Роман «Селяни» — це історія Ягни, молодої красуні в польському селі Ліпці наприкінці ХІХ століття. Багатих і бідних односельців серед постійних пліток і класової ворожнечі тримають разом лише гордість за свою землю й відносини купівлі-продажу, які поширюються в тому числі на жінок: одружуються не з любові, а з економічного розрахунку. Опираючись диким патріархальним традиціям, Ягна опиняється між бажаннями найбагатшого фермера села Борини, його старшого сина Антека й можновладних чоловіків. Волелюбність дівчини зрештою приводить до катастрофічного зіткнення із сільською громадою.
«Кріпачку» вирізняє унікальна техніка створення. Фільм повністю написали олійними фарбами на полотні. Це колосальна робота понад 100 художників, серед яких третину складають українці. У режисерського дуету польки ДК Велчман і британця Г’ю Велчмана це вже другий такий проєкт: у 2017-му їхній дебют «З любов’ю, Вінсент», створений аналогічним методом на основі полотен Ван Гога, став справжньою сенсацією світового артхаузу й здобув номінацію на «Оскар». У «Кріпачці» ця стилістика дає не менш приголомшливі результати. Кадр повний руху форм і кольорів; окремі сцени, як-то вітер, що колише лани, чи весільні танці, просто заворожують, а персонажі показані в усьому багатстві пристрастей.
Про тонкощі анімації та роботу над цими стрічками розповіла українська художниця Тетяна Очередько, що разом із сестрою-близнючкою Катериною брала участь в обох проєктах Велчманів. Катерина й Тетяна працюють з живописом, графікою, мозаїкою та анімацією. З 2008 року презентували 9 персональних експозицій, узяли участь у більш ніж 40 міжнародних конкурсах і виставках. У 2020-му за серію графічних робіт отримали нагороду від Кіпрського музею сучасного мистецтва. З 2012-го по 2018 рік працювали над мозаїчними композиціями в Спасо-Преображенському соборі в Києві. Протягом 2016—2023 займалися анімаційними проєктами «З любов'ю, Вінсент» і «Кріпачка».
Спочатку сімейне питання: ви одночасно зацікавилися мистецтвом чи хтось мав до цього довший шлях, а хтось коротший?
Скільки себе пам'ятаємо, весь час малюємо. У дитинстві змальовували героїв улюблених мультиків з екрана чорно-білого телевізора, з журналів і наклейок. Цього нас навчив двоюрідний брат. Таня дуже хотіла малювати мультики, тому мама віддала нас у вечірню художню школу. Я зовсім не хотіла до неї йти, але пообіцяла мамі, що піду лише раз, щоб сестрі не було страшно. На ознайомчому уроці ми спробували акварель, мені показали, що фарби можна змішувати. З цього моменту я на все життя закохалася в колір і живопис. Так почався наш шлях у мистецтво. Нашим першим учителем стала учениця Тетяни Яблонської Таїсія Захарова. Потім, у художній школі ім. Т. Г. Шевченка — Аркадій Мільковицький, а в Київському поліграфічному інституті при Національному технічному університеті КПІ — Володимир Цах. Саме завдяки їм маємо чудову професійну освіту й майстерність.
У вас досить відмінні авторські стилі. Чи бувало таке, що чогось училися одна в одної?
Ми завжди вчимося одна в одної. Ми найвимогливіші критикині й мотиваторки одна одної. Звичайно, відчувається, що маємо одну школу, тих самих учителів, однак весь час шукаємо кожна свою візуальну мову. З іншого боку, якщо ми перебуваємо в різних місцях, що буває дуже рідко, наші роботи стають дуже схожими. А якщо разом, то відмінності набувають більшої виразності.
Як ви опинилися в команді ДК і Г’ю?
У 2016 році Таня в соціальних мережах побачила оголошення про набір художників з України для роботи над першим у світі повнометражним фільмом, намальованим вручну олійними фарбами, про життя і смерть Вінсента Ван Гога. Ми зробили по два портрети: один у стилі Ван Гога, а другий у стилі нуар, відправили їх разом з портфоліо до студії. Після триденного тесту у Вроцлаві та двотижневого навчання в студії у Гданську долучилися до роботи ДК і Г’ю. Уже 8 років ми в їхній команді, чим дуже пишаємося.
Розкажіть детальніше про техніку, у якій виконували «З любов’ю, Вінсент» і «Кріпачка». Як саме це роблять?
Обидва фільми намальовані в техніці ротоскопіювання (з англ. rotoscopy. — Авт.). Спочатку фільми відзняли з акторами на зеленому тлі, змонтували, поділили на невеличкі фрагменти й після цього віддали аніматорам для роботи. Художник анімував кожен другий кадр у потрібному стилі. Одна секунда складається з 12 намальованих кадрів, одна хвилина — із 720. Для «З любов’ю, Вінсент» ми з Танею намалювали приблизно 3 хвилини, а це 2160 кадрів, для «Кріпачки» — удвічі більше.
Під час роботи над фільмом про Ван Гога вчилися детально повторювати його експресійні мазки, фактуру, колір. Велику увагу приділяли відтворенню емоцій і міміки акторів. Адже те, як грає актор, глядачі можуть дізнатися лише завдяки тому, як художник цю гру намалює. А під час роботи над «Кріпачкою» ми особливу увагу приділяли динаміці руху й тому, як це передати пензлем. Потрібно було досконало знати пластичну анатомію, щоб віртуозно намалювати багатофігурні сцени й акторів у ракурсі. Також дуже важливим було відчуття кольору й емоційної атмосфери сцени.
Раніше ніхто у світі не пробував такий підхід?
Сама техніка винайдена ще 1914 року. Волт Дісней і його художники активно використовували її. Однак «З любов’ю, Вінсент» — перший у світі повнометражний ротоскопійований фільм. Саме фільм з реалістичними постатями, не мультик. А «Кріпачка» розвиває цей ефект своїми багатофігурними сценами.
Загалом, створення такого фільму вимагає високопрофесійної команди, витривалості й неординарного підходу до розв'язання технічних і творчих задач. Це великий ризик і виклик. Г’ю та ДК разом з усією командою студії BreakThruFilm зробили неймовірне, за що продовжують отримувати нагороди по всьому світу.
Наскільки це великий об’єм зусиль?
Титанічний. Для фільму «З любов’ю, Вінсент» намальовано 64000, для «Кріпачки» 80000 кадрів. У середньому кожен аніматор за день створював два-три кадри розміром 49х67 см. Залежно від складності анімаційний кадр малювали від трьох до шести годин, а ключові кадри для сцени — до 24 годин. Весь процес займав три роки.
А що було найскладніше саме в роботі над «Кріпачкою»?
Бути максимально сконцентрованим на роботі, адже весь час моніториш новини з України та переживаєш за рідних. Нам допомагав будильник, який відмірював визначений проміжок часу, протягом якого ми мали думати й концентруватися тільки на анімації. Коли минав термін, знову ставили будильник для заняття заздалегідь визначеною справою. Ми намагалися регулювати кількість часу на переживання, страх, тривогу. Це допомагало виконувати завдання.
«Кріпачка» набагато складніша, динамічніша, має більше багатофігурних сцен. Це вимагало кращого знання анатомії, розуміння побудови динаміки в анімації. Потрібно було розуміти, як за допомогою фактури мазків передати швидкість руху, а також ідеально тримати колір і стиль протягом усієї сцени. Для цього я як супервайзер перевіряла кожен кадр, зроблений моєю командою. Порівнювала їх з кадрами, виконаними в усіх чотирьох студіях — у Сербії, Польщі, Литві й Україні, давала корективи аніматорам. Це було необхідно, щоб складалося враження, ніби малює одна особа, а не 120 різних художників.
Якщо говорити саме про зміст «Кріпачки», що вас особисто вразило в цій історії?
Її актуальність. Роман «Селяни» не тільки глибокий, а й неймовірно сучасний твір. Він спонукає замислитися над багатьма речами, такими як пошук власного шляху, мужність бути відмінною від інших, кохати та знайти в собі сили відродитися після зради. Захоплює багатогранність і глибина образів.
Цей досвід сильно змінив вас як художниць?
Навчив нас швидко працювати, виразніше писати, легше перемальовувати та впроваджувати зміни. Анімація вчить концентрації, аналізу й оперативності.
Чи заплановані далі якісь кінопроєкти?
Зараз ми зосереджені більше на графіці й живописі. Нещодавно завершилася персональна виставка в Берліні в галереї Novilla. Минулого тижня відкрили виставку в Гданську в галереї JASKIEWICZ, паралельно готуємо новий проєкт у техніці лінориту.
Якщо говорити про кіно, торік ми написали сценарій короткометражки «Орнамент». Про війну очима жінок різного віку, про людяність, взаємодопомогу й невеликі щоденні перемоги. Маємо надію, що нам вдасться його реалізувати. Час покаже.
