реагували дуже активно і на кремлівських ресурсах, і представники цих окупаційних органів, мовляв, що це ця Ташева говорить, чого це ми раптом маємо їхати з території Кримського півострова, чого це нам починають погрожувати. Але це дуже важливо, тому що наше населення це добре сприймає, вони дійсно називають людей, що приїхали з території Росії, “понаехавшими”.
До 2014 року в Криму було, якщо не помиляюся, понад 2,5 млн місцевого населення. Скільки тих людей, які там проживали, залишилося наразі і скільки стало “понаехавших”?
Більшість, звичайно, українського населення там лишилася, і мушу зауважити, що згідно з українським законодавством, громадяни, які проживали на момент 2014 року і мали українські паспорти, вони є для нас громадянами України, незалежно від того, чи людина отримала окупантський документ, так званий кримський паспорт, чи ні.
Випередили моє запитання щодо того, чи буде людина вважатися колаборантом, якщо вона має російський паспорт.
Ні. Згідно з міжнародним правом, особа, яка отримує російський паспорт, перебуваючи на окупованій території, тільки через те, що Росія розповсюдила своє законодавство на територію Криму, не є колаборантом. Ми називаємо цей паспорт російський кримський, тому що цей так званий кримський паспорт на території Російської Федерації не дуже й визнається насправді. Наприклад, кредит людина з кримським паспортом отримати не зможе навіть на території Російської Федерації, десь у Краснодарському краї чи десь ще. Я знаю точно, що вони отримують відмови.
Повертаючись до питання, яка кількість таких людей (що залишилася у Криму після 2014-го. - С.К.) — більшість, все ж таки. Це наші українські громадяни. Незважаючи на те, взяли вони окупантський паспорт чи ні, згідно з українським законодавством, ми їх не переслідуємо. Це значиться навіть в Стратегії деокупації і реінтеграції, в низці інших законодавчих актів. А “понаїхавших” з Російської Федерації — від пів мільйона до 800 тисяч.
Наших громадян через примус, витискання з території півострова, виїхало офіційно 53 тисячі осіб, неофіційно, ми думаємо, що близько 100 тисяч, за різними експертними підрахунками, враховуючи те, що люди не звертаються за довідкою переселенців. Багато проукраїнського населення виїжджає зараз, після початку повномасштабного вторгнення, тому що відчутна пропаганда, яка збільшилися двічі або втричі, і відповідно люди просто не хочуть, щоб їхні діти вчилися у школі і їх змушували б вчити промови Путіна, перекладені дитячою мовою. А це часто-густо зустрічається на території півострова. Також через незаконний призов до російської армії — наші громадяни не хочуть служити в російській армії. Або переслідування антивоєнних активістів. Вони насправді є, і їх не один десяток на території півострова. Тому, на жаль, наші проукраїнські люди виїжджають з території півострова.
«Щороку понад 5 тисяч осіб з Криму призивали до російської армії»
Чи відомо вам, якими є масштаби прихованої мобілізації на території Автономної Республіки Крим?
Варто зазначити, що на території півострова проходило 15 призовних кампаній. Призов і мобілізація дещо відрізняються. Призовних кампаній було 15 за весь період окупації Криму, куди було призвано 43 тисячі осіб. Здебільшого, скоріш за все, громадян України. Щороку понад 5 тисяч осіб призивали до російської армії. Згідно з міжнародним гуманітарним правом, це є воєнним злочином, тому що країна-окупант не має права призивати громадян, які проживають на окупованій території, але вони це роблять.
Що стосується мобілізації, вона, дійсно, відкрито ще не почалася на території півострова, які і на території Російської Федерації. Але в червні був підписаний Сергієм Аксьоновим, так званим окупаційним керівником Криму, указ щодо заснування мобілізаційних комісій різних рівнів, де вони фактично готують ґрунт для того, щоб активно запрацювала кампанія з мобілізації громадян.
Прихована мобілізація дійсно є. Під неї підпадають дрібні порушники законів, наприклад, ті, хто мають аліментні зобов’язання або хуліганку. Їм кажуть, що з них знімуть аліментні зобов’язання або закриють якесь дрібне порушення, щоб вони підписали контракт і йшли воювати. Частина людей на це погоджується. Комусь погрожують родинам, відповідно людина теж іде. Є багато випадків, коли призовника відправляють на бойові дії, що є незаконним згідно з російським законодавством, вони помирають — можна привести як приклад крейсер “Москва”, який “утонул” завдяки нашим Збройним силам — заднім числом фальсифікуються документи, підписуються контракти, і питання закривається. Тому прихована мобілізація є однозначно.
