Київський фестиваль «Книжковий Арсенал» відомий кураторським відбором і стендових учасників, і подій. Така концепція обумовлена, зокрема, місцем проведення, де просто неможливо вмістити всіх охочих. Натомість Франкфуртський книжковий ярмарок (ФКЯ) має куровані програми подій, але коли приймає заявки, керується бізнес-принципом: це продаж площі й послуг. Як це працює? Чи є все ж якісь обмеження?
Почну з того, що торік я відійшов від справ організації. Мій контакт із колегами не такий тісний, щоб говорити про найновіші політики. Тож усе сказане — моя особиста позиція, яка спирається на 25-річний досвід роботи.
Справді, ФКЯ не так жорстко обмежений у просторі, як Арсенал. Проте оренда виставкового центру Messe — це досить значні кошти за п'ять днів події. Тож від початку треба розуміти, скільки павільйонів потрібно. Бо якщо десяток видавців не поміститься, доорендувати ще шматочок площі неможливо.
Загального відбору не проводять. Але є, так би мовити, певна специфіка. Завжди лунають заклики закрити, наприклад, колективний стенд Ірану або ж деяких ультраправих видавців чи не допускати їх до участі. Однак реальність така, що можна їм не симпатизувати, можна протистояти, наскільки це можливо, але в Німеччині вони не заборонені.
Як у такому разі контролюють якість й етику наповнення?
Усі учасники підписують контракт, де є пункти, що забороняють расизм, радикальні висловлювання тощо. Наприклад, у Німеччині діють правила стосовно використання символів і зображень у роботах про історію Третього Рейху: не допускають свастики на обкладинці тощо. Для порівняння: у арабському світі популярна тема Гітлера, там маса таких видань — але в Німеччині таке заборонено. Якщо ми побачимо таку книжку на стенді, то приберемо її звідти. І так далі.
ФКЯ не ділить видавців на хороших і поганих. Між нами й ними є громадянське суспільство. Активісти можуть апелювати до законодавства, якщо вважають, що певних видавців потрібно заборонити. Але це не наше питання. Ми не можемо судитися з нашими клієнтами; а коли йдеться про Китай чи Іран — це теж наші клієнти. Філософія ФКЯ в тому, що має бути місце, де збираються більшість видавців світу, без обмежень з нашого боку.
Проте це не означає, що участь у ФКЯ можуть брати всі охочі.
Іноді доводиться переосмислювати принципи й робити винятки. Як відомо, Росія наразі виключена з експонентів. Бо якщо одна держава нападає на іншу без видимої причини і з чітким наміром знищити її культуру, то ми не можемо мати її серед учасників ФКЯ. Але це стосується лише національного стенда, повністю оплаченого Російською Федерацією. Там виставляли лише кількох видавців. Проте багато хто приїжджав індивідуально. Така присутність дозволена. Однак це дуже абстрактний дозвіл. Як відомо, через економічні санкції авіарейси скасували й на практиці приїхати неможливо. Тож протягом останніх двох років ми не маємо російських учасників. Думаю, це триватиме до кінця війни.
Ще приклад — національний стенд Ірану 2015 року. Дуже красивий, він, проте, був закритий і обгороджений стрічкою.
1988 року вийшла фетва аятоли Хомейні про вбивство Салмана Рушді, автора книжки «Сатанинські вірші». Це особлива ситуація. Хомейні — релігійна постать. Дуже багато релігійних діячів не схвалюють нашої діяльності: наприклад, євангелістам не подобаються книжки з оголеними людьми. Ми не можемо зважати на такі скарги. Але Хомейні не лише релігійний діяч. Він був також лідером держави. Це спонукало нас до рішення: на ФКЯ не може бути представлена держава, головний високопосадовець котрої закликає вбити письменника. Тож на певний час ми виключили Іран з експонентів. Згодом він повернувся, але, маємо враження, не пропрацював по-справжньому цього випадку.
У 2015 році Рушді став спеціальним гостем пресконференції з нагоди відкриття ФКЯ. Дізнавшись про це, Іран скасував свою участь. Усе вже спланували, стенд змонтували, прибули деякі тамтешні видавці. Представники Ірану намагалися домовитися, непублічно, щоб пресконференція пройшла в місті чи деінде, не на території ярмарку. Тоді з їхнього боку все залишалося б чинним.
Іронічно, що пресконференція традиційно відбувалася у великому готелі біля входу на ярмарок. Фактично це і є в місті. Але ми вирішили не пояснювати, не виправдовуватися: ми робимо так, як вважаємо за потрібне, а далі вже їхня справа, приїжджати чи ні. Їхня справа, не наша. Отже, Іран скасував участь, але було кілька іранських видавців з окремими стендами. Ставлення преси до ситуації нам не дуже сподобалося: у цих видавців узяли коментарі. Уявіть, які наслідки могли чекати їх після повернення. Тож ми підтримували контакт із цими видавцями, розмовляли з ними під час ярмарку і телефонували їм протягом наступних двох-трьох тижнів, аж поки не впевнилися, що загрози немає.
Чому ви тоді дозволили участь окремих видавців?
Тому що серед них є деякі, звісно, не всі, хто прагне контактів із західними колегами. І якби ми виключили Іран повністю, також і ці люди втратили б можливість долучитися до ФКЯ. Я кілька разів був на ярмарку в Тегерані й бачив і тих, хто видає без перебільшення жахливі книжки, і також тих, кому цікаво знайомитися із західними виданнями.
Українці добре пам’ятають щорічні акції Грузії навпроти російського стенда.
