Вікторіє, твоєму твору «Трансформа» вже 30 років, у нього було камерне виконання, і ось тепер на його основі створено масштабний перформанс. Тобто за цей час «Трансформа» сама пройшла трансформацію?
Цей твір писався для симфонічного оркестру. Потім я відчула: є дещо, що мені хотілося виразити не тільки музикою, але й видимою концепцією, яка відбивала б процес змін у мені, у людях, у світі.
Ідея творення світу загалом присутня в моїй музиці. Для мене написання музичного твору – це і є створення світу. Тут питання саме в цілях цього створення. Чи ти пишеш для самовдоволення, чи для більшого. Ці метафізичні теми проходять крізь усю мою творчість, вони немовби переслідують мене.
Звісно, я розумію – це дуже ідеалістична ідея, що музика може змінити життя, але я вірю в це. Інакше я не писала б зовсім. Для мене важлива постать голема як форми невдалого, неістинного механістичного світу. Голем – це і є породження авторського егоїзму, що спершу рабськи служить творцю, потім бунтує і руйнує все навкруги. Тобто «Трансформа» – це метафізичне творення хибних світів, які розпадаються і, зрештою, вбираються монадою довершеного світу. Світ стає все більш досконалим у міру його будування, і стає видимою його краса. Така ось ідея. Вона, звичайно, громіздка. Сюди вписались безліч мотивів усього мого життя. Своєю чергою ідея вимагала дуже різних засобів: тут і музичний театр, і оркестр, і хор, і електроніка.
Сказати, що цей твір сильно змінювався в часі, я не можу. Спочатку це був симфонічний твір «Langsam», з якого я потім зробила варіант для струнних, і він почав існувати окремо. Але перша частина – «Прогулянки в порожнечі» – як була, так і є. Насправді особливих змін, напевно, й не було. Але для виконання завжди потрібні якісь моменти адаптації до ситуації. У цьому сенсі твір трансформувався.
Те, що зараз буде – це дійсно адаптована до ситуації історія трансформації твору. У першій частині буде театр. Я дозволила Саші Крижанівському (режисер перформансу. – Авт.) зробити так, як, на його думку, буде добре. Він підключив драматурга Ніну Захоженко, яка написала невеликий текст. Там і раніше були тексти, але вони були навмисне інтуїтивні, говорили про неясність ще нествореного світу.
Виконання «Трансформи» у 2014 році сприйняли як реакцію на події Майдану, тепер як реакцію на події війни. Чи було в тебе таке завдання?
Це не так реакція на події, як спроба їх трансформувати. Це те, що художник може зробити в цій ситуації: припустімо, змінити перебіг подій через творчість. Я можу впливати на світ тільки так, це спроба змінити хід негативної енергії на позитивну. Власне, у слові «трансформа» і закладено цей сенс.
Мені здається, будь-які трансформації відбуваються під впливом якоїсь зовнішньої події, потрясіння, що приносить страждання і біль. І головне питання трансформації як такої – ціна, яку ми платимо за зміни. Як тобі здається?
Звичайно, і ця ціна в моєму творі – відкидання зайвого, заперечення стадій несправжнього. Усе це продовжується до того моменту, доки не перетворюється в досконалий світ. Тут присутній мотив жертвування своєю творчістю.
«Трансформа» позиціонується як містерія – «містерія переходу в інший за якістю стан». Одна з найвідоміших містерій і водночас утопій у новітній історії музики (створена, до речі, теж під час глобальних суспільних катаклізмів) належить російському композитору початку ХХ ст. Олександру Скрябіну. Я зараз не проводжу паралелей, але який сенс вкладаєш ти у слово «містерія»?
З приводу Скрябіна, то він же теж запозичив ідею містерії в культурі давньоєгипетських, давньогрецьких містерій – тобто корінь там. Кожна містерія – по суті перехід через смерть. Будь-яка містерія на цьому побудована. У мене точно так само. Вмирає голем – і виникає новий світ, утопія. Кожна людина, безумовно, мріє про прекрасний новий світ, прагне його. Можливо, це утопічні мрії, і цей новий світ буде також неідеальний.
Але якщо говорити про божий світ – а він є, – то він досконалий і прекрасний. Божий світ нас немовби накриває зверху, він поглинає все – усі спроби, невдачі, травми, біль, усе це він ніби розчиняє в собі. Принаймні для мене є так. Земний світ недосконалий і драматичний, він веде до травм, смерті і самогубств. Але божий світ – він прекрасний. Якщо людина проходить певну трансформацію, вона здатна осягнути цей чудовий світ.
Як би ти прокоментувала вибір місця, де буде представлено перформанс: теперішній Український дім, що був колись Музеєм Леніна. Це не випадково?
Звичайно. Тут зібрані якісь речі, пов’язані з нашою людською історією. Колись тут стояла статуя Леніна, якої тепер нема – тобто це і є голем, який зруйнувався. Вибір місця символічний щодо політичної ситуації, це фантастична ідея режисера. Але це також пов'язано з можливістю створення певного художнього ефекту, ефекту зльоту. Сам простір Українського дому – із цими величними сходами, ярусами, цим високим шатром – він буде працювати на концепцію, звук буде підноситися неначе до небес. Янгольський хор буде сходити з верхнього ярусу… Загалом ідея в тому, щоб раптово зазвучав весь світ, невимовна краса світу. Симфонічний оркестр дає таку можливість.
А як щодо акустики?
Я думаю, її будуть створювати. Там унизу взагалі погано з акустикою. У залі – більш-менш, але перформанс буде не в залі. Акустику будуть оживляти.
У Швейцарії, де ти зараз, виконують твою музику?
Дещо виконують. Наприклад, у Санкт-Галлені пройшов фестиваль української музики "Im Spiegel" ("У дзеркалі". – Авт.), який організувала Юлія ді Белла. Був концерт з Антонієм Баришевським, який виконував «Числа» для фортепіано, також Sinfonietta St. Gallen (художня керівниця Елена Нефф Жунке. – Авт.), виконала балет «Дзеркало» (диригент Міхеїл Менабде. – Авт.). Це було велике свято для мене, бо приїхали друзі-музиканти з різних країн світу.
Нещодавно був хоровий концерт у Люцерні, виконували «90-й Давидів псалом», дуже достойно виконували. Це був концерт, присвячений Україні, зробили історичну підбірку української музики. Виконував швейцарський хор «Ensemble Voxus», абсолютно незнайомі мені молоді люди. Вони співали просто дивовижно, дуже добре звучали фонетично українською мовою.
Також приїздили до Швейцарії музиканти зі Львова, філармонічний оркестр, вони заграли «Видіння» для фагота зі струнними. Загалом тут не дуже багато моїх виконань, сподіваюсь, наступний рік буде більш плідним. Уже маю пропозицію від цюрихського Tonhalle.
А як щодо інших країн?
В інших країнах виконують більше. Наприклад, зараз в Англії дуже багато виконань моєї музики, також в Америці, в Італії. Це в основному концерти на підтримку України, але не лише. У Британії мої твори вписали у програму філармонічних концертів.
Але для мене насамперед важливо, що мою музику зараз виконують в Україні, я дуже вдячна за це. Наприклад, хор «Київ» надзвичайно сильно виконав «Давидові псалми» в Софії Київській. Я слухала онлайн, бачила натхненні обличчя виконавців, схвильованих людей, що були в храмі. Це неможливо передати словами. Я розумію, що моя музика пишеться для цих людей, для рідних, має звучати тут, на рідній землі, вдома.