Ви стали міським головою у 2015 році. Саме в цей час стартувала децентралізація. Як би ви охарактеризували зміни, які відбулися? Як це було у Черкасах?
На мою думку, і, наскільки я аналізував всі децентралізаційні процеси, то єдиним роком, де дійсно була децентралізація у повній мірі, був 2016 рік. Якраз у 2016 році органам місцевого самоврядування передали повноваження пільгового проїзду. І дофінансування охорони здоров’я. Але, фактично можна сказати, що і дали кошти. Тоді кошти були невеликі, але вони були більші, ніж нам було потрібно, щоб покривати, в тому числі, той самий пільговий проїзд.
Що стосується 2017-2019 років, то, я вважаю, що децентралізаційні процеси, включаючи передачу коштів на місця, почали гальмуватися. Так, повноваження передавалися на місця – багато повноважень у всіх галузях. Проте ці повноваження компенсувалися за рахунок місцевих податків і зборів. І, фактично, у 2018 році нам довелося витратити 550 млн. гривень, зокрема і на видатки, які не належали до нашого профілю. Це 70 млн. на пільговий проїзд, 60 – дофінансування охорони здоров’я, близько 100 млн – дофінансування освіти. Тобто, нам дали приблизно 500 млн. додаткового ресурсу, а 550 млн. ми витратили. От така децентралізація.
Тобто передаються повноваження, а кошти отримувати ти повинен незрозуміло з яких джерел. І ви бачили, що перед затвердженням бюджету на 2020 рік кошти на дороги з акцизного податку хотіли забрати у державний бюджет, потім на обласний бюджет і потім розподіляти. Ну і так само на сьогоднішній день дорожній фонд, який розподіляється виключно за розпорядженням голови обласної державної адміністрації, а не рішенням сесії обласної ради. І я скажу, що на прикладі нашого міста, що упродовж трьох років жодної копійки з дорожнього фонду жодної копійки місто Черкаси не отримало. Хоча на область було витрачено 2 млрд. гривень. Це більше схоже на централізацію. Захотів одну дорогу, можливо десь на якийсь хутір, чи можливо там до дач якихось чиновників, чи ту дорогу, яка не є, наприклад важливою в регіоні.
Колись, десь близько 30 років тому, дороги Черкащини були одними з найкращих в країні. На сьогоднішній день, на жаль, я мушу констатувати, що на Черкащині дороги одні з найгірших. Ну, напевне, після Миколаївської області.
Розкажіть на прикладі міста Черкаси, які сфери, на вашу думку, має фінансувати держава? Виключно держава, а не місто.
Я вважаю, що всі повноваження у сфері медицини, і всі повноваження в сфері освіти повинні бути виключно повноваженням держави. Наприклад, є обласне управління соціального захисту населення, воно фінансується з бюджету держави. А от таке ж управління Черкаської міської ради маємо фінансувати ми, хоч наших повноважень там, на жаль, немає.
Через реформу системи охорони здоров’я йде повне скорочення, в тому числі і фізіотерапевтичних відділень. І в дитячих лікарнях, і в дитячих поліклініках закриваються фізкабінети. Я вважаю, що це неправильно. І ми змушені після діалогу з батьками, після діалогу з громадою міста, в терміновому порядку затверджувати програму підтримки цих відділень. Тому що і батьки, і жителі міста вважають, що ці послуги повинні надаватися. І в тому числі, ми будемо фінансувати це з міського бюджету.
Як впливає децентралізація на міську інфраструктуру та соціальну сферу? Чи є все ж таки позитивні зрушення?
В принципі децентралізаційні процеси – правильні, але потрібно чітко розподілити ресурси, які має громада. І чітко розподілити повноваження. І виключно ними керуватися. Я знову наведу приклад: майно знаходиться в державній власності, директора призначає Міністерство освіти. А повноваження органу місцевого самоврядування – виключно платити зарплатню. Це половинчасті повноваження, перекладання виключно фінансового навантаження на бюджет громади. Такого багато і по всіх інших питаннях, які виникають в процесі децентралізації.
А плюси в тому, що громада, якщо вона самодостатня, якщо вона має ті чи інші ресурси, може спокійно сьогодні планувати, будувати дороги, купувати нову техніку, модернізувати систему теплопостачання і водопостачання. Я вважаю, що великі плюси, що виключно депутати міської ради чи іншої ради можуть приймати ці рішення і можуть затверджувати план соціально-економічного розвитку на три, на п’ять років.
