Оновлений viennacontemporary 2022 у цифрах
Нове місце, новий формат, новий власник: переформатування viennacontemporary зачепило всі його аспекти. Цьогоріч ярмарок переїхав до центру міста, у Курсалон — елегантний неоренесансний концертний зал, зведений у міському парку під час масштабної перебудови Відня в середині XIX ст. Колись у цьому залі відбувся перший публічний концерт Йоганна Штрауса — тепер ярмарок зайняв усі три поверхи відносно невеликої будівлі та її тераси.
Обмеженість простору продиктувала зміни у форматі: viennacontemporary 2022 вже назвали “ярмарком-бутиком”, адже зали Курсалону були розподілені на невеличкі приміщення. Крім того, кількість представлених галерей хоч і перевищила пандемічні роки, утім значно поступалася сотням учасників попередніх часів. Цьогоріч на ярмарку було 62 галереї із 17 країн; третина галерей представляли Австрію, решта — Німеччину, Чехію, Словаччину, Угорщину, Польщу, Латвію, Литву, Румунію, Сербію, Словенію, Болгарію, Італію, Іспанію, Грузію, Україну та чомусь Південну Корею. Загалом галереї представили 195 художників. За чотири дні ярмарку його відвідало більш ніж 10 тис. людей.
“Спонтанна географія” ярмарку, як її визначив Борис Ондрейчка, вочевидь, була спробою подолати кризу розвитку viennacontemporary. Проголошений головною платформою на шляху галерей Східної та Центральної Європи до західного ринку, в останні роки ярмарок усе більше ігнорував східний напрямок, а його здатність компетентно представити мистецьку сцену регіону опинилась під сумнівом, зокрема і через постійне зростання присутності російських галерей. Тож цього року viennacontemporary оголосив про створення міжнародної команди та плани досліджувати регіони на місцях: наступного року команда ярмарку має вирушити до країн Балтії.
Російські гроші і зміна власника
Початок повномасштабної війни Росії проти України вплинув на viennacontemporary так само повномасштабно. Останні 10 років головним шерхолдером ярмарку та головою його правління був російський олігарх Дмитро Аксьонов, власник девелоперського холдингу RDI Group. Гроші Аксьонова просували російську культуру — а через неї наративи “величі Росії” — не лише на території viennacontemporary. Мультимільйонер є також президентом Російської асоціації друзів Зальцбурзького фестивалю (який у березні 2022-го підтримував російських митців, зокрема Валерія Гергієва), міжнародної спільноти друзів музею Альбертина (який у 2013-му провів виставку колекції Газпромбанку “Омріяна Росія”), є членом закупівельного комітету галереї Тейт у напрямку “Росія та Східна Європа” (рахунок заходів цієї галереї, присвячених російському мистецтву, йде на десятки).
Повертаючись до viennacontemporary, можна відзначити традиційно високу присутність там російських галерей: наприклад, у 2021 році їхня частка на ярмарку дорівнювала 20%. Того ж року viennacontemporary проводив спеціальну подію для оголошення переможців спонсорованої Аксьоновим премії Russian Art Focus Prize за критичні статті про культурну сцену Росії. Ярмарок активно відвідували російські бізнесмени та політики, використовуючи його як неформальний майданчик для кулуарних перемовин.
У зв’язку з кризою розвитку viennacontemporary цьогоріч Аксьонов планував передати частину акцій ярмарку державним структурам Австрії, щоб збільшити його муніципальну підтримку. Утім олігархові довелося передати Австрії всі свої права, а також піти з посади голови правління viennacontemporary — тепер ярмарок є неприбутковою організацією. Як повідомив директор ярмарку Маркус Хубер, російським галереям, які планували долучитися до цьогорічного показу, запропонували зробити публічну заяву про засудження російського наступу — але жодна не пристала на цю пропозицію. Тож цьогоріч viennacontemporary працювала майже без російського представництва.
