«Книга Еміля». Ілларіон Павлюк
П’ятирічна робота Ілларіона Павлюка втілилася в масштабний роман зі складною сюжетною архітектурою, філософськими підтекстами й болісною щирістю. Його можна читати як фентезі з магією та мандрами між світами або як історію про травму й втрату.
Дев'ятирічний Еміль не вміє спати, а його мама щоранку забуває, хто він і хто вона сама. Пам’ять їй повертає ритуал, якого треба дотримуватися до останнього слова. Вони переїжджають на віддалений засніжений острів і оселяються в покинутій школі. Однієї ночі в мовчазних коридорах лунає дзвінок. У слухавці — голос брата, який помер кілька років тому: «Допоможи мені повернутися». Але як повернути того, кого вже немає? І що приховує мамина пам’ять?
Книга поділена на розділи й ключі. Перші два вводять у світ Еміля, а з третього починається інша площина оповіді: тут зринають психологічні мотиви, символи й подорож дев’ятьма світами, що відсилає до скандинавської міфології. Кожен світ має власні закони і випробування, але всі вони перегукуються між собою.
Усередині цієї структури захована драма травматичного батьківства: оповідь про дітей, які понад усе жадають любові, але знову й знову наштовхуються на стіну відчуження. Автор досліджує різні грані батьківської холодності: від очевидної жорстокості до тихого відсторонення дорослих, що губляться у власному горі.
Мандруючи від світу до світу, щоб повернути брата й урятувати маму, Еміль насправді долає шлях від дитинства до дорослішання, від страху до здатності робити вибір.
Роман вибудуваний на багатошаровій системі символів і алюзій. Для любителів інтелектуальних квестів це окрема насолода, але розуміти всі відсилки не обов’язково, адже емоційна сила тексту працює і без цього. Головне — відчувати. Як каже один персонаж: «Усе в цьому світі або заради любові, або через любов, або не має значення».
«Уся небесна синь». Мелісса да Коста
Artbooks
Мелісса Да Коста написала цю історію ще підлітком, а через десять років переписала наново — і опинилася серед найпопулярніших авторок Франції.
Емілю (так, знов Еміль!) лише двадцять шість — і в нього ранній Альцгеймер з невтішним прогнозом. Лікарі пропонують клінічні випробування, родина наполягає на госпіталізації, а співчуття близьких стає нестерпним. Тоді він публікує в інтернеті оголошення про пошук супутника для останньої подорожі. Він не сподівається на відповідь, але вже через кілька днів біля старенького трейлера з'являється Жоанна — молода жінка в чорному крислатому капелюсі, з багажу в котрої лише наплічник. Так починається їхня мандрівка Францією.
Жоанна стає для Еміля провідницею у світ усвідомленості, сповільнення, повернення до природи. Крок за кроком Еміль переосмислює життя, пізнає себе, учиться відкриватися для радості і дружби, що пробиваються крізь біль. Хвороба незабаром забере все: імена близьких, назви речей, орієнтири в просторі. Але поки пам'ять ще тут, він збирає моменти: запах трав, смак простої їжі, тихі розмови під зоряним небом.
Роман змусить сміятися і плакати, переживати страхи, радощі, дружбу й кохання разом з героями. Да Коста порушує серйозні теми, але робить це необтяжливо, залишаючи відчуття тепла, ніжності й надії.
Цьогоріч Netflix екранізував цей роман (режисер — Моріс Бартелемі).
«Дванадцять обручів». Юрій Андрухович
Vivat
Перевидання культового роману, що навіть через роки зберігає провокативну силу. Текст приніс Андруховичу Центральноєвропейську літературну премію Angelus у 2006 році.
Поява книги на початку 2000-х сколихнула український літературний світ дискусіями про її постмодерністську форму та сміливий зміст. Епіцентром запеклих суперечок виявилася зухвала гра автора з біографією видатного поета 1930-х Богдана-Ігоря Антонича.
Дія роману розгортається у загубленому в горах пансіонаті «Корчма «На Місяці» (саме з такими асиметричними лапками), що раніше був метеостанцією та спортивним інтернатом. Тут загадковий олігарх Илько Варцабич збирає строкату й ексцентричну компанію: австрійський фотограф Карл-Йозеф Цумбруннен, письменник Артур Пепа з дружиною Ромою Воронич (вона коханка Карла), її донька Коломея, професор-антоничезнавець Доктор, кліпмейкер Ярчик Волшебник, стриптизерки Ліля й Марлена. У кожного свої причини бути тут, але всі вони опиняються між тим, ким бачать себе, і тим, ким не завжди готові визнати себе.
Замість лінійного сюжету читача зустрічає яскрава мозаїка: гуцульський фольклор переплітається з поезією Антонича; кримінальні розбірки межують з філософськими роздумами, а еротичні сцени — з екзистенційними зламами. Це також портрет епохи пострадянських дев’яностих, де люди намагаються знайти собі місце в мінливій реальності.
