Антимонопольний комітет довго зволікав з прийняттям рішення щодо надання дозволу на придбання заводу «Більшовик» переможцю торгів. Нарешті 29 грудня, розглянувши повторну заяву про концентрацію, подану переможцем торгів, ТОВ «Дженерал Комерс», Комітет надав відповідний дозвіл. Чи підтверджує це той факт, що зволікання АМКУ мало технічний характер? Чи дає це покупцеві законне право власності на об'єкт?
Я не говорив би про те, що Антимонопольний комітет зволікав з рішенням. У принципі, те, як Комітет приймав рішення, відповідає усталеній в Україні практиці. Більшість заяв, які надходять до АМКУ, спочатку повертаються, тому що, на думку Комітету, є якісь нюанси, які треба додатково розкрити, потім заявник має доопрацювати свою заяву, подати її знову, і вже з другого разу більшість заяв, якщо вони нормально складені і не є проблемними, розглядаються Антимонопольним комітетом, який надає дозволи на концентрацію. Тобто в цьому випадку те, як надавався дозвіл, відповідає звичайній практиці, притаманній роботі АМКУ, з якою постійно стикаються українські заявники. Те, що Антимонопольний комітет дав згоду на концентрацію, в першу чергу свідчить про те, що він як орган не вбачає якихось ризиків для конкуренції в Україні. Цей дозвіл жодним чином не підтверджує право власності, він не стосується цього, а лише констатує, що таке придбання не призведе до негативних наслідків для конкуренції на ринку.
Суд за клопотанням ДБР заарештував акції заводу. Ви ознайомилися з аргументацією Бюро? Як можете прокоментувати? Чи оскаржується цим рішенням право покупців на володіння придбаним майном?
На жаль, ми ще не змогли отримати текст, щоб подивитися формулювання і мотивацію, чому це відбулося. В принципі, арешт не означає позбавлення права власності. Так само не означає, що щось відбувалося незаконно. ДБР лише на цей момент вбачає, що є якісь ознаки можливого злочину. Цього достатньо, щоб розпочати кримінальне провадження. Але ж не треба забувати, що переважна більшість відкритих в Україні кримінальних проваджень закриваються і, врешті-решт, правоохоронці приходять до висновку, що або факту злочину взагалі не існує, або відсутній склад злочину в діях тих чи інших осіб. Тобто саме по собі ініціювання кримінального провадження лише дає можливість правоохоронцям проводити якесь розслідування.
Те, що суд наклав арешт – на нашу думку, це безпідставні та протиправні дії. Так, формально суд має право накласти арешт. Але коли ДБР звертається з такими клопотаннями, воно ж не висвітлює всієї картини, а надає лише ті докази, які підтверджують саме його позицію. Фактично суд позбавлений можливості вивчити всю ситуацію в комплексі. Коли ж зацікавлена сторона дізнається про арешт майна, вона може сформувати свою правову позицію, надати пояснення і докази, подати клопотання про скасування арешту або оскаржити його, і тоді шанси ДБР утримати такий арешт набагато гірші.
Такими рішеннями, безперечно, право власності покупців не оскаржується і не скасовується, але зрозуміло, що воно порушується. Це рішення нібито заморожує ситуацію, яка є на сьогоднішній день. Не більше і не менше.
Час від часу лунають заяви про те, що аукціон з продажу «Більшовика» відбувся в неконкурентному середовищі. Наскільки вони законні?
На нашу думку, жодних порушень під час торгів не відбулося. Неконкурентне середовище – це коли десь таємно, кулуарно щось відбувається. Про те, що відбудеться ця приватизація, було добре відомо, цей процес висвітлювали скрізь. Усі процедури були дотримані, і лише коли аукціон відбувся, почалися розмови про те, що щось пішло не так. Зокрема, почали говорити, що ціна занизька. Але ж була оцінка, лот був виставлений за конкретною початковою ціною. Коли продавець щось виставляє за початковою ціною, це означає, що в принципі його навіть початкова ціна влаштовує. І я не згодний з твердженнями, ніби ціна, яку заплатив інвестор, «зовсім трохи перевищує стартову». Як на мене, десятки мільйонів гривень різниці між початковою ціною та тією, за якою продали актив, – це набагато більше. Тому я вважаю, зараз відбувається тиск на інвестора, щоб примусити його відмовитися від закінчення цієї транзакції. Хтось зацікавлений створити таку атмосферу, щоб інвестор відмовився від початкових планів і шукав інший об’єкт для інвестицій.
Повертаючись до питання: аукціон відбувся в конкурентному середовищі. А те, що не вишикувалася черга з покупців, не свідчить про те, що щось відбувалося погано. Якщо держава продовжить практику негативного коментування постфактум таких аукціонів, їхньої нібито незаконності, неконкурентності, то наступного разу, коли продаватимуть інші об’єкти, буде ще менше охочих і буде ще нижча ціна. Подібна поведінка посадовців ставить під сумнів інвестиційний клімат в Україні. Інвестори замислюються: а чи взагалі варто заходити і брати участь в аукціоні? Бо завтра комусь не сподобається результат, і можна, навіть не скасовуючи його, почати голослівно говорити, що аукціон пройшов неконкурентно або з порушеннями, а навіть самі такі заяви вже завдають компаніям шкоди, адже псують їх репутацію.
Якщо все ж таки результати аукціону скасують, чи будуть порушені права інвестора і чи оскаржуватиме він це рішення в суді?
Я думаю, що права інвестора в цій ситуації вже порушені. Піддається сумніву той факт, що інвестор чесно переміг у торгах. Тобто вже завдається шкода його діловій репутації. Крім того, об’єкт стає комерційно менш привабливим через те, що від імені держави лунають твердження що об'єкт був проданий з порушеннями закону.
Можливо, якщо цей піар-тиск припиниться, якщо так і не буде жодних юридичних процедур зі скасування конкурсу, визнання його недійсним, то є шанс владнати і знайти порозуміння з інвестором, щоб він не починав ніяких юридичних процедур проти Держави зі свого боку. В іншому разі, якщо держава продовжить цей тиск, інвестор буде захищатися, і це потягне за собою не тільки тривалий судовий розгляд, але й можливі збитки для держави, включаючи не тільки необхідність компенсувати судові витрати, яких зазнає інвестор, а й відшкодувати заподіяні збитки. Бо рано чи пізно буде доведено, що конкурс відбувся законно. До речі, говорячи «держава», я маю на увазі також і конкретних чиновників і посадових осіб. Усі вони повинні розуміти, що рано чи пізно може настати відповідальність за кожну незаконну дію, кожен незаконний підпис. Можливо, не відразу, можливо, через 5-7-10 років усі ті, хто приймав протиправні рішення та ставив під ними свої підписи, можуть понести персональну відповідальність.
Наскільки, на вашу думку, скасування результатів конкурсу вплине на репутацію країни, її інвестиційну привабливість і верховенство права?
Державні активи не надто інвестиційно привабливі. А інвестиційно вони непривабливі в тому числі й через дії держави: сама держава своїми вчинками знецінює власні активи. Наприклад, завтра на аукціон буде виставлений інший об’єкт, і всі учасники вже знатимуть, що якщо результати торгів комусь з представників влади не сподобаються, можна буде «в ручному режимі» порушити питання, що «все нечесно», що все треба скасувати й розпочинати заново. Це відлякує майже всіх потенційних інвесторів, а ті, які готові ризикувати, точно будуть готові запропонувати меншу ціну.