Перелік з 10 найкращих розробок української зброї склала команда експертів – фахівців Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) і журналістів програми «Security Talks з Валентином Бадраком». Під час створення списку переможців акцентувалося на співвідношенні таких характеристик, як здатність розробки в разі реалізації надати суттєві тактичні переваги підрозділам ЗСУ або активно впливати на ворога завдяки ударним якостям чи дії нових фізичних принципів.
Крім того, значення мав стан розробки – у списку практично немає ОВТ «на папері» або у вигляді макета. Це майже готові до реалізації проєкти або зразки ОВТ, які вже випробовуються. Крім того, експерти враховували такий критерій, як цикл розробки і виготовлення, тобто відстань від нинішнього стану до серійних постачань у війська. Тобто наголос загалом на швидке створення потужних, переважно тактичних платформ – мобільних, високотехнологічних і відносно дешевих, що дозволить масово їх випускати.
Отже, що нам продемонстрував 2021 рік.
10-та позиція: самохідний міномет «Смерека»
Розроблений приватною компанією «Українська бронетехніка», самохідний 120-міліметровий міномет «Смерека» може відчутно посилити тактичну ланку ЗСУ. Варто нагадати: саме міномет, зокрема 120 мм, завдає чи не найбільших ушкоджень з усіх артилерійських систем – нараховують аж до 3500 уламків, що більше, ніж у РСЗВ «Град».
«Смерека» з’явилася на світ за умов державного фінансування – в рамках відповідної дослідно-конструкторської роботи (ДКР). Це важливий аспект, який свідчить про визнання військовими необхідності такої зброї. Це повністю вітчизняна система, в якій застосовані досить складні технічні рішення.
Час наведення мінометного комплексу «Смерека» на ціль становить 5 секунд, а час перенесення вогню на нову ціль – 15 секунд. Установка за 40 секунд розвантажує міномет, веде вогонь з автоматичним коригуванням прицілювання зі скорострільністю до 8-10 пострілів на хвилину і за 30 секунд може зібратися і покинути вогневу позицію. Комплекс розрахований на використання стволів мінометів не тільки МП-120, а й УПІК-82 (таких вже кілька сотень у військах), що розроблені КВП «Українська бронетехніка».
Дальність стрільби «Смереки» мінами калібру 120 мм – до 7,2 км, калібру 82 мм – до 4,2 км. Нарешті, міномет обладнано системою автоматичного горизонтального і вертикального наведення, а також системою отримання даних від зовнішніх джерел на кшталт автоматизованих систем управління озброєнням, таких як «Простір» або «Оболонь».
9-та позиція: САУ «Богдана»
Це мобільна артилерія натовського калібру від приватного Краматорського заводу важкого верстатобудування. Самохідні артилерійські установки можуть значно посилити українську морську піхоту та здатні вражати десантні катери й амфібійні машини противника в разі десантно-штурмової операції.
У травні 2021 року вітчизняна 155 мм самохідна артилерійська установка 2С22 «Богдана» повернулася до випробувань і вже зробила понад пів сотні пострілів на полігоні «Широкий Лан». Відомо, що чеська компанія Excalibur Army здійснила постачання великої партії 155 мм боєприпасів для проведення випробувань САУ «Богдана». На жаль, свого часу замість активізувати роботи з доведення цієї зброї до серійного випуску випробування заблокували на понад рік – Міноборони зажадало, щоб снаряди для випробувань закуповував розробник.
САУ «Богдана» оснащена сучасною цифровою системою управління вогнем. А згідно з заявою розробника, дальність пострілу звичайним снарядом складатиме до 40 км, а за умов застосування активно-реактивного боєприпасу – аж до 60 км.
Безперечно, важливо й те, що Командування морської піхоти ВМСУ оголосило про намір взяти на озброєння САУ «Богдана» до 2025 року.
8-ма позиція: дрони-камікадзе (ударні баражувальні боєприпаси)
Ці дрони розробили приватні компанії «Атлон Авіа» й «Укрспецсистемз». Наразі тривають випробування, які Міноборони знатне прискорити й активізувати. Така зброя особливо актуальна в контексті оголошеного у грудні 2021 року рішення Командування Сухопутних військ створювати підрозділи, які будуть оснащені сучасними баражувальними боєприпасами.
