Що трапилось
У перший тиждень війни під обстріл російських військ, разом з багатьма іншими українськими містами та селами, потрапила Бородянка - невелике містечко, розташоване за 50 км від Києва. Окупанти перетворили його на суцільні руїни: знищили житлові будинки та інфраструктуру, вбили сотні цивільних мешканців. На початку квітня, після того як Збройні сили України звільнили Бородянку, туди прибули групи рятувальників, а разом з ними журналісти. Так у соцмережах з’явилася фотографія кухонної шафки, яка залишилась висіти неушкодженою на четвертому поверсі вщент зруйнованого будинку, що стояв на в’їзді в місто.
Згодом колективний розум соцмереж розгледів на шафці фігурку півника, який пережив удар двох російських авіабомб. Той самий розум розпізнав у ньому популярний виріб Васильківського майолікового заводу. А журналісти ТСН з’ясували, що півника ще у 1980-х роках отримала в подарунок мешканка Бородянки, яка втратила всю родину ще до війни: чоловік загинув під час аварії на ЧАЕС, двоє синів теж пішли з життя раніше за матір. Власниця півника пересиділа бомбардування в підвалі сусідньої багатоповерхівки, а наступного дня змогла виїхати з міста.
Продовження та додану медійну вартість ця історія отримала вже у Києві завдяки художниці Лєрі Полянсковій, учасниці артгурту SVITER. Вона чи не першою усвідомила нову символічну цінність старомодного керамічного півника та вирішила пошукати таких самих на подарунок друзям-художникам з Польщі. Їй вдалося знайти та купити відразу трьох. Повертаючись з ними додому, вона випадково зустріла в центрі міста президента Володимира Зеленського разом з британським прем’єром Борисом Джонсоном - той якраз перебував у столиці з майже таємним (принаймні широко не анонсованим) візитом. Художниці вдалося переконати охорону в добрих намірах і подарувати обом високопосадовцям по півнику. Третього птаха вона, зрештою, вирішила залишити собі.
Хто автор
Якщо хазяйку вцілілого півника вдалося відшукати відносно легко, то з’ясувати його автора виявилось складніше. Спочатку в соцмережах з’явилася версія, що автор - Прокіп Бідасюк, художник-кераміст, який у 1940-х працював на Васильківському майоліковому заводі. У 1920-х Бідасюк навчався в Межигірському керамічному технікумі, де викладали українські модерністи: його вчителем був художник-монументаліст Василь Седляр, який своєю чергою був учнем Михайла Бойчука - їх обох розстріляли органи НКВС у липні 1937 року за абсурдним звинуваченням у підготовці терактів проти радянського уряду. Так півник символічно поєднався з українським авангардом і Розстріляним відродженням.
Але пізніше декілька спеціалістів (серед них - завідувачка фондів кераміки Національного музею українського народного декоративного мистецтва Ірина Бекетова і головний художник Васильківського майолікового заводу у 1980-1990-х Сергій Денисенко) засумнівалися в зазначеному авторстві. Зооморфний посуд Бідасюка, що зберігається в музеї, геть не схожий на бородянського півника - він складніший і не придатний для масового тиражування. За припущенням спеціалістів, півника створили у кінці 1950-х чи на початку 1960-х інші майстри заводу - подружжя Валерія та Надії Протор’євих.
Протор’єви разом учились у Київському училищі прикладного мистецтва, потім працювали на заводі у творчому тандемі. Їхні роботи, зокрема серія “Добрі звірі”, мали попит у покупців і здобували премії та нагороди на виставках по всьому Радянському Союзу та ширше - від Японії до Бразилії. Крім складних авторських робіт, вони створювали зразки й для масового виробництва - за їхніми ескізами в 1960-1970-х роках завод випускав близько 80% продукції.
Саме до такого масового виробництва належить бородянський півник. Спроєктований як ужитковий куманець, у який можна налити воду для пиття, він здебільшого використовувався як суто декоративний елемент інтер’єру. Але якщо його авторство поки що не вдається визначити стовідсотково, адже заводських каталогів не було, а авторські права на радянських виробництвах працювали дуже вибірково, то сумнівів щодо його приналежності саме до Васильківського заводу немає.