Єдиним винятком стала так звана ZONE1, розташована в підвальному поверсі Курсалону — програма презентації митців-початківців, задумана як “критична щодо ярмарку” та спонсорована Міністерством культури Австрії. Виставка, яку створила словенська кураторка Тяша Погачар, зібрала твори 9 художниць і художників до 40 років, які живуть і працюють у Відні. Її критичність, зокрема, проявилась у тому, що до зібрання увійшли скульптури російської художниці Юлії Бєлової, представлені поруч з керамікою української художниці Ніки Купирової. Утім навряд чи це сусідство можна прочитати як навмисне політичне висловлювання: скоріше воно говорило про байдужість “критичної частини” viennacontemporary до політичної ситуації взагалі.
Українська програма: галереї і Statement Ukraine
“Що ж буде, якщо забрати з публічного поля Європи російське мистецтво?” — голосять російські ліберали в еміграції та розбещені російським капіталом європейські функціонери. viennacontemporary 2022 показує, що нічого страшного не станеться. Вакууму не буде: його швиденько заповнить мистецтво Східної Європи, зокрема України. Цьогоріч на ярмарку вперше представлені відразу три українські галереї, які отримали центральні місця на верхньому поверсі Курсалону.
Галерея ЦЕХ виставила роботи Євгена Петрова, Миколи Білоуса та Рустама Мірзоєва. Центральне місце стенду Voloshyn Gallery зайняла робота Олексія Сая з циклу «Розбомблені», що показує зруйновані війною краєвиди Східної України. Також галерея представила нову роботу Лесі Хоменко, створену під час її вимушеної резиденції у Варшаві, та лаконічні акварелі Марії Сулименко.
The Naked Room виставила графіку Павла Макова, який цьогоріч представляв Україну на Венеційській бієнале. Чотири з п’яти великоформатних офортів художника розкупили вже на другий день ярмарку: галерея отримала за них 120 тис. євро; три роботи купила засновниця фонду TBA21 Франческа Тіссен-Борнеміса, яка брала участь в українській дискусійній програмі ярмарку, інші - колекціонери з Австрії та України.
Окремий стенд також отримала українська онлайн-галерея Spilne Art, яка репрезентувала роботи Сани Шахмурадової та Данила Немировського. Крім того, українських митців представили й деякі галереї інших країн. Крім вже згаданої Ніки Купирової, керамічні скульптури якої виставила люблянська Ravnikar Gallery Space, на ярмарку були також абстракції Тиберія Сільваші, представлені німецькою Volker Diehl Gallery. Ця галерея також пропонувала видання його щоденника “Небо над Києвом”, у якому художник документував свої дні від 24 лютого до 7 квітня, супроводжуючи кожен день позначкою “живий”.
Ще одним загальним оновленням viennacontemporary стала програма Statement, яка щороку порушуватиме важливі соціальні питання для висвітлення їх через мистецтво. Цьогоріч таким питанням стала війна в Україні та складні соціальні процеси, що стали її наслідком. Австрія з населенням 8,5 млн прийняла за останні пів року більш ніж 80 тис. українських переселенців, тож різні аспекти української теми є тут напрочуд актуальними.
Однією з таких переселенок стала колишня голова департаменту культури Київської міської адміністрації Яна Барінова, яка приїхала на початку війни до Відня, щоб убезпечити свою 13-річну доньку. Барінова стала директоркою з розвитку viennacontemporary, відповідальною за український напрямок. З її ініціативи Statement Ukraine включив велику панельну дискусію “Українська культура на шляху до ЄС”, яка передувала відкриттю ярмарку, за участі посадовців, культурних дієвців і дослідників з України та Європи.