«Атлон Авіа» за власні кошти створило саме такий дрон – «Грім». Він має бойову частину вагою 3,5 кг та здатен вражати цілі вертикально на відстані 30–40 км. Розробник стверджує: за умов плідної взаємодії із замовником випробування можна було б завершити за рік, а ще за 9 місяців налагодити серійне виробництво під партію, ємність якої визначить замовник.
У свою чергу «Укрспецсистемз» пропонує використовувати дрони PD-2 – баражувальні боєприпаси у спеціальних підвісних контейнерах – зі здатністю вражати цілі на відстані до 30 км. Вони можуть бути термобаричними осколково-фугасними або кумулятивними з бойовою частиною вагою до 3 кг. У вересні 2021 року компанія «Укрспецсистемз» представила власний варіант сучасної ударно-розвідувальної системи – ударно-розвідувальний дрон RAM II, розроблений разом із партнерами. Комплекс складається з розвідувального безпілотника, ударного дрона-камікадзе та сучасної системи управління.
7-ма позиція: перший в Україні безпілотний ударний гелікоптер
Розробкою цього ударного авіаційного комплексу приватна компанія «Рамзай» на крок наблизилася до застосування так званих москітних стратегій – масового використання рою безпілотників.
Хоч уперше вертоліт RZ-500 було продемонстровано на виставці «Зброя та Безпека-2021», він уже готовий до випробувань – фактично всі його ключові вузли на момент показу пройшли заводські випробування. А сам безпілотник успішно здійснює польоти і на момент демонстрації за два роки налітав понад 80 годин.
Передбачається, що вертоліт діятиме на тактичну глибину до 80 км, при цьому максимальна дальність польоту визначена у 450 км. Нестиме такий гелікоптер дві високоточні ракети з дальністю ураження цілі противника до 7,5 км. Крім того, безпілотну гвинтокрилу машину можна оснастити західними керованими ракетами з лазерною головкою самонаведення, для чого у прицільному комплексі може замінюватися лазерний канал. Йдеться про те, що RZ-500 може використовувати як ракети розробки ДККБ «Луч», для пуску яких використовується система управління з лазерною стежкою підсвітки ракети, так і наведення через підсвітку, коли головці самонаведення вказується ціль так званою лазерною плямою. Варто уваги, що вертоліт не потребує посадкових смуг, здатен зависати та діяти на надмалих висотах, що робить його малопомітним для засобів виявлення противника.
Радіоканал передачі інформації вертольоту має високу завадостійкість завдяки перетворенням сигналів у кодований білий шум, який важко ідентифікувати засобами виявлення.
Досить показово, що «Рамзай» самотужки створив для свого вертольота RZ-500 оптико-прицільну станцію (в роботі брали участь два суміжники – державні «Фотоприлад» та Ізюмський приладобудівний завод), яка оснащена телевізійним, тепловізійним і лазерним каналами. На дальності 10-12 км вона дозволяє виявити цілі, а на 8 км – ідентифікувати.
Поки що RZ-500 – не повністю бойовий робот. Але функції оператора під час керування зводяться лише до ідентифікації та підтвердження захопленої цілі й управління в особливих випадках. Інше ж здійснюється у програмному режимі з високим ступенем автоматизації цих процесів. Тобто «Рамзай» підійшов до відчутного впровадження елементів штучного інтелекту у зброю.
6-ту позицію розділили вітчизняні розробники комплексів радіоелектронної боротьби
Зокрема, йдеться про комплекс «Полонез» від ХК «Укрспецтехніка» та комплекс «Прометей» компанії «Проксимус». Фактично ці приватні підприємства вже розробляють техніку, що діє на нових фізичних принципах.
Комплекс «Полонез» народився внаслідок появи нових загроз з боку російських безпілотників, які під час війни почали частіше з’являтися на передовій. ХК «Укрспецтехніка», яка тривалий час розробляла радіолокаційні засоби й окремо на той момент уже створила постановник перешкод «Анклав», вирішила об'єднати ці засоби в єдиний комплекс «Полонез». Тож новітній комплекс здатен виявляти, ідентифікувати, виставляти перешкоди окремо навігаційним каналам і каналам управління, телеметрії безпілотників і видавати цілевказівки стрільбовим комплексам.