Про завод
Васильківський майоліковий завод виник у 1928 році - спочатку як артіль, у яку об’єдналися 16 місцевих гончарів. Для них це був вимушений крок, реакція на зміну оподаткування кустарних виробників. Її запровадила радянська влада, аби загнати підприємців у спілки й об’єднання, що стало одним із симптомів згортання НЕПу. У 1931 році народних майстрів “підсилили” спеціалістами з Києва (є версія, що це були художники з кола бойчукістів) - можливо, через це робітників заводу не оминули радянські репресії. Після 1933 року з 25 гончарів на заводі залишились троє.
Відродження заводу припало на повоєнні роки: його перебудували, устаткували новими на той час технологіями. Уже в 1950-х завод мав усі ознаки успішного радянського виробництва: він значно збільшив обсяги продукції, на ньому працювало близько 450 робітників, проходити практику сюди приїжджали студенти з усіх кутків Союзу. У 1960-х роках завдяки сильному творчому колективу, що мав можливість раз на тиждень вільно ходити по музеях і виставках, а раз на рік - їхати у творче відрядження у будь-яку точку СРСР, завод виробив свій упізнаваний стиль і став популярним за кордоном. Невеликі обсяги експорту йшли у США, Канаду, Францію, Англію, Бельгію, Ліван.
Васильківський майоліковий завод відрізнявся умовною академічністю від гончарних осередків Опішні або Косова, де працювали народні майстри. У той самий час він залишався камерним виробництвом: для порівняння, на Коростенському або Баранівському порцелянових заводах працювало по декілька тисяч робітників, що порушувало баланс між творчістю та виробництвом на користь останнього.
Саме в 1960-х Васильківський завод поставив на свій невеликий конвеєр півників, один з яких згодом став “героєм Бородянки”. Невідомо, як довго тривав випуск - але зважаючи на їхню популярність і поширеність, імовірно, окремі партії виготовляли весь активний період роботи заводу. На відміну від, наприклад, Львівської кераміко-скульптурної фабрики, обмежень на тиражі продукції Васильківський завод не мав.
Завод занепав разом з іншими радянськими виробництвами на початку 1990-х, хоч і протримався дещо довше, ніж решта фабрик цієї галузі. У 2000-х роках була приватна спроба реанімувати його, але масове виробництво налагодити так і не вдалося. До останнього часу там ще функціонувала окрема майстерня з розпису, та більшість приміщень здавали в оренду. Тепер на заводі випускають новий продукт масового вжитку - поліетиленову тару. Приміщення пережило російське бомбардування - утім війна ще не закінчилась.
Що далі
Навіть ті з нас, хто ніколи раніше не чув про васильківську майоліку, впізнали на численних фотографіях у соцмережах посуд і декоративні статуетки зі свого дитинства. Якщо їх не було у вашому домі, вони точно були в бабусі чи сусідів. Прості та приємні оку глазуровані розписи по глині вже можна вважати класикою української кераміки - вони зберігаються в музеях, їх збирають колекціонери.
Раптова медійна популярність бородянського півника спричинила зрозумілий сплеск інтересу до васильківської майоліки взагалі та до реплік півника зокрема. Якщо нещодавно їх можна було купити за 100-150 грн, то тепер ціна наблизилась до 2000 грн - і все одно їх швидко розкуповують. Закордонні ціни мають підскочити ще дужче, адже ще до війни півників продавали на тематичних західних аукціонах більш ніж за $1000. Тим часом в Україні продовжують розшуки півників, щоб представити їх на міжнародному ярмарку ремесел MIDA 2022, що пройде наприкінці квітня у Флоренції.
Крім популярності реплік, бородянський півник отримав нове життя у роботах тих художників і художниць, які методично осмислюють подразники воєнного часу. Згодом мають з’явитись NTF-роботи на тему півника, а також різноманітний мерч, від футболок до сувенірів. Часто згадують і про символічне значення образу півня як птаха, що проганяє нечисть, як оберега, що пробуджує та подає сигнал.
Хазяйка бородянського півника розповіла журналістам, що поруч із півником стояв ще васильківський баранчик - але він не вцілів. Було б по-іншому - мабуть, ми зараз згадували б про золоте руно, agnus dei та солярну символіку, знайшли б інші асоціації та вигадали не менш дотепні меми. Утім загальна історія залишилася б незмінною. А якщо з маленького керамічного півника нам так легко розкрутити історію цілої країни, від НЕПу та Розстріляного відродження до ЧАЕС і російських воєнних злочинів під Києвом - історію, яка промовляє до кожного мешканця України, - нам, безперечно, є за що воювати.