Черкаси – це перше місто в Україні, яке ухвалило план соціально-економічного розвитку на три роки. В цьому році вже обов’язковим стало прийняття плану на три роки. Тому що не можна планувати на один рік – є перехідні об’єкти, є об’єкти, які просто неможливо побудувати за один рік, є об’єкти, які будуються 3-5 років.
Не потрібно перетягувати повноваження, не потрібно перетягувати ресурси. Потрібно один раз і назавжди визначити чіткі правила гри між Кабміном та органами місцевого самоврядування. Насамперед – прийняти Закон України про службу в органах місцевого самоврядування. Потрібно розмежувати повноваження державних службовців та органів місцевого самоврядування. І вони не повинні дублюватися, тому що у нас в районах, де районна рада є, потім голова райдержадміністрації, апарат райради, які просто дублюють функції, і просто витрачають кошти держави.
Як ви ставитеся до ймовірного запровадження інституту префектів в Україні?
Це стало темою дискусії. Напевно, більше в середовищі професійному – простому громадянину напевне однаково, чи буде голова облдержадміністрації, чи це буде префект. Його цікавить, щоб префект чи голова облдержадміністрації стали ближчими до людини, щоб послуги надавалися краще.
Деякі пропозиції щодо повноважень префектів, наприклад, зупинення будь-якого рішення ради, чи зупинення бюджету, на мою думку, не є правильними і потребують доопрацювання, обговорення і в науковому середовищі, і в громадському. Щоб префект не дублював прокурора чи якогось правоохоронця. В першу чергу чиновник повинен думати, як зробити життя простого громадянина кращим.
Цього року ваша каденція міського голови завершиться. Скільки передвиборчих обіцянок ви вже виконали?
Я, напевно, не так багато виконав передвиборчих обіцянок, але достатньо багато. І я прийняв місто в тому стані… В центральній частині нашого міста тролейбус попадав у яму і не міг далі їхати. Людина йшла і спотикалася на тротуарі, не було нормальних відпочинкових зон. Сьогодні ми п’ятий рік працюємо, і гості з столиці коли приїжджають, відмічають, що дороги в місті не гірші, аніж у Києві. На сьогоднішній день наше місто інфраструктурно в нормальному стані: є модернізована система теплопостачання, нормальна система водопостачання. Ми зараз провели серйозні відновлювальні роботи на центральному колекторі. І можна сказати, що тепер якраз залишаються тільки такі, невеликі родзинки – де зробити Черкаси спортивною столицею, де зробити Черкаси культурною столицею. Де зробити наше місто не тільки містом в центральній частині України, а й центральним містом країни.
Амбіції непогані. Що ви можете сказати про політичні настрої у Черкасах, напередодні міських виборів? Чи будуть місцеві вибори, на вашу думку, ще одним туром президентських, або ми побачимо зовсім інший, новий порядок денний?
Я можу на своєму прикладі розповісти. Я в другому турі підтримував президента України Володимира Зеленського. І, в принципі, міські голови не можуть бути в опозиції до президента. Тому що і президент обраний народом, і міський голова, обраний народом, вони повинні працювати. Деяким неблагонадійним товаришам, які хочуть під тими чи іншими прапорами зайти у ту чи іншу раду, я думаю, люди дадуть гідну оцінку. Наші виборці – це громади міст, перед якими потрібно звітувати, це громади, для яких працюєш і для яких будеш працювати. А під якими прапорами… Я скажу так: моя партія – це черкащани.
У вашій біографії є робота на посаді голови селища, голови райдержадміністрації, а також – керівника великого агрохолдингу. Як ви ставитеся до питання відкриття ринку землі в Україні?
В першу чергу це надзвичайно сире питання. До ринку землі в нашій країні не готовий ніхто. Ні власники агрохолдингів, ні фермери. Я зовсім не розумію, хто готовий до ринку землі. В мене таке враження, що вимога МФВ. Але я вважаю, що це питання потребує національної дискусії і великого обговорення. Питання землі – це надзвичайно тонке питання, і, напевно, питання національної безпеки. Знаєте, коли в країні йде війна – земля не продається. Як ви думаєте, наш зовнішній ворог має достатньо ресурсів, щоб купити нашу землю? Він має колосальні ресурси, і навіть має колосальний вплив на українську політику. Я вважаю, поспіхом це питання неможливо вирішувати, воно надзвичайно болюче. Можна продати країну.
Анатолій Бондаренко – лауреат загальнонаціональної програми «Людина року-2019» в номінації «Міський голова року».