Технічні можливості комплексу «Анклав» дозволяють ставити загороджувальну перешкоду навігаційним каналам на дальності 20 км з використанням антен спрямованої дії і до 40 км з антенами спрямованої дії. Кругове придушення дає можливість прикривати об'єкт від безпілотних літальних апаратів без засобів розвідки, тому що над об'єктом створюється купол радіусом 20 км, потрапляючи в який безпілотник втрачає орієнтацію в просторі і не може виконати поставлене завдання. Безпосередньо «Анклав» уже використовувався під час війни та підтвердив свої високі характеристики.
Компанія «Проксимус» також розробила й представила нову універсальну станцію виставлення перешкод «Прометей-МФ5». Ця станція призначена для дезорганізації системи управління військами і зброєю. Дальність розвідки та пеленгування «Прометей-МФ5» становить 30 кілометрів, а дальність радіопридушення – до 25 кілометрів. «Проксимус» відомий засобами РЕБ, зокрема, «Буковель-AD» з 2016 року використовується українськими військовими для боротьби з безпілотниками.
5-та позиція: бойовий вертоліт вітчизняного виробництва
Роками приватне підприємство «Мотор Січ» йшло до створення вітчизняного виробництва вертольотів. Для цього АТ «Мотор Січ» за власні кошти налагодило випуск таких ключових елементів гелікоптера, як редуктор і лопаті. Своєю чергою команда з державних і приватних підприємств спромоглася створити й інтегрувати комплекс високоточного озброєння, що отримав назву 524Р.
Ударні вертольоти відіграють значну роль у підтримці наземних операцій, а здатність бойового пілотованого вертольота керувати роєм гвинтокрилих машин створює виключні можливості на полі бою.
«Гвинтокриле завдання» було виконане, коли у травні 2021 року з’явився наказ Міноборони про постачання в ЗСУ металевих лопатей несучого гвинта для вертольотів типу Мі-24.
А от використання вітчизняного ПТРК на вертольоті стало можливим завдяки розробці командою зброярів оптико-електронного модуля для виявлення цілі і наведення на ціль ракети ПМ-ЛКТ. Модуль входить до складу комплексу управління вогнем 524Р, який встановлюється поки що на вертоліт Мі-8МСБ-В, а в перспективі після завершення випробувань – і на Мі-24. У згадану державно-приватну команду, крім самого виробника вертольотів АТ «Мотор Січ» і розробника високоточних ракет «Бар’єр-В» ДККБ «Луч» (саме це підприємство стало головним у проєкті комплексу високоточного озброєння), основними суміжниками увійшли приватна компанія «Рамзай» і Черкаське державне підприємство НПК «Фотоприлад».
Ще одним суміжником став Ізюмський приладобудівний завод, який виробляє лазерний випромінювач. Наразі комплекс керованого озброєння 524Р дозволяє виявляти цілі типу танк на відстані до 10 км і вражати їх за 7,5 км. Потреби ЗСУ нині становлять близько 60 нових або глибоко модернізованих вертольотів.
4-та позиція: РСЗВ «Вільха-М»
Це високоточний удар 12 потужними ракетами на відстань до 110 км. Як очікується, вже у 2022 році ця зброя буде прийнята на озброєння та розпочнеться її закупівля для армії.
Попри те, що цей ракетний комплекс з коригованим боєприпасом калібру 300 мм є тактичною зброєю, його масові постачання в Ракетні війська і артилерію (РВіА) можуть мати стратегічні наслідки. Важливо, що РСЗВ «Вільха-М» фактично вже існує – завершуються випробування. Ба більше, після відвідання стрільб у РСЗВ «Вільха-М» з’явився іноземний замовник – Об’єднані Арабські Емірати. Стрільби РСЗВ «Вільха-М» так вразили представників ОАЕ, що вони навіть вирішили не чекати на завершення в Україні державних випробувань і прийняття системи на озброєння.
3-тя позиція: новітній радар для ЗРК вітчизняного виробництва
Третю позицію ми вирішили віддати одному з підприємств, що бере участь у створенні складного озброєння, яке раніше ніколи не розроблялося та не виготовлялося в Україні. А саме: власного вітчизняного зенітно-ракетного комплексу (ЗРК).
