Про це свідчать результати соцдослідження щодо психологічної підтримки дітей та сімей в умовах повномасштабної війни благодійного фонду «Голоси дітей». Для дослідження провели опитування психологів та психотерапевтів, залучених у роботу фонду з дітьми, які мають травматичний досвід війни.
Найбільше на початку вторгнення порівняно з теперішнім часом психологи спостерігали порушення сприйняття реальності (71% відповідей), розлади апетиту (65%), заїкання (59%) та енурез (47%).
Зараз найбільше фіксують суїцідальні думки (88% відповідей), самопошкодження (94%), розосередженість уваги (94%) та роздратованість і спалахи гніву (100% відповідей психологів).
Фахівці також зауважують, що запити від депортованих дітей, яких повернули в Україну, чи ВПО сильно відрізняються від запитів решти, оскільки вони частіше за інших стикались із проявами насильства, травмами та втратами. Їхні запити найчастіше прямо пов’язані з війною, тоді як запити людей з інших регіонів часто відносяться до повсякдення: проблем у дитячо-батьківських взаєминах, стосунків з однолітками тощо.
Тобто на початку вторгнення основні запити дітей та батьків/опікунів до психологів стосувались подолання гострих реакцій на стрес. Зараз запити стають більш сконцентрованими на адаптації та доланні наслідків тривалого стресу. До того ж, фахівці відзначають, що війна шкодить дитячій пам’яті, увазі, проявляються складнощі у навчанні, швидкості реакцій, якості комунікації з однолітками та батьками/опікунами.
Найбільше зміни в запитах дітей за час великої війни виражені у підвищенні тривожності, росту депресивних станів, збільшенні агресивних проявів.
Найуразливішими є:
-
діти молодшого шкільного віку - менш сепаровані та більш залежні від батьків/опікунів, психологи помічають тенденцію регресу в них у розвитку, коли діти стають менш самостійними, більше потребують тілесного контакту та опіки; мають тривожність, порушення сну, енурез та підвищення рівня агресії.
-
підлітки – війна в них накладається на традиційні проблеми дорослішання; зазвичай вони скаржаться на депресію, самоушкоджуючі стани та проблеми з соціалізацією, зав’язуванням нових знайомств. Тривале онлайн-навчання та зміна оточення через війну призвели до того, що підліткам стає важко заводити нових друзів і підтримувати відносини зі старими.
Складнощі в адаптації до нових середовищ особливо помітні для дітей, які мусили переїхати на початку вторгнення в іншу країну та/або протягом цих років повертались в Україну. Такі діти не мають адаптаційного механізму до стресу, який уже сформувався у інших. Розповсюдженою серед них є самоушкоджуюча поведінка.
Часті запити психологи відзначають щодо погіршення самопочуття у дітей. Вони стосуються збільшення відповідальності, що на них покладають батьки і школа, їхнього надмірно швидшого (за власним відчуттям) дорослішання або, навпаки, неможливості чи небажання брати на себе відповідальність та приймати рішення.
Війна загалом пошкодила відносини між батьками і дітьми. Конфронтація, нерозуміння одне одного, агресія є найчастішими тут проявами проблем. На думку психологів, це викликано перш за все важким психоемоційним станом батьків через війну.
«Втрачаючи контроль над ситуацією в країні і власним життям, деякі батьки намагаються це компенсувати посиленням контролю над дитиною, що призводить до погіршення її психоемоційного стану», – йдеться у дослідженні.
Дослідження при цьому каже, що досі незначна частина батьків/опікунів розуміють власні потреби та потреби дітей в отриманні психологічної допомоги. І це впливає на формування ментальних проблем у дітей.