Битви богів. І Кіммерик отримав свого бога XV ст. до н. е.
З тієї жахливої ночі Амага запам’ятала небагато. Її батько кричав, як і інші чоловіки. Кастор вчепився в щоглу й молився Посейдону. За кілька годин до того, як Геліос відійшов, вони встигли побачити береги омріяної бухти Ктенунт. Батько хотів віддати належне богам, але вони відмовилися приймати. На Понт упала темрява. Вітри влаштували змагання за човен. Чорні крилаті ко- ні володаря моря вдарили в борти. Щогла заскрипіла. Їх накренило. І Амагу змило б з облавку, якби не сильна рука батька. Він схопив її за плечі й штовхнув до ящика під овечою шкурою. Там уже плакав Тарг. Амага вчепилася в полог і наказала брату молитися. Амфори стукотіли об борти ящика. Темна вода лилася в щілини. Від страху й стукотіння крові Амага майже не чула звуків бурі. Вона молилася, хоч і знала, що її ніхто не почує. Боги покарали їх за зухвалість.
Одного разу оракул сказав, що вона стане царицею далекої землі, і в це палко повірила її мати. Вона була з рабинь і відчувала про- вину перед донькою. Як напівкровка Амага могла розраховувати на шлюб хіба з таким самим нечистим кров’ю або могла стати рабинею. Але таку ошалілу, як любила говорити нянька, не візьмуть навіть із доплатою. Амага мала нестримну вдачу й до материного «головне — вижити» додавала «вижити й помститися всім, хто тебе кривдив». Численні тітоньки по батькові не забували нагадувати, що вона напівкровка й ганьба їхньої філи*. Тому її список для помсти був завжди відкритим.
Але матері вижити не вдалося. Вона померла, народжуючи Тарга. Батько так і не зміг отямитися. Він усе розказував про казковий Херсонес, де вони зможуть почати нове життя. Кілька років відкладав гроші. Ніхто з філи не хотів позичати на такий безум. Понт Евксинський був прокляттям їхньої родини. Уже забрав усіх старших братів батька й колись припнув до їхніх берегів корабель із матір’ю Амаги. Нарешті батько зібрав корабель і ви- рушив у путь.
Але тітоньки, певно, мали рацію. Море показало свою силу. Амагу знудило від страху та хитавиці. Човен злетів на черговому валу. Дівчинку втиснуло в стінки. Під нею слабко скрикнув Тарг. А потім човен кинуло об скелі.
Амага розліпила очі й ледь не осліпла від яскравого сонця. У спину впивалися гострі камінці. Губи запеклися, а шкіру стягнуло від солі. Її рукою повз краб. Тіло стало настільки важким, що довелося напружити всі м’язи, щоб скинути безсоромну тварину.
Вона кілька разів стиснула долоню і зрозуміла, від чого занило в грудях. Руки Тарга не було. Долаючи слабкість, Амага підвела- ся. І це було помилкою. Над її головою пролунав грубий чоловічий голос. Вона не зрозуміла слів. Чоловік мало скидався на людину. Його обличчя вкривало татуювання, а на плечах бовталася звіряча шкура. Амага спробувала закричати, але з горла вирвалися лише кашель і цівка води. Тоді вона нашкрябала жменю камінців і з останніх сил кинула в потвору. У його очах промайнула тінь здивування. Він не очікував на опір. Чоловік згріб її, як малу дитину, і закинув на плече. Амага ледь не задихнулася від смороду. Від нього тхнуло, як від собаки. Вона спробувала відбиватися, дістала зубами велике волохате вухо, і цієї миті варвар ударив її по голові. І світ знову потемнів.
***
Світлана Тараторіна — українська письменниця, журналістка, переможниця багатьох літературних конкурсів. Народилась і виросла у Криму, в селищі Роздольне. У 2001 році отримала грант на навчання від фонду "Україна-ХХІ сторіччя" і переїхала до Києва, де з відзнакою закінчила Національний університет ім. Драгоманова. Літературний шлях авторки розпочався з низки оповідань, що увійшли до альманаху "Питання людяності" після її перемоги на конкурсі літературного об'єднання "Зоряна фортеця". Найвідоміший твір письменниці — це фентезійний роман "Лазарус", що розповідає про складні перипетії взаємоіснування нечисті та людей у декораціях Києва початку ХХ ст. Він отримав схвалення критиків та багато відзнак.
Дизайн обкладинки: Вікторія Дорошенко
Ілюстрації: Валерія Прядко