Є ще окремий елемент, це теж дуже важливо, — використання цивільних працівників у військових діях. Зокрема, медичних працівників. Починаючи з весни, почалися розсилки листів з боку окупаційних адміністрацій на медичні заклади, що на волонтерських засадах на територію так званих “ЛНР/ДНР” відправляються медики для того, щоб допомагати на фронті або щоб підвищувати кваліфікацію працівників в Донецькій і Луганській областях в окремих районах. Хоча в Криму вузьких спеціалістів, не терапевтів, не вистачає — і на території Джанкоя, і в Сімферополі, і в низці інших міст по Криму. Але медиків відправляють фактично на війну.
А чи були приклади, коли людину фактично мобілізовували, і вона йшла виступати на боці Росії, але - за найменшої можливості - переходила на бік ЗСУ, здавалась полон, пояснюючи, що її змусили воювати?
Такі приклади є. В тому числі в Донецькій і Луганській областях, але й по Криму так само. Що важливо сказати в цьому контексті? Ми розробили інструкцію, яким чином здатися в полон. Якщо ти вже не зміг уникнути призову або відправки тебе на бойові дії, дійсно, першою порадою, і ми це комунікували з іншими державними органами, в тому числі з Міністерством оборони, обов’язково здавайся в полон. Якщо ти не здійснював злочину, не стріляв у цивільне населення, не керував якимись засобами технічними, не знищував людей, інфраструктуру тощо, то це буде розглянуто компетентними українськими правоохоронними органами і з тебе буде знята відповідальність, бо це теж питання Женевських конвенцій. Тому що особа, яка була примусово призвана і відправлена на бойові дії, знаходиться під захистом. Але тут дуже тонкий момент насправді, і ми з експертами сперечаємося щодо моменту, коли людина з жертви, яку примусили йти на війну, стає порушником. І щодо питання доказування цієї вини і того, що він не здійснював цього злочину. Оце дуже тонкі моменти, над якими ми з експертами в тому числі працюємо. І це складно.
Як сьогодні працює Представництво президента у Криму? Раніше ви мали постійний офіс на території Херсонської області — це давало можливість знаходитися у максимально можливій близькості до Криму. Херсонщина наразі теж, на жаль, окупована. І, вочевидь, ваша робота ускладнена не тільки через події, а ще й через логістику.
Дуже дякую саме за це запитання, тому що, дійсно, після 2014 року наш офіс перемістився з Сімферополя в місто Херсон. У 2019-му ми відкрили паралельний офіс, який займається більш стратегічними питаннями, а від серпня минулого року ми є національним офісом Кримської платформи в місті Києві, в центрі міста. Державі важливо було показати, на якому рівні для неї питання Криму.
Офіс в Херсоні був захоплений в середині березня окупаційними військами. Був знятий державний прапор. Вони мало не спецоперацію якусь проводили з тим, щоб вивести якісь матеріали з офісу, техніку, мабуть, думали, що ми продовжуємо зберігати там якісь секретні документи, хоча всі речі або частково вивезли, або перенесли інформацію на сервер. Тому більшість сенситивної інформації була знищена.
Є проблема в доступі до інформації (з Криму. - С.К.), але скажу, що досвід нашої інституції, на превеликий жаль, є корисним для великої кількості державних інституцій, які фактично зараз працюють в екзилі. Тому що ми вісім років працюємо у відриві від основної території. Звичайно, що у нас є внутрішні комунікації з правоохоронними, спеціальними органами, які дають нам певну інформацію. В силу того, що наш офіс дуже активно працює з громадянами, в нас за останні пару років було понад 9 тисяч звернень, це велика кількість людей для маленького офісу в 35 осіб. Відповідно через те, що ми активно комунікуємо, до нас багато стікається інформації. Звісно, важливо її правильно верифікувати, тому що можуть бути якісь спеціальні операції зі зливу інформації з боку Російської Федерації. Але ми намагаємося усе перевіряти.
