Не таємниця, що будь-яке загострення риторики Кремля спрямоване на формування ситуації для безкровної зміни влади (особливо в РФ захоплюються певним зростанням рейтингу антиукраїнської партії "ОПЗЖ"), але «воєнний важіль» тримається напоготові, щоб примусити до такого сценарію в разі старту гри та виходу ситуації з-під контролю. Росія повністю готова до війни, однак її початок залежить від багатьох факторів, найважливішим з яких є рівень послаблення центральної влади України та системи державного управління загалом.
Але на тлі «старих пісень про головне» з’явився новий аспект воєнних погроз Росії – не виключено, під впливом подій річної давності: відвертої поразки РФ на Кавказі, під час вірмено-азербайджанського збройного конфлікту за Нагірний Карабах.
Головною відмінністю російських погроз стало системне поширення інформації (передусім через спецслужби та анонімні дипломатичні джерела) про готовність до ракетних ударів та ударів авіації. У Кремлі навіть потурбувалися про те, щоб у поле зору західних розвідок потрапив не тільки ракетний комплекс «Іскандер».
Нагнітання з боку РФ супроводжується ретельно підготовленими фейками, які повинні не тільки збільшити напруження, але й продемонструвати деструктивну активність США в боротьбі за Україну – звісно, проти Росії. Показовим випадком став кремлівський фейк 22 листопада про начебто застосування ЗСУ протитанкового ракетного комплексу Javelin під час бойових дій на Донбасі. Цікаво, що хоч він впроваджувався через ЗМІ (про це повідомив, зокрема, Кореспондент.net, посилаючись на головного редактора Military Times Говарда Олтмена, який цитував свою розмову з керівником Головного управління розвідки Міноборони України Кирилом Будановим). До цитат чиновника додали те, що хотіли втиснути в інформаційний простір російські спецслужби. Тобто на сьогодні російська брехня набула системного характеру, що може бути свідченням справжньої підготовки до масштабного вторгнення.
Чи може справді розпочатися це масштабне вторгнення ураженням з повітря та ракетними ударами по українській системі управління військами, придушенням зв’язку, точковими ударами по системах ППО та базах літаків? Так, може. Але лише якщо українська влада зволікатиме або ігноруватиме підготовку власних спроможностей, серед яких, як уже неодноразово вказувалося, є далеко не тільки вишкіл сил оборони. На жаль, поки що немає ознак підготовки тієї всеосяжної оборони, яка прописана у затвердженій 2021 року Стратегії воєнної безпеки. І тому План оборони України, що з’явився восени цього ж року, ззовні не здається вдалим (через таємність проаналізувати його неможливо) саме внаслідок браку реальних дій чинної влади у напрямку підготовки до відбиття атаки.
Путін розраховує на швидкоплинність і результативність атаки з багатьох напрямків, включно з території Білорусі та Криму. Водночас у разі завчасної підготовки України до оборони наступ Росії, скоріше за все, не відбудеться. Однак для України така ситуація – черговий урок необхідності створювати оборонний потенціал держави.
Серед іншого, вагому частину такого потенціалу складає саме система протиповітряної оборони (ППО). Про можливості модернізації засобів ППО радянського виробництва вже говорилося чимало, як і про заміну парку літаків Повітряних сил ЗСУ. Тепер черга проаналізувати можливість створення власне українських ЗРК.
Український ЗРК. Передумови
Питання створення вітчизняного зенітно-ракетного комплексу (ЗРК) набуває особливої актуальності після появи з боку РФ погроз застосовування авіації та ракетної техніки.
З одного боку, в Україні ніколи не розроблялися та не виготовлялися ЗРК, лише певні вузли та комплектуючі. З іншого боку, Україна навряд чи дозволить собі найближчими роками закупити іноземні системи. Наприклад, Польща витратила на американські системи ППО-ПРО Patriot PAC-3 4,75 млрд дол. Це майже п’ятирічний бюджет на все переозброєння ЗСУ.
З іншого боку, українські зброярі здійснили низку напрацювань саме у сфері створення власного ЗРК. Вагомі розробки було представлено, зокрема, під час виставки «Зброя та безпека-21». Реалізація українських рішень буде набагато дешевшою, враховуючи, що значна кількість комплектуючих уже існує в серійному виробництві.
До того ж існує ще один аргумент: власний шлях – це відсутність залежності від іноземних держав. Як доводить досвід нинішньої війни з Росією, західні партнери за умов збільшення напруженості ситуації не поспішатимуть озброювати Україну.
