ГоловнаКультура

“Повстання Штатів”: Джекіл вбиває Гайда

Якщо хтось колись і чомусь вирішить знайомитися з історією сучасних США через їх кінематограф, ця людина може з подивом дізнатися, що в останні 75 років в цій країні постійно йде війна. Причому американське кіно розвивалося ці десятиліття за логікою біполярного розладу. Епохи, коли у США вторгалися зловісні зовнішні сили, змінювалися періодами, в яких головною небезпекою ставали непереборні відмінності між мешканцями країни в тому, для кого США мають бути “землею вільних і домом хоробрих”. Історія кіно США цієї тематики є ніби історією Джекіла і Гайда. В періоди рецесії вони удвох об’єднано відбивали напади прибульців, а в періоди загострення Гайд починав вбивати Джекіла, який, зазвичай, про це і знімав кіно. 

Фільм “Повстання штатів”, що вийшов в український прокат 11 квітня, належить до фіналу періоду загострення, але знятий в стилістиці періоду рецесії. Тобто Джекіл і Гайд дієво і вправно вбивають один одного, а режисер і сценарист цього вже гучного політичного фільму Алекс Гарленд відмовляється повідомляти, хто є в цьому творі ким. 

На цьому рішенні “Повстання штатів” їде весь свій шлях, причому буквально. За виключенням вступу і фіналу, це класичне подорожнє кіно, в якому герої долають шлях від пункту А до пункту Я, замірюючи температуру країни під час зіткнень з випадковими зустрічними. Температура висока, клімат спекотний. В країні повний хаос, але до політичних чи світоглядних полюсів фільм не бажає підштовхувати нікого. 

Сценарій Гарленда регулярно, для глядачів із проблемами з короткостроковою пам'яттю, нагадує: це не демократи воюють з республіканцями, не блакитні штати із червоними. Просто “люди вбивають людей”, не маючи будь-яких позначок, за якими їх можна було б між собою розрізнити. Навіть ті крихти інформації стосовно подій у країні, що передували війні, приголомшливо дивні як для сучасного її клімату. У вступі ми дізнаємося, що президент Сполучених Штатів, всупереч законам, пішов на третій термін і розігнав ФБР. Це спричинило повстання деяких штатів і утворення альянсів, які з тих пір воюють з Вашингтоном. У тих альянсах найбільш дивовижне навіть не маловірогідне об’єднання дуже по-різному орієнтованих Каліфорнії і Техасу чи утворення “флоридського альянсу” на півдні, а взагалі залучення ситої і багатої Каліфорнії або лінивої і розслабленої Флориди до будь-яких активних дій. Тобто, в конкретних ситуаціях фільму не треба вгадувати, хто є ким і чому в сучасному політичному кліматі Сполучених Штатів, перед президентськими виборами, взагалі з'явився подібний фільм. В політикумі США є тільки Джекіл і Гайд, але оскільки кожна сторона думає про супротивників як про жахливого містера Гайда, а про себе як про доброго містера Джекіла, то фільм (підморгує) із скам’янілим обличчям (підморгує) приймає обидві ілюзії як базову аксіому.

Кадр з фільму 'Повстання Штатів'
Фото: imdb.com
Кадр з фільму 'Повстання Штатів'

Саме тому у якості персонажів фільм обирає класичних героїв-свідків, які ні на чиєму боці. Це фотографка Лі Сміт (Кірстен Данст) і журналіст Джоел (Вагнер Моура), які мають намір проїхати від Нью-Йорка до Вашингтона, щоб взяти інтерв’ю в президента США. Головна фігура, як і головне ім’я на постері, тут звісно саме Данст, яка грає легендарну воєнну фотографку, водночас дуже досвідчену і, вочевидь, досить втомлену. Обидві характеристики ясно демонструє вже перша сцена, в якій її представлено – конфлікт цивільних і поліцейських в Нью-Йорку, що завершується втручанням самовбивці-терористки, обтягнутою вибухівкою, яка пробігає цією сценою протистояння, розмахуючи наостанок прапором США. 