Окрім того, ми використовуємо відкриті джерела, у нас були окремі навчання для співробітників, які займаються аналітичною роботою: яким чином правильно шукати інформацію, тому що великий шматок роботи пов’язаний з відкритими джерелами, на основі чого формується ряд публічних звітів, як в Криму, так і на території Херсонської області.
Також є питання активістів, які, як я вже зазначала, частково виїхали з території півострова. Це люди, які в тому числі переслідувалися.
«Першими на територію Криму однозначно будуть заходити наші українські військові»
Станом на середину весни в Криму було 138 політичних в’язнів, з них понад 100 - це кримські татари. Часом видається, що якби не активізм кримських татар на території тимчасово окупованого Криму, багато хто про нього взагалі забув би. Як ви можете оцінити частку активності корінного населення — кримських татар — і людей, які за національністю не є кримськими татарами, але проживають на території АР Крим?
Скажу тезу, яка може здивувати, але після повномасштабного вторгнення, після 24 лютого, ми побачили цілу плеяду нових абсолютно людей, які ніяким чином взагалі себе не ідентифікували протягом восьми років. Міжнародним нашим партнерам я це пояснюю так: що вісім років вони тихо ненавиділи Росію, в певний момент сказали, що більше не можуть терпіти і почали проявляти активності в різних формах. Хтось виходив 24 лютого, в перший день війни, на одиночний пікет перед будівлею окупаційної Ради міністрів Криму. Хтось, як активіст Богдан Зіза, вилив жовту і блакитну фарбу на окупаційну Євпаторійську адміністрацію. Хтось, як поважного віку жінка, вилив продукти життєдіяльності, назвімо це так, на могилу російського солдата. Хтось розповсюджує листівки з правдою про війну, де називає війну війною, тому що в Криму це заборонено (це фактично стаття — або адміністративна, або кримінальна, так звана стаття “про фейки”), закладаючи ці листівки у поштові скриньки. І здебільшого, що мене теж здивувало, це не кримські татари. Це політичні українці, які не погоджуються з тим, що відбувається повномасштабне вторгнення, війна, що гинуть люди. Дехто псує машини або розбиває скло з Z-символікою. Або, як у місті Судак, російських військових побили місцеві мешканці.
Дуже різні форми. Це не такі собі usual suspects, як ми зазвичай говоримо. Тобто не звичайна категорія, якою були, абсолютно вірно, кримські татари, які протягом восьми років окупаційною адміністрацією переслідувались. І, дійсно, є понад 130 випадків політично мотивованого кримінального переслідування. Понад 100 з них — кримських татар. А тепер з’явилася й абсолютна інша категорія, і ми намагаємося це відстежувати. Хтось, на жаль, з цих активістів виїжджає, і я розумію, що тих, хто готовий чинити спротив в Криму, куди більше.
І ще одне — важливо, щоб це прозвучало — дуже часто Крим і Херсон порівнюють зараз, мовляв, почалася велика війна, херсонці почали протистояти, виходити на акції протесту, чого чомусь не було у 2014 році у Криму. Насправді протест в Криму був, але він не був таким активним. Поясню чому. Тому що зараз і Херсон, і Запоріжжя, і всі інші міста відчувають, по-перше, сильну владу. По-друге — спину наших військових, волонтерів, чого, на жаль, ми не мали в Криму у 2014 році в кінці лютого. В нас не було сильних Збройних сил України, у нас фактично була відсутня влада — Янукович втік з країни, Турчинов тільки заступив на свою посаду, народні депутати ділили, вибачте, портфелі у тимчасовому Кабміні. Тому це дуже важливо пам’ятати. Я думаю, що, якби ситуація з Кримом була зараз, коли б всі розуміли, що є влада і сильна армія, ми мали б зовсім іншу ситуацію.
Партизанський рух у Криму, прояви якого ми бачимо навіть попри інформаційну блокаду (це і розклеювання листівок, і заклики до повалення окупаційної влади) — це організована робота чи люди чинять так на власний розсуд?
