РЕМБО: ПЕРША КРОВ
Тед Котчефф, 1982
«Рембо» — мейнстримний голлівудський бойовик, який докорінно змінив кіножанр «вибухів і перестрілок» у вісімдесятих роках. Скалічений війною у В'єтнамі, водночас слабкий і сильний персонаж Рембо у виконанні Сильвестра Сталлоне став еталоном «машини для вбивства» і «праведного американського гніву» (в кожному наступному сиквелі Рембо все більше і більше втрачатиме людське обличчя, замість якого проступатиме оскал невразливої надлюдини-супергероя). Та в першому фільмі Рембо — це жертва, а не хижак. Він змушений захищатися від американського уряду і правопорядку, а також боротися з власними демонами. «Рембо» довів, що герої бойовика у фінальній сутичці можуть не тільки битися і стріляти, але й плакати.
ТЕРМІНАТОР і ТЕРМІНАТОР 2: СУДНИЙ ДЕНЬ
Джеймс Кемерон, 1984, 1991
Дилогія Джеймса Кемерона стала золотим стандартом науково-фантастичного бойовика і голлівудського блокбастера. За сім років, протягом яких вийшли обидві частини «Термінатора», Кемерон очолив революцію в американській кіноіндустрії; він і досі залишається головним ідейним натхненником технологічного розвитку в кіно — згадаймо його «Титанік» і обидва «Аватари». «Термінатори» — видовищні фантастичні бойовики, які поєднали глибокий нетривіальний зміст (від часових парадоксів до філософських питань про свободу волі) з інноваційним проривом у кіновиробництві (від мистецтва гриму до комп'ютерних спецефектів). Десятки культових фраз, моторошний саспенс, дискусії про ШІ та розвиток технологій, зірковий Арнольд Шварценеггер, класичні сцени погонь і перестрілок — «Термінатори» на віки вічні залишаться класикою бойовика, і жоден Skynet цього не змінить!
ПОЛІЦЕЙСЬКА ІСТОРІЯ
Джекі Чан, Чі-Хва Чен, 1985
«Поліцейська історія» увійшла в історію кіно як один з найвіртуозніших азійських фільмів і стала тим першим гонконгівським бойовиком у кар’єрі Джекі Чана, який перетворив його на світову кінозірку-феномен. Саме там Джекі Чан зрозумів найважливіше — що сутністю бойовика є трюкацтво. Небезпечні автоперегони, рукопашні бої — усе це так чи інакше зводиться до каскадерської роботи та виконання ефектних трюків. Бойовик — це чисте видовище, втілення дива й несподіванки на великому екрані. І в усьому цьому Джекі Чан став найкращим. Поєднавши силу й міць Брюса Лі з комедійними дурощами німого кіно (від Бастера Кітона до братів Маркс), він винайшов особливу форму кунг-фу-бойовика, яка ніколи не набридає.
КОМАНДО
Марк Лестер, 1985
Арнольд Шварценеггер — ідеальне втілення грубої чоловічої альфа-сили, ядерної війни, караючої руки і праведного гніву. Людина-скеля, людина-помста, людина-термінатор. У вісімдесятих-дев’яностих роках саме він, цей австрійський гігант-бодибілдер, став іконою бойовика. І фільм «Командо», в якому персонаж Шварценеггера рятує доньку, знищуючи величезну армію супротивника, напевно, найкраще ілюструє сутність його образу. «Ти кумедний. Тому тебе я вб’ю останнім», — Шварценеггер просто фізично не здатен перестати бути крутим!
ЧУЖІ
Джеймс Кемерон, 1986
«Чужі» — це чергова революція Джеймса Кемерона й один з небагатьох по-справжньому вдалих сиквелів в історії голлівудських блокбастерів. Перейнявши естафету від Рідлі Скотта, який зняв першого культового «Чужого» (1979), Кемерон написав сценарій і виступив режисером сиквелу. Саме завдяки Кемерону головна героїня франшизи Еллен Ріплі (Сігурні Вівер) у «Чужих» перетворюється, як писав один критик, на «Рембо в спідниці». Вона рятує маленьку дівчинку, кидає виклик космічним потворам і навіть зустрічається у фінальній битві з величезним монстром-маткою (і це був доволі символічний двобій, бо в ньому одна матір билася з іншою). Той самий «трюк» Кемерон провернув і з головною героїнею «Термінатора» Сарою Коннор (Лінда Гамільтон), яка в сиквелі постала сильною і вольовою, озброєною і небезпечною. Кемерон був саме тим режисером, який нормалізував феміністичні тенденції у голлівудському кіно — його героїні дійсно незалежні та непереможні.