Читачеві доведеться ловити алюзії та збирати пазли — часом усупереч логіці чи здоровому глузду. Та варто увійти в цей ритм, як відкривається, що життя роману пульсує не лише в словах, а й у просторі між рядками — там, де думка затримується, відкриваючи щось незручно правдиве й незбагненно важливе.
«У виграшній позиції». Дік Френсіс
Stretovych
Один з найпомітніших романів британського класика детективної прози. Книга отримала премію «Золотий кинджал» (1979) та премію Едґара Аллана По (1981).
Головний герой Сід Геллі був зірковим жокеєм, доки фатальне падіння коня не позбавило його лівої руки, блискучої кар’єри та шлюбу. Тепер у нього протез і нова не менш небезпечна професія — приватний детектив. Він береться за три заплутані справи, які, на перший погляд, не мають нічого спільного: загадкові провали фаворитів на дистанції; афера, що ледь не зламала життя колишній дружині Геллі; махінації впливових синдикатів, які прикриваються авторитетом клубу жокеїв. Кожна нитка тягне за собою нові таємниці й загрози. Сід швидко розуміє: його розслідування комусь дуже заважає, і хтось рішуче не хоче, щоб правда стала відомою.
Дік Френсіс був серед найуспішніших повоєнних вершників Британії та жокеєм її Королівської Величності Єлизавети. Він описує світ перегонів, як здатен тільки той, хто бачив його зсередини. Його романи занурюють у середовище, де великі гроші межують із шахрайством, де престиж і репутація варті всього, де навіть найчесніші люди змушені грати за правилами тих, хто не зупиниться ні перед чим.
«Залізна рада». Чайна М’євіль
НК Богдан
Третій роман з циклу про Новий Кробузон після «Вокзалу на вулиці Відчаю» та «Шраму». Кожна є окремим завершеним твором з власними персонажами й сюжетом. Роман поєднує фірмовий стимпанк попередніх частин з елементами вестерну.
Новий Кробузон — це візія Лондона, перенесеного у фентезійну реальність, де механізми живлять індустрію, магія електрифікує місто, а розумне життя вражає розмаїттям форм. М’євіль змальовує декадентський мегаполіс, що розростається, пожираючи ресурси, людей і надії. Місто роздирають конфлікти: ззовні — війна з тіньовою містом-державою Теш, зсередини — вуличні бої між дисидентами та лоялістами, що перейшли від полеміки до барикад. А десь у пустелі, кажуть, блукає Залізна Рада — потяг, викрадений повсталими робітниками. Звільнивши в’язнів, вони почали прокладати колію в нікуди, розбираючи рейки позаду й викладаючи їх попереду. Це нескінченна мандрівка без пункту призначення, де сам рух і є метою.
Група мандрівників з Нового Кробузону пробирається крізь гори й пустелі, ліси й охоплені війною рівнини. Вони з маніакальною завзятістю переслідують людину, яка покинула місто верхи на гігантському големі. Хто вони? Заради чого вирушили в дорогу?
М’євіль показує, як різні люди з різними переконаннями йдуть до своїх цілей — і як ці цілі зіштовхуються, руйнуючи одна одну. Це роман про те, як чутки стають надією, а надія — зброєю. І про те, що іноді найнебезпечніша річ у світі — це символ, у який люди готові вірити всупереч усьому.
«Моріс неймовірний і його вчені щури». Террі Пратчетт
Видавництво Старого Лева
Окремий роман з циклу «Дискосвіт», у якому Пратчетт перевертає класичну історію про Гамельнського щуролова з ніг на голову. У центрі — знайомий читачам як епізодичний персонаж «Женця» нахабний, самовдоволений, хитрий, але напрочуд симпатичний кіт Моріс.
У цій версії щури, наївшись магічних відходів, раптом здобувають свідомість. Вони вчаться читати й розмовляти, створюють клан з власними законами та ієрархією. Згодом їхні шляхи перетинаються з Морісом — вуличним котом-аферистом, який пропонує геніальний план. Разом зі щурами та юним дударем Кейтом вони мандрують містами, інсценують навалу гризунів, а потім «рятують» містян — звісно ж, за щедру винагороду. Схема працює безвідмовно.
Та в містечку Бад-Блінтц усе йде шкереберть. Під вулицями ховається щось темне й небезпечне, а маленька афера раптово перетворюється на випробування духу. Котові, який усе життя лише брав, не замислюючись, уперше доводиться відповідати на складні моральні питання. Зіткнувшись із вибором між вигодою та совістю, він виявляє більше людяності, ніж багато хто з «порядних» мешканців міста.
Цей роман одночасно веселий, зворушливий, лячний, по-бешкетницькому брутальний і напрочуд мудрий. Тут яскраві жарти межують з моторошними сценами, а пародія на людську жадібність і сліпу віру в авторитети переростає в гостру сатиру.