Здебільшого це неорганізовані групи і чинять вони на свій розсуд. Але, як нам розповідали деякі активісти, які вже виїхали, і я можу про це говорити, що вони зустрічалися в СІЗО з такими самими людьми, як і вони. Власне, від активіста, який виїхав, ми почули, що, у СІЗО він зустрівся з молодим чоловіком, який подзвонив в один з відділків кримської “поліції” і сказав: “Путін - …і звичний вже нам слоган”. Звичайно через деякий час було встановлено, з якого номеру і за якою адресою проживання людина знаходиться, його затримали на якусь кількість діб адміністративного арешту. І от той активіст, що виїхав, говорить, що таких, як він, є достатньо багато. Ми з усіма маємо контакт, з кимось ми спілкуємося. Тому що, ще раз кажу: більшість цих людей дійсно ненавиділи Росію, але не проявляли якоїсь активності, тому що не відчували, що буде якийсь зиск. Зараз вони бачать, відчувають, що їхні зусилля, їхня активність після повномасштабного вторгнення і заяв України, що ми обов’язково будемо повертати територію різними шляхами, потрібні.
Яким чином ви бачите повернення Криму?
Я вже згадувала, що нами була затверджена Стратегія деокупації і реінтеграції, це дуже важливий документ. Він є рамковим, більш загальним, але ключові елементи в ньому були прописані: що ми робимо на міжнародній арені, у внутрішній політиці держави, щоб давати оці посили, про які я говорила. Як ми ставимося до людей на окупованій території, яким чином ми їм сприяємо у реінтеграції, якщо вони, наприклад, виїжджають з окупованої території. Що ми робимо в соціальній, гуманітарній сфері. Як ми захищаємо права людини тощо.
У Стратегії ключовим елементом деокупації названо політико-дипломатичний. Але інші елементи, як, наприклад, військовий, ніколи не виключалися зі Стратегії. Мене останнім часом періодично питають, мовляв, раніше держава не говорила, що буде використовувати військові елементи, на що я відповідаю: можливо, вона не так чітко це артикулювала, тому що ми говорили в першу чергу про політико-дипломатичний шлях повернення, але військовий елемент ніколи не виключався, тому що, на мою думку, в будь-якому випадку, як би ми не звільняли Крим, все одно військові елементи будуть застосовуватися. Це питання зачистки території, розмінування. Ми ж не знаємо, що буде на момент повернення контролю на цій території. Питання військових обов’язково буде виникати. Я впевнена, що першими на територію Криму однозначно будуть заходити наші українські військові.
Ви самі зазначили, що зараз територія Криму — це велика мілітарна база. І у разі прямих військових зіткнень з Кримом можуть відбутися не найкращі події.
Абсолютно вірно. Ми розуміємо, і Президент про це неодноразово говорив, що на цей момент ми не плануємо прямих військових дій. Але ми розуміємо, що ситуація є достатньо динамічною в державі, і поле бою у будь-якому випадку буде визначати те, що ми будемо робити на політико-дипломатичному рівні.
Зараз сили наших військових направлені в першу чергу на деокупацію територій, які були зайняті після 24 лютого. І ситуація в Криму напряму буде залежати в тому числі від того, що буде відбуватися на території Херсонської області. Тому для звільнення території будуть однозначно використовуватися різні елементи. Ми розуміємо, що Крим нашпигований військовими — близько 40 тисяч осіб контингенту. На територію Криму швидко перекидаються війська через Керченський міст або по території Криму по трасі Таврида. Тому попри те, що ключовим елементом повернення території однозначно буде політико-дипломатичний шлях, я собі слабо уявляю, якщо будуть складатися обставини для України і для нашої армії так, що в нас буде можливість заходу на територію Криму і здійснення дій військовим шляхом, якийсь інший наказ. Але це все потенційна розмова, ми не знаємо, що і як буде. Будемо дивитися. Однозначно питання роззброєння і демілітаризації регіону має підійматися на високому політичному дипломатичному рівні.
В одному з інтерв’ю ви зазначали, що згідно з міжнародним правом, людей у Криму, які мають російські паспорти, яких фінансово стимулювали переселитися на територію півострова, примусово виселити звідти неможливо. А таких “понаїхавших”, як ви сказали, понад пів мільйона. Що з ними робити і як забезпечити їхнє повернення туди, звідки вони приїхали?