Очевидно, сам формат “дискусія як частина ярмарку” вплинув на те, що культуру обговорювали переважно в термінах економіки. Заступниця міністра культури Галина Григоренко говорила про “експорт культури” та її частку у ВВП країни, засновниця фонду TBA21 Франческа Тіссен-Борнеміса — про “експортний потенціал української культури” на прикладі виставки українського модернізму, запланованої в Мадриді на листопад. Про “культуру як інвестицію в майбутнє” та необхідність інвестицій у культуру розмірковували засновник дослідницького центру KEA European Affairs Філіп Керн і директор з розвитку KSE Тарас Доронюк. Кураторка фестивалю Culturescapes Катерина Ботанова зауважила небезпеку прямого зв’язку між культурою та економікою, адже в його контексті культура завжди опиняється на другому плані та сприймається як сфера розваг і туризму. Натомість вона запропонувала розглянути зв’язок між економікою та культурою в іншому ключі: подивитися, чиї гроші стоять за виставками, театрами та музеями, і з’ясувати, висвітлення яких тем ці гроші оплачують, замовчування яких питань вони купують.
Центральною частиною програми Statement Ukraine стала виставка “Півник із чорними крилами: віднайдена реліквія”. Ця назва відсилає до книжки британського художника Едмунда де Вааля “Заєць із бурштиновими очима”, яка розповідає історію єврейської банкірської родини, пов’язаної з Україною та Австрією, через історію однієї родинної реліквії. Та водночас ця назва нагадує нам про історію бородянського півника, копії якого стали віднайденою реліквією для сотень українських родин.
Виставка проходила у просторі експериментального мистецтва das weisse haus. Кураторка Катерина Філюк за три місяці зібрала для неї твори п’ятнадцяти українських і європейських художників, що досліджують тему війни та пам’яті. Лише деякі з представлених робіт були створені після 24 лютого (це роботи Kinder Album, Назара Мартинюка, Юрія Пікуля, Дмитра Красного). Більшість творів говорила про війну та змінену нею реальність непрямо, через звернення до тем колективної травми, історії публічного простору, втраченої матеріальної культури (Андрій Достлєв і Лія Достлєва, Анка Бенера й Арнольд Естефан, Василь Дмитрик, Гай Кенігштайн, Олекса Манн, Metahaven, Клеменс Пул, Олена Субач, Cosimo Veneziano).
Крім того, до програми Statement Ukraine організатори включили аукціон NFT, створених українськими митцями у співпраці з сучасними криптозірками (Енджі Тейлор, Анна Кострицька, Бард Іонсон, Дмитро Федоренко, Гала Мірісса, Гері Картлідж, Ілан Катін, Юлія Бєляєва, Катерина Заволока, Макс Кільдеров, Oficinas TK, Олексій Іванюк, Влада Ралко, Олексій Сай, Shortcut, Sparrow). За планом, виручені від продажів кошти мали піти на допомогу українським художникам через організацію Dattalion. Утім відвідувачі ярмарку надали перевагу реальному мистецтву над віртуальним: жоден виставлений токен продати не вдалося, тож організатори продовжують шукати покупців для них.
***
Заявленою метою програми Statement Ukraine було забезпечити видимість української культури в Європі. Якщо звузити Європу до Відня, то на сьогодні це завдання можна вважати перевиконаним: крім яскравої присутності України на viennacontemporary, останнім часом в австрійській столиці відбулося декілька десятків різних українських проєктів, від фотовиставки Михайла Палінчака в Альбертині до показу опери CHORNOBYLDORF на відкритті фестивалю Musiktheatertage. Це безумовно матиме сталий ефект, утім над його глибиною нам ще доведеться попрацювати.
Під час дискусії в рамках Statement Ukraine генеральний секретар Міністерства закордонних справ Австрії Петер Лаунскі-Тіфенталь зазначив, що хоч Україна ще стоїть на шляху до Євросоюзу, вона беззаперечно є і завжди була частиною Європи. Утім таке сприйняття не заважає і досі маркувати Україну як “пострадянський простір”, на що звернула увагу інша учасниця дискусії, письменниця Таня Малярчук.
Зараз європейські гроші, вкладені в наше мистецтво, дозволяють розмовляти з Європою про Україну в наших термінах, переозначувати її в потрібний нам спосіб. Але цей запит не буде вічним і ми не знаємо, який новий стейтмент спонсоруватиме Європа наступного року і як довго російські гроші будуть вважатися на цьому ринку токсичними. Тож розслаблятися нам ще рано.