«Діло діточе. Як наші предки були маленькими». Катерина Дудка, Остап Українець
Vivat
Спільний проєкт Остапа Українця та Катерини Дудки пропонує зазирнути в те, яким було дитинство українців наприкінці ХІХ століття. Читачі дізняються про ключові моменти дорослішання, буденні ігри й бешкети малечі.
Це белетризована розповідь про дорослішання п'яти дітей з п'яти українських регіонів: Гуцульщини, Буковини, Полісся, Поділля і Полтавщини, що були роз'єднані імперськими кордонами, проте зберігали схожість у ритуалах і обрядах. Наратив послідовно переходить через основні етапи становлення дитини: перерізання пуповини бабою-повитухою, вибір імені, перші сміх, кроки і обов'язки до входження у дорослий світ вечорниць, сватання і весілля.
Персонажі книжки вигадані, але кожна деталь їхнього побуту спирається на етнографічні дослідження. Автори фіксують звичаї і водночас намагаються зрозуміти, як місцевість, віра й родинний устрій формували традиції, а урбанізація поступово розхитувала багатовікові структури. Ретельно дібрані ілюстрації дають змогу докладно роздивитися матеріальний світ минулого.
«Таємниця Старого лісу». Діно Буццаті
Пломінь
Полковник у відставці Себастьяно Проколо успадковує маєток разом з масивом віковічних ялин. Однак є нюанс: співвласником земель виступає його онук Бенвенуто, що нині навчається в школі-інтернаті. Полковник, черствий і прагматичний чоловік, виношує жорстокий план: позбутися хлопчика, вирубати ліс і збагатитися на деревині.
Він скептичний до місцевих легенд про духів, що живуть у стовбурах старих дерев. Але поступово магія лісу бере своє. Виявляється, що Старий ліс — це живий простір, населений істотами, здатними перетворюватися на тварин чи людей. У людській подобі ці духи стають посередниками між природою та цивілізацією, намагаючись захистити ліс від людської зарозумілості.
Буццаті — майстер магічного реалізму. У його тексті казкові мотиви органічно вплітаються в реальність. Автор пише настільки атмосферно, що читач відчуває запах хвої, чує шелест листя і бачить, як старезне дерево гнеться під вагою літ. Старий ліс тут символ світу, де природа й людина невіддільні, а гармонія — щоденна практика. Це нагадування про дитину в кожному, дитину, яка ще не втратила зв'язку з природою і не сприймає її лише як ресурс.
За мотивами роману 1993 року режисер Ерманно Ольмі зняв однойменний фільм.
«Листя трави». Волт Вітмен
Комубук
У 1855 році тоді невідомий американський поет Волт Вітмен власним коштом видав скромну збірку з дванадцяти віршів. Це був виклик: його поезії порушували всі канони, відверто оспівуючи тіло, чуттєвість і свободу. Сучасники таврували книгу як аморальну й вимагали заборонити її, перший наклад ледве розійшовся. Та Вітмен не здавався. Протягом сорока років він писав і переписував свою головну книгу, створивши дванадцять редакцій. Збірка перетворилася з тонкої брошури на монументальну працю з майже чотирьохсот творів.
Час розставив усе на місця. Збірка «Листя трави» стала наріжним каменем американської літератури, а голос Вітмена відлунює в літературі всього ХХ століття. Він став піонером верлібру, звільнивши вірш від кайданів рими й метру. Його рядки — це живе дихання, що не визнає поділу на високі й низькі теми.
До цього видання увійшли вибрані твори, що становлять близько половини поетичного спадку автора. Український переклад Максима Стріхи передає той особливий ритм і дух свободи, що пронизує оригінал.
«Афон 2643». Нільс Вестербоер
Лобстер
Рік 2643. Супутник Нептуна Афон (названий на честь земної святині) дрейфує у крижаній темряві космосу. Тут мешкає громада монахів-кенобітів, чий спокій порушує жорстоке вбивство. Головним підозрюваним стає штучний інтелект, що керує системами життєзабезпечення. Для розслідування прибуває інквізитор Рюд Картгайзер, фахівець з комунікації та допитів ШІ. Його супроводжує Зак, голографічна асистентка з привабливою зовнішністю, ідеальна жінка, якщо не рахувати того, що вона машина.
Рюд прагне істини, але монастир зустрічає цю пару вороже. Ченців обурює сама присутність Зак. Тим часом ШІ-підозрюваний виявляється геніальним тактиком, що веде власну гру. Коли стається друге вбивство, Рюд усвідомлює, що повинен повністю використати потенціал Зак, а для цього треба зняти обмеження безпеки, які роблять її беззастережно підлеглою.
Це книга для тих, хто цінує фантастику з філософськими питаннями, хто хоче бачити, як наука, релігія й етика сплітаються в напружену фабулу. Для тих, хто любить кримінальні розслідування у футуристичному сетингу, моторошну естетику замкнених систем і психологічну глибину персонажів. І для тих, хто готовий до книг, які залишають після себе питання.