МІЦНИЙ ГОРІШОК
Джон Мактірнан, 1988
Ще один революційний бойовик для своїх часів. «Міцний горішок» представив світові новий кінотипаж задерикувато-жартівливого героя, який насправді не дуже й прагне бути героєм. Джон Макклейн у виконанні Брюса Вілліса постійно скаржиться на життя, розмовляє сам із собою, йому на кожному кроці б'ють пику. Та й взагалі Макклейн доволі вразливий: він стікає кров’ю, його, здається, реально можна перемогти. Після домінування бойовиків з непорушними Шварценеггерами — Сталлоне «Міцний горішок» задовольнив глядацький попит на реалістичніші сюжети, в яких є місце і для розлучення, і для зневіри, і навіть для сліпої кулі. «Бо-о-о-о-о, як же мені все це набридло!» — кричить Джон Макклейн, і до нього так не кричав ніхто.
УТІКАЧ
Ендрю Девіс, 1993
Без вини звинувачений Гаррісон Форд утікає від «слуги закону» Томмі Лі Джонса (нагородженого за цю роль «Оскаром»). «Утікач» — ідеальний бойовик у тому сенсі, що тримає напругу-саспенс від самого початку і до самого кінця. Гічкоківська школа. Чистий динамізм. Мистецьке поєднання внутрішніх переживань (емоцій) із зовнішнім супротивом (конфліктами). Дружину головного героя вбивають і звинувачують у цьому самого ж героя. Йому вдається втекти, за ним ганяється поліція, кожна хвилина вирішальна, він намагається усіма правдами й неправдами роздобути докази своєї невинуватості. Вперед і тільки вперед!
СУТИЧКА
Майкл Манн, 1995
«Сутичка» — культовий полійцейсько-гангстерський бойовик, який заведено вважати «великим художнім досягненням». Манн не просто знімає гостросюжетне кіно з Аль Пачіно і Робертом Де Ніро, в якому один як коп намагається спіймати іншого, гангстера — він буквально аналізує жанр бойовика, препарує його героїв, винаходить філософію там, де ми звикли бачити лише примітивні клішовані сюжети. Манн написав і зняв справжній кінороман — про діалектичне протистояння добра і зла без очевидного розуміння того, хто у цьому фільмі протагоніст, а хто антагоніст. Герой і поганець «Сутички» постійно міняються ролями — і це змушує замислитись про саму природу їхнього протистояння.
РЕЙД і РЕЙД 2
Гарет Еванс 2011, 2014
Дилогія «Рейд» — напевно, найкращий бійцівський бойовик XXI сторіччя. Саме ці фільми стали причиною появи франшизи про Джона Віка — режисер Гарет Еванс і виконавець головної ролі, майстер бойових мистецтв Іко Ювайс винайшли «філософський камінь» жанру: максимально жорстокий і динамічний бій, у якому немає жодної цензури й жалю. А ще — кінокамера як повноцінний учасник процесу; вона стрибає, падає, трясеться разом з героями «Рейдів». Ну і Гарет Еванс, на відміну від сотень його колег по цеху, приділив увагу не тільки хореографії та постановці, а й попрацював над сценарієм. З часів «Виходу дракона» (1973) Брюса Лі драматичні бойовики з елементами бойових мистецтв ніколи не досягали подібного рівня.
ШАЛЕНИЙ МАКС: ДОРОГА ГНІВУ
Джордж Міллер, 2015
Франшиза про Шаленого Макса сама по собі культова, але «Дорога гніву» — окремий шедевр, який часто називають «найкращим голлівудським блокбастером XXI сторіччя». Міллер, майстер фільмів усіх видів і жанрів, досяг у «Дорозі гніву» якогось небаченого балансу між небезпекою і пригодою, вибухом автомобілів і вибухом емоцій. Антиутопія, кінець світу, мутанти-канібали, влада сильного, смерть на кожному кроці — неймовірно, але Міллер зумів принести в подібний похмурий всесвіт поезію і гумор. Його «Дорога гніву» — це ода жанру бойовика, унікальний фільм, у якому є все — але нема нічого зайвого.