Ідея «Жовтоликої» з'явилася у 2021-му на тлі розмов про етнічну різноманітність у видавничій галузі. Ребекка написала першу чернетку протягом кількох місяців, черпаючи натхнення з власного досвіду азіатсько-американської письменниці. Роман вийшов у 2023 році і став вправною сатирою на видавничу індустрію, літературну спільноту й гонитву за успіхом. Кван оголила неприємну внутрішню кухню індустрії та запакувала це в популярний сюжет про ненадійного наратора: письменниця-невдаха Джуніпер Гейворд викрадає чужий рукопис і видає його за свій.
Біла американка Джуніпер Гейворд і американка азіатського походження Атена Лю стали вимушеними подругами під час спільного навчання на письменницькому курсі в Єльському університеті. Проте після випуску їхні кар’єрні шляхи пішли різними траєкторіями: красуня Атена стала літературною зіркою з мільйонними прибутками, а дебют Джун — лише другорядною подією на книжковому ринку. Та все ж Атена час від часу бачилася з невдахою Джун.
Учергове вони зустрілися, щоб відсвяткувати ще один успіх Атени — надзвичайно вигідний контракт з Netflix. Атена показала Джун рукопис нового роману, про який ще нікому не розповідала. Та зустріч обернулася трагедією: Атена випадково загинула, а Джун украла неопублікований рукопис. Текст зачарував дівчину — це історія кохання й воєнна епопея про Китайський трудовий корпус, 140 тисяч китайських робітників, котрих відправили на фронт під час Першої світової.
Спочатку Джун за звичкою просто редагує текст, утім зрештою ця робота так захоплює її, що вона проводить власне дослідження, перечитує десятки книг про азіатську расову політику й історію китайської праці на фронті. Урешті, вона вже не може розрізнити, де в тексті закінчується Атена, а починається Джун. Дівчина щиро вірить, що хоч основна ідея була не її, та вона врятувала роман, дала йому можливість жити. Книгу публікують — і Джун досягає шаленого успіху. Нарешті вона відчуває, як це бути Атеною Лю. Та дедалі більше уваги привертає питання, чи могла біла американка написати такий роман або й чи мала моральне право на це. Анонім у соцмережах звинувачує Джун у плагіаті — і сюжет набирає обертів.
Кван докладно показує спідній бік видавничого бізнесу: етапи підготовки книги від рукопису до друкованого видання, різницю між дебютом і продовженням, тиск очікувань публіки на автора, механізми маркетингу й просування книжок видавництвом. Бачимо в романі і критику системи літературних премій.
Тема культурного присвоєння активізує всю історію та підважує уявлення про те, яких тем дозволено торкатися письменникам з огляду на їхні расу, стать, сексуальну орієнтацію тощо. Ми спостерігаємо, як Джун змінює текст, щоб привернути увагу білого читача, як того вимагає її видавець. Вона змушена ребрендингувати себе з Джун Гейворт у Джуніпер Сонг — нібито щоб відокремити від злощасного дебюту, але насправді тому, що Сонг можна прийняти за китайське ім’я. «Звичайно, кожен повинен мати можливість розповісти будь-яку історію. Ми просто думаємо про те, як позиціонувати вас, щоб читачі довіряли роботі», — кажуть видавці. Чи достатньо ретельного дослідження, щоб розповісти щось поза власним досвідом? Чи могла Атена краще за Джун розказати історію китайських робітників? І чи мала Атена можливість написати щось поза інтерпретацією китайської культури?
Ще один рівень історії пов’язаний із соціальними мережами. Джун стверджує, що Twitter «реальніший за реальне життя», а репутація у видавничій сфері постійно будується й руйнується саме в інтернеті. Соціальні мережі використовують особисті дані й вразливі місця як спосіб для атаки. Кван нагадує нам, що мішенню мережевих нападів є не аватари, а реальні люди зі справжніми почуттями.
Теми расизму, культурного привласнення й кенселінгу, упаковані в захопливий сюжет і яскраві образи, зробили «Жовтолику» бестселером за версією Sunday Times. Книжка також отримала відзнаки від Goodreads і Amazon. Продаж українського видання в перекладі Ганни Литвиненко анонсували на кінець квітня. Сприйняття книжки в Україні покаже, наскільки нашій аудиторії близькі ці теми.