Головна цінність пісень ОЕ в тому, що вони виростали на ґрунті розуміння й поваги до класики британської рок-музики, проте мали українські тексти. І так ще в 1990-ті зв'язували слухача в Україні з контекстом сучасної музики. Незважаючи на пафос, треба сказати, що з перших пісень гурту було зрозуміло: тут маємо справу з музикантами, які намагаються вигадати свій музичний світ, відштовхуючись від класики гітарного року. Тобто музиканти зі самого початку перебували в пошуку сильного драйву, емоційного напруження рок-музики. Його можна почути, наприклад, у пісні «Позич мені сонце», що вийшла в дебютному альбомі гурту 1998 року. Про нього згадує Віталій Климов — продюсер, з яким «Океан Ельзи» записував першу платівку:
«Можливо, через те, що дуже багато разів чув пісні гурту, у мене немає однієї улюбленої. Але є така пісня, завдяки якій “Океан Ельзи” отримав тотальну увагу, — і це “Там, де нас нема”. Вона стала ключем до коду, після появи цієї пісні гурту було легше себе демонструвати. Зараз ОЕ має велику кількість пісень, які різні аудиторії можуть назвати своїми улюбленими. Люди різного віку будуть називати найкращими, наприклад, ті, які вони чули в підлітковому віці. Я думаю, що багато хто з людей, котрим зараз до 30 років, пісню “Там, де нас нема” взагалі не чули. На такій великій дистанції, яку пройшов “Океан Ельзи”, гурт записав чимало пісень, які дійсно подобалися людям. У музикантів були дуже різні періоди творчості, зараз від того напівстудентського бритпопу, перемішаного з гранжем, уже нічого не лишилося. Виконавча майстерність музикантів виросла, як і рівень Святослава як композитора. Я вважаю, що «Океан Ельзи» досить успішний шоубізнесовий проєкт, але він не був би ним, якби в музиці гурту не було мистецької якості. Недарма компанія Святослава, яка займається правами на їхню музику, називається “Суперсиметрія”».
З часом Святослав Вакарчук згадував про перші дві платівки гурту хіба як про спроби молодого колективу. Але для багатьох слухачів вони стали масивним барельєфом в історичній будівлі української музики. Тобто це нерушима класика, і деякі із цих пісень дійсно можуть існувати без прив'язки до часу; їх, напевно, будуть перегравати різні музиканти в майбутньому. Наприклад, пісню «Сосни», котру, здається, міг би виконувати Морріссі із The Smiths. Її чудова мелодія містить динамічну пружину тривожного настрою, що тримає слухача в приємній напрузі. Пісня з’явилася 2000 року в альбомі «Янанебібув». Про нього згадує Юрій Хусточка, бас-гітарист гурту до 2004 року, якого ми запитали про улюблену пісню «Океану Ельзи»:
«Мої улюблені пісні — це, мабуть, “Фіалки” і “Вулиця (може, все не так)”. Цікавих історій про них не розкажу, давно це було. Але якось на концерті на “Фіалках” я порвав струну. Це пам‘ятаю».
Остання зі згаданих пісень вийшла в альбомі 2001 року «Модель», який уже демонстрував зрілість команди й здатність Святослава Вакарчука до рефлексій з приводу соціальних подій у країні. Пісня «Вставай» стала однією з найулюбленіших на Майдані під час Помаранчевої революції. Про іншу роботу із цієї платівки згадує Віталій Бардецький, який співпрацював з «Океаном Ельзи» в 1998–2000 роках:
«Номінально я вважався піарником, проте курував також і просування в медіа й маркетинг колективу. Від початку не вважав гурт перспективним, радше реалізовував ідею створити український ансамбль № 1, до чого ОЕ добре пасував. Перша пісня, що мене справді зацікавила — “Друг”. Наша щільна співпраця з гуртом на той час уже припинилася, я опікувався “Океаном Ельзи” лише як піарник компанії Nova Records, що видавала альбоми колективу. Тому міг уже слухати пісні більш, так би мовити, відсторонено. Після “Друга” стало зрозуміло, що композиторський талант Славіка значно ширший за підліткові спроби. З’явилося ніби друге дно, той екзистенційний смуток, що надалі супроводжував багато пісень Славка. Стало зрозуміло, що гурт не тримається за традиційне бритпопове звучання, а може заглядати й в інші жанри».
Ще один крок уперед у розвитку команда здійснила, коли працювала над наступною платівкою — «Суперсиметрія», що вийшла навесні 2003 року. Барабанщик гурту Денис Глінін згадував, що саме в той час музиканти «Океану Ельзи» стали ближчими один до одного, розуміли процес роботи на невербальному рівні краще, ніж будь-коли.
Узагалі, такі відносини в гурті, що залишалися дружніми через роки навіть після сильних змін, знаменують усю історію ОЕ. Хоч у якийсь момент навіть ідея існування колективу була під питанням. Та Вакарчук завжди знаходив потрібних людей для співпраці. І це ще один його талант разом також із завзятістю в роботі й наполегливістю.
«Суперсиметрія» видалася багатою на хіти, зі звучанням, яке задовольняло музикантів. 2003 рік ще належав до часів музичних магазинів, які продавали компакт-диски. Тоді саме «Суперсиметрія» вперше в Україні отримала статус двічі платинового альбому. Серед пісень цієї платівки, що стали улюбленими серед слухачів, треба назвати романтичну композицію «Дівчина (з іншого життя)». А також згадати про «Холодно» — хіт зі щемливим настроєм. Він може бути прикладом творів Вакарчука, які обертають переживання героя на трагедію, що не може залишити слухачів байдужими. У цій пісні звучить підтримка струнного колективу, що робить її значно об'ємнішою. Музиканти ОЕ згадували, що довго шукали варіант для виконання цієї непростої пісні й відчували відповідальність перед нею. На цій самій платівці звучить «Майже весна» — пісня з нескладним ритмом, але з тією енергією, яка заряджає концертні стадіони й дає слухачам надію.
Ми згадали хіти перших років «Океану Ельзи», які точно повинні пролунати на ювілейному концерті в жовтні. Але там будуть також і драйв року, і нові експерименти зі звуком, і пісні туги й тихої радості. Вони — про майбутнє української музики. Як мінімум.