Назагал російсько-українська війна унікальна і в найгіршому, і в найкращому значеннях. За спостереженнями героя «Наших улюбленців» — іноземного волонтера, через широкомасштабне вторгнення довелося евакуювати понад 15 мільйонів людей. При цьому дві третини загрожених домогосподарств мали тварин. Тож відбулася й найбільша в історії евакуація тварин. Обізнані іноземні коментатори підкреслюють: у жодному іншому конфлікті на їхній пам’яті такого не було.
Забігаючи наперед, варто зазначити, що «Ми, наші улюбленці та війна» не взірець авторської, фестивальної документалістики; тут немає якихось особливих естетичних рішень. Задача інакша: якомога повніше розкрити тему, вказану в назві, дати максимальний об’єм інформації.
Для цього Птушкін залучає українських і західних зоозахисників рівною мірою, зачіпає всі аспекти теми. Не уникає трагедій — наприклад, масової загибелі тварин у державному притулку в Бородянці. Вона сталася через те, що персонал просто втік, а клітки залишив замкненими — сліпе дотримання інструкції заступило елементарну емпатію. Є, звісно, тварини-зірки — легендарна руда киця Шафа-Глорія, яка жила два місяці в руїнах дому в Ірпені, та, звісно, пес Патрон (він разом зі своїм господарем, до речі, приходив на прем’єри в Києві). З найвідомішим в Україні джек-рассел-тер'єром теж пов’язана цікава колізія: він став першим собакою – послом доброї волі ЮНІСЕФ у історії цієї організації.
Окремий мотив фільму — порятунок тварин більш екзотичних, ніж собаки й коти. Надто часто, на жаль, леви, пітони, мавпи слугували живими іграшками. І завдяки зусиллям ентузіастів і волонтерів були врятовані десятки левів й інших великих кішок — причому не просто від війни, а від жахливих умов, у яких їх утримували безвідповідальні господарі. І тут, як би це жахливо не звучало, російське повномасштабне вторгнення зіграло певним чином позитивну роль.
І, мабуть, найпронизливіший сюжет — про військового із Запоріжжя Артема Дементія, що воював у 72 бригаді імені Чорних Запорожців. На Донеччині він зустрів пса і здружився з ним. Військовий надсилав родині відео з Кликом, казав, що привезе його додому. Але у травні 2023 року загинув від осколкових поранень. Родина відшукала песика, і той тепер живе з нею. Власне, фільм присвячено Артемові Дементію.
Загалом, варто повторити, що робота Антона Птушкіна не авторська документалістика. Однак чи не вперше в одному фільмі зібрані всі основні моменти, від найболісніших до найсвітліших, пов’язані з тваринами на нашій війні. Піклуватися про них, найменш захищених — це якраз те, що й робить нас людьми.