У тій же сцені представлене й більш молоде покоління воєнних фотографів. Це Джессі (Кейлі Спейні): рятуючи її від наслідків вибуху, героїня Данст, власне, і демонструє нам свою досвідченість. Увечері Лі та Джоел зустрічаються в одному з нью-йоркских отелів, що є, вочевидь, журналістським хабом. Там глядачам повідомляють про план героїв та їх маршрут, і до майбутніх подорожуючих приєднується динозавр місцевої журналістики Семмі (Стівен Маккінлі Гендерсон). Він пише для “залишків New York Times” й шукає можливість потрапити до Шарлотсвіллю, де знаходиться військова база повсталих. Зранку до цієї трійці, незважаючи на очевидне небажання героїні Данст, приєднується і Джессі. Для неї подорож має стати першим серйозним випробуванням у якості воєнного фотографа. Отже, автівка з написом “преса” і трьома поколіннями американської журналістики всередині вирушає об’їзним шляхом до столиці країни, якої наразі не існує.

Кадр з фільму 'Повстання Штатів'
Фото: imdb.com
Кадр з фільму 'Повстання Штатів'

Однак сказане про “класичних героїв-свідків” – не зовсім правда. Не можна бути настільки наївним у фільмі 2024 року від такої модної компанії, як А24, щоб представляти героїв у якості об’єктивних автоматів з фіксування подій для потреб глядача. З-поміж безлічі фільмів про журналістів на війні, особливо релевантним до фільму Гарленда є велика американська класика періоду загострення, присвячена тележурналісту в дуже гарячій ситуації всередині США. Це стрічка “Холодне медіа” (Medium Cool, 1969) Гаскелла Векслера. Зафільмована прямо посеред заворушень у Чикаго 1968 року, вона фактично є розповіддю про примарну нейтральність людини, що дивиться в об’єктив. Фільми Гарленда і Векслера навіть починаються споріднено. У стрічці 1969 року головний герой, телеоператор, стає свідком автотрощі, але не має намірів втручатися і допомогати жертві – він просто фіксує подію. У фільмі 2024 року героїня Данст, що буцімто має просто висвітлювати події, рятує свою колежанку. Власне, екзистенційна втома її персонажки має одним із джерел саме цю проблему – етичну, і вона призводить до низки сцен, рівномірно розпорошених по всьому фільму.

Однак “Повстання штатів”, здається, має намір відділити етичну позицію від політичної, що зрештою ставить фільм у загрозливий для його концептуальної розтяжності шпагат. Навіть сама позиція журналістів у “Повстанні штатів” починає виглядати абсурдною згідно зі своєю установкою не фарбувати боки протистояння в однозначний політичний колір. Нам ніколи ясно не повідомляють для кого, власне, журналісти висвітлюють ці події (хоча є деякі натяки, що для Канади). В країні, настільки розділеній, звісно, не можна представляти нейтральне медіа – але фільм Гарленда форсовано ставить героїв у позицію виробників якихось узагальнених образів крові та болю, що експліцитно не виражають жодної політичної позиції. Тут навіть обговорюють “вдалість” кадрів, зроблених впродовж подорожі, – вочевидь, з погляду композиції і здатності передавати емоції учасників події, але не з принципів їх відбору відповідно до того, що вони демонструють.

Кадр з фільму 'Повстання Штатів'
Фото: imdb.com
Кадр з фільму 'Повстання Штатів'

Втім, фільм малює картину країни, в якій не можна бути нейтральним, якщо не видалити себе з соціального рівняння. А герої так не вчиняють. Наслідки цього “Повстання штатів” нібито повністю усвідомлює, особливо у сцені з камео Джессі Племонса, яка робить міскастом чи не всі його ролі попередніх 10 років. Однак градус політизації (але не конкретного кольору учасника подій, бо всі однакові) тут надто підвищений – свідоцтвом цьому є увесь фільм у всіх його натуралістичних, але не завжди реалістичних сценах. Тому політична орієнтація виглядає чи найбільшим злом цього фільму. Тобто, “Повстання штатів” ніби хоче дистилювати ненависть обох сторін американської дійсності, не даючи представникам конфліктів ясних означень. Але не треба забувати, що, не говорячи нічого (підморгує), фільм все одно дає змогу глядачам будувати досить конкретні гіпотези, хто з якого боку був тоді, коли ще існували боки. 