На жаль, чіткого бачення в безпекових колах розвитку та розробок або закупівлі ЗРК немає. Насправді таке рішення мало б прийматися колегіально, а не якоюсь однією особою. Наприклад, перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ у 2016-2019 роках генерал-полковник Ігор Колесник з приводу формування планів закупівлі озброєнь, особливо якщо наявні суперечливі питання, висловив авторові цієї статті думку, що рішення мала б ухвалювати Науково-технічна рада при Міністерстві оборони, до якої увійшли б міністр оборони та його профільний заступник, головнокомандувач і командувачі видів і родів ЗСУ, керівництво Генерального штабу ЗСУ. Тоді рішення мали б правонаступництво.
Не таємниця, що українська влада веде перемовини з низкою держав про доступ до технологій, щоб створити власну протиракетну та протиповітряну оборону. Зокрема, у вересні 2021 року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба зазначив, що «протиповітряна і протиракетна оборона - це зараз ключові дірки, які потрібно заповнювати, і ми над цим дуже предметно працюємо».
Дійсно, ЗРК радянського виробництва та вітчизняні розробки лише частково розв’язують завдання протиракетної оборони (це, зокрема, ЗРК «Бук М1», С-300ПС/ПТ і С-300В1). У ЗСУ нині 11 зенітно-ракетних дивізіонів (ЗРДн) «Бук», близько 35 ЗРДн С-300 різних модифікацій. Однак дальність стрільби ЗРК не перевищує 55 км, оскільки Україна не отримала ракет систем С-300 із дальністю стрільби до 100 км. Для сучасної війни з Росією це велика проблема, бо літаки ворожої країни мають можливість діяти на відстанях, до яких не дотягнеться українська ППО. На жаль, і на модернізацію знятих з озброєння ЗСУ С-200 (з дальністю дії до 200 км), за прикладом Польщі, Україна не наважилася. Хоч напрацювання такі існують.
Українські рішення щодо ЗРК. ДержККБ «Луч»
Як відомо, найбільше просунулося у створенні ЗРК для ЗСУ ДержККБ «Луч». Так, генеральний конструктор-генеральний директор найвідомішого в Україні конструкторського бюро Олег Коростельов не робить таємниці з того, що ще у 2016 році ДержККБ «Луч» захистило у військовому відомстві три аванпроєкти: на армійський ЗРК з дальністю дії до 10 км, ЗРК з дальністю дії до 30 км (у тому числі його корабельну версію) та ЗРК з дальністю дії до 100 км.
У листопаді 2021 року ДержККБ «Луч» не тільки підтвердило факт захисту аванпроєкту зенітно-ракетного комплексу з дальністю до 100 кілометрів, який фахівці позначили як ЗРК середньої дальності СД-300. Воно також продемонструвало макет цього перспективного ЗРК СД-300 на виставці «Зброя та Безпека-2021». Ба більше, Олег Коростельов повідомив у листопаді 2021 року майже сенсаційну новину: що зі створенням дослідного зразка перспективного зенітно-ракетного комплексу можна впоратися приблизно за два роки, тобто створити дослідний зразок ЗРК і довести його до старту випробувань.
Значну кількість вузлів та агрегатів нового ЗРК планують узяти з наявних серійних виробів - з прийнятого на озброєння у 2020 році ракетного комплексу РК-360МЦ «Нептун». «Ми беремо пускову «Нептуна» і ставимо ті самі чотири ракети, як на С-300, по-своєму їх встановлюємо. Ми говоримо – а командна машина, щоб усім цим управляти? А ось командна машина «Нептуна», її навіть не треба переробляти, її просто потрібно перепрограмувати. У нас усі елементи вже є. Ба більше, я чому сміливо дивлюся на цю роботу, тому що у нас у «Нептуні» є фактично 70% комплексу», – заявив генеральний конструктор-генеральний директор ДержККБ «Луч» про перспективи такого ЗРК.
Надзвичайно важливим чинником на користь такого проєкту є наявність в Україні сучасних головок самонаведення (ГСН) для ракет і систем наведення. Зокрема, ГСН компанії «Радіонікс» настільки визнані у світі, що їх купують США, Канада, Великобританія. І, звісно, вони встановлюються на ракетний комплекс РК-360МЦ «Нептун» – перший дивізіон цих крилатих ракет ЗСУ мають отримати у 2022 році. І так само ГСН «Радіоніксу» можуть встановлюватися на ЗРК українського виробництва. А сучасну РЛС для вітчизняного ЗРК здатне зробити КП «НВК «Іскра».
