В основі фільму — репортажна книга Кевіна Флінна і Гері Герхардта «Тихе братство», яка розповідає про неонацистське терористичне угруповання The Order (так, до слова, звучить і оригінальна назва фільму). Група виникла у штаті Вашингтон і тероризувала США між 1983 і 1984 роками. На думку членів The Order, вони воювали проти захопленого євреями федерального уряду і за створення «білої батьківщини» в штатах тихоокеанського узбережжя, насамперед у Вашингтоні й Орегоні. На рахунку групи — численні пограбування, убивства, вибухи, фальшування грошей. До діяльності The Order свого часу звертався Олівер Стоун (до того, як скотився в російську пропаганду) у «Розмовному радіо» (1988), а в 1990-х ця тема знайшла відображення в серіалі «Братство вбивств».
Головне протистояння у фільмі «Кривавий лідер» збудоване між вигаданим агентом ФБР Террі Хаском (Джуд Лоу з пишними вусами) і реальним засновником The Order Бобом Метьюзом (Ніколас Голт з кумедною зачіскою-шапочкою). Поруч із ними ще десяток добротних, але невеликих акторських робіт: Тай Шерідан у ролі молодого помічника шерифа; Філіп Левіцькі та Себастьян Піжжот у ролях членів The Order; Джерні Смоллетт у ролі агентки ФБР; Одеса Янг у ролі коханки Метьюза. Однак усі ці герої існують лише для того, щоб підкреслювати харизму двох центральних персонажів.
Герой Джуда Лоу — майже ідеальний персонаж неонуарного поліцейського процедуралу. Втомлений життям оперативник ФБР, який уже встиг розгромити Ку-Клус-Клан і Коза Ностра. Він повністю занурений у роботу, хоч і постійно телефонує дружині з безуспішними проханнями переїхати до нього разом з донькою. Шрам на грудях і постійна кровотеча з носа натякають, що довго в такому темпі Террі Хаск жити не зможе, але інакше він не вміє. Готуючись до цієї ролі, Джуд Лоу спілкувався з кількома оперативниками ФБР, які у 1980-х працювали зі справами американських неонацистів з The Order, Арійського братерства й Національного альянсу.
На противагу втомленому від життя циніку, Ніколас Голт вибудовує образ Метьюза як переконаного у своєму месіанстві психопата. Його підліткові риси обличчя в поєднанні з динамічною та емоційною грою ідеально лягали на образ білого супремасиста-харизмата. Курзель забороняв Лоу й Голту взаємодіяти поза знімальним майданчиком, щоб максимально добитися ефекту відстороненості між акторами. І досяг максимального контрасту між їхніми персонажами.
«Кривавий лідер» нагадує перший сезон «Справжнього детектива», так само досліджуючи провінційні штати з їхнім мороком. Тільки героям Метью Макконагі й Вуді Гаррельсона доводилося розбиратись з культами вуду на болотах Луїзіани, а Джуду Лоу і Таю Шерідану — з неонацизмом у заповідних лісах Вашингтону. Як і серіал, «Кривавий лідер» стилістичного нагадує північний нуар, що зародився в Скандинавії та Фінляндії.
Ця візуальна подібність стрічок не випадкова, адже улюблений оператор Курзеля Адам Аркапоу працював і в першому сезоні «Справжнього детективу». Майже медитативне зображення лісових пейзажів контрастує у фільмі Курзеля з гостротою соціально-політичного висловлювання, і цей прийом притаманний стилістиці саме північного нуару — на противагу класичному американському неонуару, що живе переважно в просторі міських нетрів і розмірковує над темами морального падіння.
Головний макгафін фільму — це невелика червона книжечка «Щоденники Тернера», роман-антиутопія про расову війну майбутнього з купою ілюстрацій. Цю книжечку Метьюз читає дітям на ніч. На її полях пишуть інформацію для помічника шерифа. Врешті вона стає ключем для розгадки планів неонацистів. «Щоденники Тернера» на початку 1970-х написав засновник неонацистського Національного альянсу Вільям Лютер Пірс. У післямові фільму згадують, що, крім членів The Order, ця книжечка була джерелом натхнення для Тімоті Маквея, який влаштував вибухи в Оклахома-Сіті 1995 року, а також для учасників спроби штурму Капітолія 2021 року.
Джастін Курзель відомий любов’ю до тем, пов’язаних з не просто криміналом, а з вивченням зла як моральної категорії. Це і історія масшутеру «Нітрам» (2021), і фільм про лінчування та садизм «Сноутаун» (2010), і «Правдива історія банди Келлі» (2019) — глибоке й неординарне дослідження одного з найнеоднозначніших австралійських діячів Неда Келлі. Тож історія однієї з найкривавіших неонацистських банд у США стає ще однією спробою режисера дослідити зло. У «Кривавому лідері» він приходить до висновку, що сенси, на відміну від їхніх творців, не вмирають. І скільки б білих супремасистів не загинуло в боях з федеральними силами, з’являться нові прихильники маленької червоної книжечки.
Водночас Курзель не хоче зробити ще одну стрічку для невеликих залів, а отже, тут достатньо сцен, що мають вигляд шанобливих омажів до олдскульних бойовиків 1970–1980-х на кшталт франшиз «Брудний Гаррі» і «Смертельна зброя». Окремої згадки варта реалістичність звуків пострілів, не згірше ніж у «Сутичці» Майкла Манна чи «Повстанні Штатів» Алекса Гарленда.
У результаті «Кривавий лідер» стає ідеально вивіреним неонуарним поліцейським трилером. Поруч з філософським висловлюванням тут знайшлось місце розкішній операторській і звукорежисерській роботі, ефектним бойовим сценам і розповіді про ніби типове, але цікаве протистояння, що базується на реальній історії, особливо актуальній у світлі останніх політичних змін.