І під час цієї хірургічної операції з розділення етики журналіста і його політичної позиції, “Повстання штатів”, напевно, втрачає пацієнта. Широко сприйнятий як очевидне застереження для обох боків політичного протистояння в США, покликане продемонструвати, що Джекіл і Гайд – це одна особа, цей фільм будується за тим самим принципом бінарності і розділяє нероздільну проблему політики і етики. Наскільки це повідомлення однаково зчитали два табори в країні – залишається без відповіді. Майже унітарно схвальна реакція американської критики, яка недвозначно транслює саме окреслений вище месседж, є такою однорідною власне тому, що більшість її представляє насправді тільки один табір – демократичний. Якщо подивитися на реакцію критика, в консервативній позиції якого можна не сумніватися (це славно- чи дурнозвісний Ермонд Вайт, як бажаєте), то для нього цей брехливий фільм за авторством Алекса “напів-Кубрика” Гарленда ображає саме тих, для кого він призначений в першу чергу. Власне, його реакція є показовою з погляду того, що розуміння фільму залежить так само від позиції. Тож чому цей насичений стріляниною і спливаючий кров’ю фільм буде сприйнятий всіма як заклик до примирення? А не, скажімо, заявою: якщо ви не заспокоїтесь, ми вас всіх вб’ємо, а потім сфотографуємось з тілом? Немає жодної гарантії, що фільм Гарленда об’єднує, а не робить рівно навпаки.

Кадр з фільму 'Повстання Штатів'
Фото: imdb.com
Кадр з фільму 'Повстання Штатів'

Однак, логічніше думати, що в країні, в якій кіно універсально розуміють як розвагу, цей фільм залишиться просто фільмом. Це найпривабливіша для глядача робота Алекса Гарленда, режисера і сценариста, амбітність якого часто призводила до громіздкої зарозумілості і подекуди самолюбування його стрічок. “Повстання штатів”, зрештою, вийшов фільмом із лаконічним сценарієм, в якому Джекіл і Гайд надзвичайно видовищно вбивають один одного, а режисер знаходить у собі неабиякі здібності кліпмейкера, створюючи виразні музичні відео під дуже незаяложений саундтрек після кожної значущої сцени. “Повстання штатів” майже приречений на успіх в штатівському прокаті – там він вийде трохи пізніше, ніж в Україні.

Що буде з ним робити наша аудиторія не дуже зрозуміло, бо та сама його глядацька складова цілком може викликати зовсім не приємні асоціації. Більш того. Хоча це припущення, але враховуючи той попит на референси в реальності, який існує серед створювачів спецефектів в дорогому кіно (вони ж мають виглядати правдоподібно) і враховуючи тему фільму, можна подумати, що джерелом оздоблення цього фільму, що ефектно малює руїну країни, в яку її перетворила війна, є саме наша реальність, повернута системою глобального кінопрокату у вигляді ще однієї американської фантазії про Катастрофу, що підсилює тамошній передвиборчий медіашум. Просто ще один фільм, що із захопленним жахом розповідає про країну, у мові якої “постріл” і “знімок” – це одне й те саме слово.

Кадр з фільму 'Повстання Штатів'
Фото: imdb.com
Кадр з фільму 'Повстання Штатів'

Кадр з фільму 'Повстання Штатів'
Фото: imdb.com
Кадр з фільму 'Повстання Штатів'

Кадр з фільму 'Повстання Штатів'
Фото: imdb.com
Кадр з фільму 'Повстання Штатів'

Кадр з фільму 'Повстання Штатів'
Фото: imdb.com
Кадр з фільму 'Повстання Штатів'

Кадр з фільму 'Повстання Штатів'
Фото: imdb.com
Кадр з фільму 'Повстання Штатів'

Сергій КсаверовСергій Ксаверов, Кінокритик
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram