Книга «Катананхе» виросла з ідеї написати збірку легковажних оповідань. За словами Софії Андрухович, після попереднього роману, над яким вона працювала шість років, хотілося створити лаконічний, стрункий, мінімалістичний твір, щоб «насмішити, обурити, зробити щось несподіване».
Роман починається й закінчується міфом про мисливця Актеона та богиню Артеміду. Звернення до міфу не випадкове: жорстокі й тривожні сюжети різних світових міфологій оповідають зазвичай про насильство, втрати, несправедливість, секс і смерть, а також про непередбачувані зміни, що виникають унаслідок травми. В одному інтерв’ю Андрухович зазначила, що міфи найточніше відображають ті переживання, через які зараз проходять українці.
За різними версіями міфу про Актеона, він або хвалився, що є кращим мисливцем за Артеміду, або підглядав за богинею. В обох версіях Артеміда застосувала вигадливу кару: вона перетворила Актеона на оленя — і його розірвали власні собаки. Міф викладає історію про саморуйнівну агресію та самознищення й показує, як за певних обставин безмежна вірність і безумовна любов можуть обернутися проти того, кому вони присвячені.
Сюжет «Катананхе» розгортається навколо звичайної української родини, яка проживає в київській багатоповерхівці: Леся з Олексою, їхня донька-підлітка Тая та собака Діна. Одного дня звичне життя сім’ї руйнується, а вир подій змушує читача раз у раз піднімати брови від здивування.
Леся переживає кризу втрати молодості та краси й вирішує вдатися до косметичних ін’єкцій. Однак замість омріяного вигляду вона отримує тяжку алергію. Про свого чоловіка, котрий встановлює кондиціонери, Леся говорить, що він «створює незворотні кліматичні зміни». Сам Олекса теж охоплений кризою середнього віку й не розуміє, чого хоче від життя. Вирушивши до лісу разом з Жанною, старенькою сусідкою, вони знаходять оленя, який застряг у смердючій калюжі, і вирішують його врятувати. Кульмінація цієї сцени виявляється дуже тілесною і навіть огидною. Порятунок оленя пробуджує в персонажах їхню сексуальність, забуті тілесні відчуття та природні інстинкти, підштовхує їх до божевільних вчинків.
Підлітка Тая стикається з типовими для її віку проблемами дорослішання. Вона відчуває повне нерозуміння з боку батьків, які постійно сваряться, а згодом і позбавляють її єдиного вірного друга — собаки Діни. Відчайдушно намагаючись утекти від проблем, Тая потрапляє на вечірку хіпі, яку авторка виписує дуже яскраво.
Усі ці події розгортаються в недалекому майбутньому, за кілька років після завершення війни. Її наслідки змушують людей замикатися в собі, травми блокують доступ до емоцій, їхнє почуття провини переростає в агресію стосовно близьких. Саме це ми спостерігаємо в поведінці героїв. Хоча Андрухович і не говорить про війну прямо, вона оприявнюється в численних натяках, розпорошених текстом. Наприклад, Леся гортає скетчбук, що навіює спогади про перебування в бомбосховищі. Або ми дізнаємося, що син однієї героїні помер молодим (і розуміємо, що це, очевидно, сталося на війні). Або герої знаходять у лісі ящики з-під набоїв і шолом.
«Катананхе» розповідає про сили, що виходять за межі людського виміру. Цей роман присвячений дорослішанню, дружбі, старінню, подружній зраді, радощам і небезпекам повсякденного життя — тим звичайним речам, що іноді формують надзвичайні долі. Як зауважує Андрухович, це історія про «непоганих людей, які роблять помилки». Текст дуже насичений, кожне слово й речення містить глибоке смислове навантаження. У ньому багато натяків і недомовок. На символічному рівні присутнє щось потойбічне та незбагненне, а рослини й тварини (катананхе, папороть, олень, собаки) мають приховані значення. Наприклад, катананхе — декоративна блакитна квітка, яка ззовні нагадує волошку. Її також називають «стрілою Купідона», а в середньовіччі використовували для приготування любовного зілля. У романі рослина стає символом відродження й переродження.
Книга залишає післясмак таємниці й бажання копати глибше. Це ніби артхаус у літературі, де описане нагадує наркотичний сон, у якому відбуваються фантасмагоричні події. Ця стилістично барокова, емоційно вибухова, місцями навіть перверзійна робота є водночас деталізованою в описах і лаконічною за обсягом. Майстерність Софії Андрухович зростає з кожним романом, і це змушує чекати з нетерпінням на наступну книгу.