Зараз відбувається процес, який ми називаємо “новітня колонізація Криму”. Я нагадаю, що перша колонізація почалася в 1783 році, коли відбулася перша анексія Криму Катериною ІІ. Було зруйноване Кримське ханство — держава, яку мали кримські татари, і де до цього періоду 95% населення складали кримські татари, а державна мова була кримськотатарська. Протягом 100 років Російська Федерація здійснювала колонізацію території, фактично витісняючи кримських татар, тоді відбувалися величезні хвилі еміграції на територію сучасної Турецької республіки (тоді — Османської імперії), до Болгарії, Румунії тощо.
У 44 році відбулася повна зачистка території від кримських татар.
Тому ми маємо ситуацію, коли на 2014 рік, більшість громадян, якщо глянути на перепис населення 2001 року, були все ж таки українцями з великою часткою русскіх. На цей час кримські татари складають десь 15% населення. Наша позиція як держави: всі ті громадяни, які приїхали на територію Криму, і їх керівники, тому що колонізація теж заборона, порушують не лише норми міжнародного права, але й українське законодавство. Тому що я знаю людей, росіян, які на території Криму проживають навіть в умовах окупації законно, тобто вони звернулися офіційно до держави Україна і зробили запит на проживання на території Української держави на законних підставах, тому що Крим є складовою України. Таких людей небагато, але вони є. Відповідно усі люди, які приїхали на територію Криму, перебувають там незаконно, тому що не робили запиту на тимчасове проживання, не мають відповідної посвідки. Відповідно до українського законодавства, вони мають виїхати з території півострова. Тому вимога до них буде єдина — будь ласка, виїдьте з нашої території.
Звісно, я погоджуюсь, що ми не будемо їх депортувати, як це було в 44 році, або як зараз російська влада вчиняє проти наших громадян, вивозячи їх на територію Росії, але в них буде певний період. Потім, якщо вони захочуть, наприклад, проживати на території України на законних підставах, обслуговуватися в медичних закладах, утримувати свій будинок, отримувати від Російської Федерації пенсійні виплати, але офіційно проживаючи на території України, будь ласка, звертайтеся до нас з офіційним запитом, і держава буде розглядати кожен цей випадок індивідуально, чи хоче дати такий дозвіл, чи ні. Такий досвід мають Балтійські країни, коли було дано період на виїзд з території країни.
Що стосується прокурорів, суддів, слідчих, співробітників центрів протидії тероризму, ФСБ, вони однозначно мусять не лише постати перед судом, але й виїхати з території Криму. А якщо вони виїдуть з території Криму до моменту початку суду над ними, можливо, це для них буде навіть кращим варіантом.
Чи можливо якимось чином обрахувати кількість людей, які залишили територію України через Крим, рятуючись від російського вторгнення? Часто окупанти просто не залишали людям вибору і можливості виїхати з новоокупованих територій. Наприклад, з Херсону вони могли тільки через Крим дістатися в Росію, а через Росію вже якось вибиратися в Україну. Хоча б приблизна калькуляція існує?
На превеликий жаль, офіційних даних немає. Ми можемо посилатися лише на ті дані, які дають окупаційні адміністрації. Приблизні дані станом на липень - 125 тисяч осіб, які перетнули, окупанти говорять кордон, ми говоримо адмінмежу, з Кримом. Це різні групи громадян. Але фактично вони покидають територію материкової України через Крим, тому що іншим шляхом через бойові дії вони цього зробити не можуть. Або це активісти, які виїжджають з території Херсонської області або яких викрадають. Там є два факти: добровільний виїзд громадян або коли їх незаконно вивозять з території Херсонської, Запорізької абощо області на територію Криму, а потім вони вже опиняються в різних закладах типу СІЗО, інших підвальних приміщень, де щодо них відбуваються незаконні дії.
Це велика кількість людей (що виїхали через Крим в Росію. - С.К.). Я думаю, що Російська Федерація і окупаційна адміністрація, розуміючи що незаконне переміщення осіб є злочином, можуть приховувати дані. Тому ми думаємо, що дані є більшими, аніж 125 тисяч осіб. Крим став таким великим транзитним хабом для Росії. Тобто півострів використовується як військова база, як ресурсна база, як транзитна база для Російської Федерації. Його роль у повномасштабній війні — колосальна, і саме тому ми постійно говоримо, що питанню Криму необхідно приділяти увагу.