«Нам залишилось просто взяти готовий хороший радар «Іскри». Ми додаємо, звичайно, станцію радіокорекції та свою ракету. А своя ракета – ось вона: за основу ми беремо «Вільху» – там газодинамічне управління, ми повинні поставити головку, яку нам так само розроблять, як розробляли під «Нептун», – вважає Олег Коростельов.
Вартість вітчизняної розробки нового ЗРК складе, за підрахунками фахівців ДержККБ «Луч», 30-50 мільйонів доларів.
До слова, директор КП «НВК «Іскра» Юрій Пащенко зазначив автору, що в Україні вже визначилися з радіолокаційними станціями для майбутніх зенітно-ракетних комплексів, проєкти розробок яких наразі ведуть Державне київське конструкторське бюро «Луч» і КБ «Південне» (м. Дніпро). За його словами, «радари «Іскри» - нині принципово нові технологічні системи, і саме такі, як передбачається, будуть у складі нових зенітно-ракетних комплексів вітчизняної розробки».
Однак попри наявні напрацювання та інтерес українських військових, рішення про старт розробки досі немає, як немає і фінансування дослідно-конструкторської роботи.
«Для мене це загадка. Я докладаю величезні зусилля, щоб про це розповідати військовим високого рівня, я маю на увазі військових замовників. Розповідаю, направляю документи командувачам ППО, направляю документи в ту саму РНБОУ, самі ж військові замовили в нас ці аванпроєкти», – заявив Олег Коростельов.
На виставці «Зброя та Безпека-2021» «Луч» демонстрував й іншу розробку – українську уніфіковану модульну ракету «Корал». Вона, зокрема, могла б стати базовою уніфікованою ракетою модульної конструкції для корабельних і сухопутних ЗРК і Повітряних сил ЗСУ. Ця зенітна ракета призначена для знищення сучасних літаків, гелікоптерів, крилатих ракет, безпілотних літальних апаратів та інших аеродинамічних повітряних цілей. Також автору цієї статті Олег Коростельов зазначив, що передбачена можливість ураження балістичних тактичних ракет. Ракета «Корал» розробки ДержККБ «Луч» здатна уразити повітряну ціль на дальності до 30 км і на висоті до 10 км. При цьому наведення на ціль буде забезпечуватись активною головкою самонаведення та інерціальною системою.
А поки немає рішення про розробку вітчизняного ЗРК, ДержККБ «Луч» розробляє ЗРК ближньої дії для іноземного замовника.
Дніпровські напрацювання у сфері створення ЗРК
Від ДержККБ «Луч» намагається не відставати й дніпровське КБ «Південне». Зокрема, перший прототип українського ЗРК великої дальності «Кільчень» КБ обіцяє зробити за три роки.
У листопаді 2021 року дніпровські конструктори поінформували, що йдеться про «мінімальну комплектацію» ЗРК, а на проведення дослідно-конструкторської роботи зі створення вітчизняного ЗРК необхідно приблизно п’ять років і близько 7 млрд гривень. Згідно із заявою генерального директора КБ «Південне» Олександра Кушнарьова, там дуже розраховують на нову ракетну програму, затверджену РНБОУ.
«Зараз розглядається програма розвитку ракетно-реактивного озброєння в Україні. Цей проєкт є у цій програмі – створення зенітно-ракетного комплексу великої дальності. Сподіваємось, що у найближчі місяць-два ця програма буде ухвалена, і проєкт зенітно-ракетного комплексу «Кільчень» буде розпочато», – зазначив Олександр Кушнарьов. У КБ «Південне» підрахували, що один комплекс коштуватиме близько 150 млн доларів.
Говорити про перспективи та технічні характеристики цього КБ поки що завчасно – протягом 30 років незалежності жодна номенклатура озброєння розробки «Південного» не була прийнята на озброєння в ЗСУ. Однак у Дніпрі кажуть, що школа ракетобудування там збережена (12 із 20 найпотужніших балістичних ракет було розроблено сам там, включаючи «Сатану» - ця ракета досі на бойовому чергуванні у ПКС РФ). Звісно, такий стан справ на користь подальшого розвитку цієї ракетної школи.
А наявність в Україні ракетної програми вимагає її раціонального, виваженого наповнення. Бажано, щоб рішення були обґрунтовані та приймалися колегіально – це запорука реалізації.
Однак немає сумніву, що ЗРК українського виробництва може та має з’явитися на озброєнні ЗСУ. Щоб Україна, серед іншого, перестала бути вразливою мішенню для ворожої Росії.