Але ЗРК з будь-якою, навіть надпотужною ракетою буде просто «сліпою» та безпорадною зброєю. Тож мова про «очі», які бачитимуть ворога, пильно стежитимуть і забезпечать наведення на ціль. Новий радар для такого ЗРК вітчизняної розробки створила державна компанія НВК «Іскра».
Комплекс отримав назву «Фенікс» 80К6КС1. Він сумісний з будь-яким ЗРК Збройних сил України, у тому числі з новітнім, що розроблятиметься. Серед унікальних нюансів «Фенікса» те, що 80К6КС1 виконаний без використання клістронів – українська протиповітряна оборона тотально залежала від цих комплектуючих.
Не менш важливо, що «Фенікс» уже успішно пройшов державні випробування у складі наявної в Повітряних силах ЗСУ ЗРК середньої дальності. Тож цілком обнадійливими є сподівання на серійне виробництво «Фенікс» 80К6КС1 вже у 2022 році. Це, серед іншого, має прискорити появу в українському війську засобів протиповітряної оборони вітчизняного виробництва.
2-та позиція: новітні головки самонаведення для сучасних ракет
Приватна компанія «Радіонікс» у 2021 році представила проєкти аж чотирьох нових головок самонаведення (ГСН). І серед них є саме та, що може бути використана у створенні вітчизняного ЗРК. Зокрема, «Радіонікс» розробив активну головку самонаведення «Онікс» для зенітної ракети «Корал», яка в майбутньому може стати універсальною ракетою (саму ракету розробляє ДержККБ «Луч»).
Фахівці стверджують, що українські розробники в цій позиції перевершили російських, а вітчизняні ГСН кращі, ніж у ЗРС С-400 «Тріумф». Тож не дивно, що українські ГСН купують США, Канада, Великобританія.
Крім того, компанія «Радіонікс» уже деякий час розробляє активну головку самонаведення для ракети повітря Р-27 нового покоління. Відомо, що великі сподівання на неї покладають в Індії й очікують.
Нарешті, 1-ша позиція: проєкти створення вітчизняних зенітно-ракетних комплексів
Ще у 2016 році ДержККБ «Луч» захистило три аванпроєкти: на армійський ЗРК з дальністю дії до 10 км, ЗРК дальністю дії до 30 км «Корал», який може бути й корабельним, і ЗРК дальністю дії до 100 км. Реалізація таких проєктів може стати справжнім проривом у сфері забезпечення оборони України.
У третьому випадку йдеться про ЗРК власної розробки і виробництва, який буде здатен вражати повітряні, у тому числі балістичні цілі. Це потужна зброя стримування та захисту. Фахівці наполягають: коли пілот знає про наявність у противника засобів протиповітряної оборони, його мотивація до здійснення польоту зменшиться на дві третини. Важливо, що близько 70% комплектуючих такого ЗРК проєкту ДККБ «Луч» вже є в серійному виробництві, а вартість його розробки не перевищить 50 мільйонів доларів (що робить його більш реалістичним, ніж імпортований). На створення такої зброї Україні потрібно два – два з половиною роки. Але такий шлях передбачає розвиток вітчизняних шкіл розробок сучасного озброєння.
Замість висновків
Унаслідок збройної агресії Росії Україна почала активно модернізувати вітчизняну армію. Перелік переможних проєктів свідчить про створення нових шкіл озброєнь. Стрімко відбувається створення таких оборонних систем, які ніколи не вироблялися в державі. Україна ніколи не розробляла і не мала власного виробництва бойових вертольотів, ЗРК, безпілотних систем, САУ, наземних роботизованих комплексів, бойових броньованих автомобілів. Нині має.
Варто звернути увагу, що, крім ДККБ «Луч» та НВК «Іскра», усі інші розробники-переможці представляють приватний сектор ОПК України. Це яскраве свідчення, що в розробках нової зброї приватники вже суттєво перевершують державні компанії.
За рахунок упровадження технологій, які представлено в переліку, Україна могла б розробити і втілити реалістичні механізми глобального переозброєння. І через 8-10 років держава досягла б такого стану розвитку оборонного потенціалу, що перетворилася б на занадто міцний горішок навіть для такого потужного ворога, як Росія. А окрім створення сучасного інституту стримування зовнішньої агресії, Україна могла б відчутно посилити позиції на світовому ринку озброєнь.