Чому ми по-різному реагуємо на наближення свят
Це комплексне питання, оскільки ступінь перебування у стресі, психологічна травмованість подіями можуть по-різному проявлятися.
Хтось вважає, що святкування не на часі — краще всі гроші витратити на військо. А хтось, навпаки, казатиме: «Для чого тоді ведеться боротьба?». Думки різні й навіть полярні про це.
Я спілкувався з військовослужбовцями, які казали, що нехай буде свято. Особливо ті, які приїздять у відпустку. Мовляв: «Я не хочу сидіти з пісним обличчям і дивитися, як усі ниють. Мені теж хочеться зайти в кав'ярню та побути цивільною людиною». А когось це шокує. Варіантів, як ставитися до святкування, багато.
То чи треба святкувати?
Нам слід підтримувати своє емоційне благополуччя, щоб упоратися з викликами, самою війною, загибеллю людей і матеріальними втратами.
Українцям потрібні хоч якісь речі, які триматимуть на плаву. Як не дивно, саме ритуальні святкування допоможуть у цьому.
Свято не просто радість, яка ні з чим не пов'язана. Ритуал має глибоке коріння. Свята недаремно з'явилися та практиковані в релігіях.
Щорічні, щомісячні ритуали і традиції або щоденні речі, які ми робимо, є якорями. За них ми чіпляємося як за елемент сталості.
Є пори року, коли, незважаючи ні на що, нам потрібна нова надія. Наприклад, ранні християни жили теж у не найкращих умовах — це були складні часи для церкви, проте вони все одно святкували.
Різдво й Новий рік — це надія на нове майбутнє, сподівання на формування чогось світлого і справедливого.
Військовим не стане легше, якщо ми будемо сидіти й супити брови на свято. Проте занадто урочисті святкування, де роблять вигляд, що немає війни — крайність, до якої не варто вдаватися.
Можна святкувати етично, з розумінням того, що триває війна, — це має бути інтуїтивне відчуття соціальної відповідальності. Щось на кшталт «а що люди подумають?» (хоча сама по собі ця фраза досить токсична). Зокрема, я впевнений, що в багатьох підрозділах військові теж святкуватимуть, наскільки це буде можливо.
Також на свята подумайте, перш ніж виставляти щось у соцмережах те, що може зачепити інших.
Якщо відчуваю сором і провину
Якщо відчуваєте сором або провину, необхідно долучитися до добрих справ.
Адже якщо я недостатньо щось роблю, то замість посипати голову попелом краще допомогти військовим, тим, хто цього потребує, задонатити, поволонтерити тощо.
До речі, і «банальна» допомога ближнім, і навіть собі — теж гідні варіанти. Допомога завжди дає відчуття того, що я все-таки роблю щось корисне, навіть якщо це щось невелике.
Якщо погано почуваюся через самотність на свята
Усім нам потрібне плем'я. Іноді виникає ситуація, яку в когнітивно-поведінковій терапії називають «соціальна ізоляція»: це коли здається, що ми нікому не потрібні або нам ніхто не потрібен.
Ми наче в циклі починаємо відчувати смуток, який посилює відчуття самотності. Далі ця карусель негативно заглиблюється. Тому іноді трішки через силу необхідне мінімальне зовнішнє спілкування, аби вийти з цього кола.
Або якщо ви знаєте, що якась людина відчуває самотність, часом варто м'яко й ненав'язливо запропонувати допомогу. Ніхто не каже тягнути за руку, але принаймні щиро поцікавитись: «Як ти?».
Якщо поруч немає близьких, а для вас важливо святкувати в родинному колі, можна зідзвонитися з рідними по відеозв’язку.
Людям потрібні люди. Як у військовослужбовців виникає братство, відчуття плеча побратима, так само на якийсь час інші люди можуть стати для вас рідними, якщо немає близьких поруч. Варто тулитися одне до одного.
Якщо я переживаю горе
Людині, що переживає горе, наприклад, втрату, важко переключитися на свято.
Особливо важливо, в якій фазі горя вона. Іноді відволікання не допомагає, оскільки горе емоційно ніби затоплює.
Проте горе треба з кимось розділити, щоб під час свят людина могла з кимось побути, навіть без зовнішніх ознак святкування.
Можливо, треба побути поруч, щоб людина виговорилася й виплакалася. Є такий термін «провентилювати емоції», тобто дати їм вихід, аби відчути себе краще.
Як підтримати тих, кому важко на різдвяно-новорічні свята
Є стандартна і зрозуміла формула підтримки. Вона складається з декількох елементів — валідизації, нормалізації та приєднання.
- Валідація — підтвердження почуттів. Щоб сформувати внутрішню стійкість. Ми можемо сказати: «Я бачу, що тобі погано та сумно». Або: «Я бачу, що тобі тривожно», «Ти в печалі». І показати, що для нас це важливо.
- У нормалізації кажемо: «Те, що ти зараз відчуваєш — нормально». Тому що люди часто починають соромитися своїх емоцій або намагатися нейтралізувати їх. Нормалізація дозволяє їм цю емоцію адекватно прожити, розуміючи, що вони не самі. Ми можемо сказати: «Знаєш, що в цій ситуації я, напевно, відчував би / відчувала б те саме». За нормалізації людина може спокійно проявити свої переживання.
- Третім кроком може бути приєднання. Ви кажете: «Якщо в тебе буде бажання або потреба, я прийду на допомогу або просто побуду з тобою». Або: «Я тобі співчуваю і хочу бути корисним / корисною. Як можу тобі допомогти?». Але не хапати людину: «Зараз я тобі допоможу».
Відчуваю страх будувати плани на наступний рік
Ритуали планування наступного року зрозумілі не в часи викликів і війни. Після перемоги України можна планувати скільки завгодно, але тепер усе-таки необхідно відповідати реальності.
Я скажу словами в'язня концтабору психіатра Віктора Франкла: «Першими ламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань, що може чи не може статися».
Замість того, щоб писати собі побажання й плани на новий рік, може, варто відразу втілювати щось, а не чекати, що наступного року щось там буде.
Ми не знаємо, як буде, але я концентрувався б насамперед на тому, що можу робити тут і тепер.