Загалом кожен конфлікт на планеті так чи інакше представлений на ФКЯ. Ізраїль і арабські країни. Вірменія й Азербайджан. Росія, Україна й Польща. Тайвань і Китай. Каталонці і їхній рух за відокремлення. Курдський і турецький народи. Так було завжди. Не в жорсткій формі, звісно ж. Але що справді добре — що всі сторони тут є. Не можна забувати, наскільки це величезна цінність.
Досягти цього непросто, і для мене, як відповідального за міжнародних експонентів, це завжди було викликом і водночас повсякденною роботою. Наведу ще один приклад.
Як знаєте, Китай не визнає суверенітету Тайваню і, звісно ж, не хоче представлення Тайваню на світових подіях. Сам він багато років не брав участі у ФКЯ. У певний момент ми сконтактували з представниками Китаю, зацікавленими долучитися до ярмарку. Перша їхня умова: ми готові оплатити більшу стендову площу, ніж Тайвань, але не хочемо Тайваню серед експонентів. Наша позиція була дуже чіткою: приїжджайте, але заради цього ми нікого не виключатимемо. Переговори тривали дуже довго. Зрештою домовилися, що стенд Тайваню буде, але його не бачитимуть зі стенда КНР. Схоже на дитяча гру, але отакий шлях пошуку рішень. Так само було б неправильно ставити поруч стенди Вірменії та Азербайджану.
Розумієте, коли сторони конфлікту фізично поряд, неможливо контролювати ситуацію. Слова з одного боку, слова з іншого, далі починаються проблеми й може навіть дійти до бійки. Тому такі речі треба розводити. Це не найкраще з можливого. Але єдине, що працює.
ФКЯ — це перш за все бізнес-подія. Але чому він так притягує активістів і організаторів політичних протестів?
Бо тут збираються 10 000 журналістів з усього світу. Також тут дуже багато публіки, особливо ввечері в п’ятницю чи суботу. Тож навіть мала група активістів може отримати увагу преси або принаймні німецької аудиторії.
Я справді не знаю такого самого величезного майданчика, який був би по-справжньому політичною платформою. Це три засадничі принципи ФКЯ: економічний, культурний і політичний. Політична складова стосується видавничого бізнесу, але також міжнародної політики. Розділити це неможливо.
Акції протесту — ефективний інструмент? Особливо коли йдеться про вимоги скасувати стенди чи учасників. Можливо, закриті переговори з організаторами мають більше сенсу?
Такі речі — завжди хороша ідея. Хоча вони й не змінюють світ. Ми як організатори не проти протестів. Однак кожен має відбуватися окремо.
Що ж до ФКЯ, то ми не мали протестів українців з вимогою скасувати російський стенд через відсутність самого стенда РФ. Як ви знаєте, ФКЯ цілком на боці українців. Звісно, за бажання акція щодо інших питань могла б бути організована учасниками стенда, незалежними видавцями чи активістами громадянського суспільства. Ми це цілком вітаємо, і не думаю, що це було б проблемою.
Такий протест можна поєднувати, наприклад, з маршем до російського консульства. Або це міг би бути протест перед входом на ярмарок. Можна приходити всередину виставкового центру, заходити у внутрішній двір тощо. Але перед тим організатори протестів мають контактувати з організаторами, звісно ж.
Які є цікаві приклади акцій, що відбувалися на ФКЯ?
Щороку в п’ятницю ввечері та в суботу я був біля іранського стенда. Приходило кількадесят активістів. Вони висловлювали свою незгоду, так би мовити, в усній формі. Це нормально. Але зазвичай учасники штовхаються, б’ються. У такому разі ми просимо їх вийти з павільйону у внутрішній двір і продовжити акцію там, не втрачаючи уваги міжнародної преси. Але ж протестувальникам завжди краще створити «проблему», щоб привернути увагу.
Розповім ще одну історійку, політичну. Мені вона дуже подобається. Це було до 2014 року. Уже тоді були певні складнощі між Європою та Росією. Росіяни припинили імпорт агропродукції з країн-учасниць Євросоюзу, зокрема з Польщі. Що зробили поляки на ФКЯ? Принесли до російського стенда яблука з пластиковими наліпками «Вітання з Польщі». І почали роздавати там. Працівники й відвідувачі російського стенда абсолютно не знали, що із цим робити. Зрештою, ці яблука брали, хтось поніс їх зі собою. Це потрапило в ЗМІ. Звісно, ви не можете так робити під час війни, бо то була дипломатична криза. Але це гарний приклад протесту в мирний спосіб.
Зараз ми розуміємо, що культура Росія, попри наші намагання й протести, ніколи не буде цілковито скасована. Її лише поставили на паузу. Крім офіційного представництва Російської Федерації, є ще просто громадяни Росії, росіяни. Ці нюанси можуть бути заскладні для західного світу?
Зараз я не полемізую зі своїми друзями з України. Цілком уявляю, що вони про це все думають і не намагаюся їх переконати. Живучи в Німеччині, без бомбардувань чи обстрілів, легко казати, але я справді так вважаю: виключити російських письменників одним махом — це не метод. Так само, як неможливо заборонити мову.
Але є різні випадки, як-от Прилєпін. Свого часу він виступав на російському стенді, я тоді не знав, що він за один. Оскаржувати його присутність, прояви його роботи — дуже добре. З іншого боку, завжди треба пам’ятати: обговорюючи, ви привертаєте увагу. А тут, на Заході, він не такий цікавий. Неправильно робити з нього подію, бо так про нього дізнається значно більше людей. Це ще одна причина, чому я дуже обережний щодо скасування як підходу.
Серія інтерв’ю «Без Росії» створена в рамках Стипендійної програми Українського ПЕН.