Багато років поспіль Французька весна в Україні була явищем, яке давало можливість дізнатися більше про сучасне мистецтво Франції, налагодити контакти, залучити різні аудиторії. Не в усіх країнах ця ініціатива мала успіх, але в Києві на неї щороку чекали з нетерпінням. Ініціаторам Української весни хотілося, щоб французи, з одного боку, відчули цю спадковість, а з іншого – реалізували запит на знайомство з українською сучасною культурою, який зараз, безумовно, присутній.
Ініціативу започаткувала волонтерська група дієвців культури з Києва, які перебувають у Франції за програмою тимчасового захисту: Соломія Савчук (кураторка Мистецького Арсеналу), Анна Грудзицька й Ігор Уваров (працювали в проєктах Французького інституту в Києві), а також я. Також до групи увійшли українки, які давно мешкають у Парижі: Ірина Піонтковська (економістка Центру економічних стратегій), Марина Кумеда (менеджерка з корпоративних партнерств) та Надія Бернар-Ковальчук (дослідниця Музею Харківської школи фотографії).
Виставка «Незламні», яка стала подією-відкриттям Української весни, представила роботи Ольги Дрозд із серії “Дякую за ще один день”, Сергія Ілльяшенка із серії “Stand with Ukraine”, Максима Дондюка, Михайла Палінчака, Сергія Гудаки, Андрія Боярова та Олександра Глядєлова. Усі представлені фото були зроблені в перші дні війни, а їхні автори надалі продовжують фіксувати події війни та наслідки російських злочинів. Серед представлених на виставці робіт не було зображень відірваних кінцівок, мертвих тіл, братських могил (французьке телебачення в повній мірі і дуже відверто висвітлює звіряче свавілля росіян). Деякі фото є майже ліричними – проте війна прозирає в деталях, і тому глядачі подовгу спиняються біля них.
У рамках виставкового проєкту також проходять покази документальних відео українських об’єднань Babylon13 і Ukraїner та фільмів українських режисерів останніх років, субтитрованих французькою мовою.
Мовне питання
Власне, на субтитруванні варто зупинитися окремо. У Парижі глядачі не бажають, а часто і не можуть споживати продукт англійською мовою. Отже, фільми, відео, тексти ми мали перекладати ургентно, переважно зусиллями волонтерів – українців, які давно живуть у Франції. Це було одним із найбільших викликів для команди, яка переважно не володіє французькою. Це також стало викликом для акторів, літераторів, дослідників, журналістів, які приїхали з України – неможливість професійної реалізації у Франції через незнання мови. Тому ми намагалися підшукати англомовних французьких колег, готових сприяти тому, щоб вимушені переселенці не полишили професію.
Знання про Україну
З прикрістю маємо констатувати той факт, що про Україну у Франції майже нічого не знають. Переконання, що українська культура відокремилася від російської нещодавно, причому радше з політичних причин, є дуже поширеним. Імена українських сучасних художників, композиторів, режисерів чи письменників не на слуху.
Ті французькі колеги, які приходять із запитом на український контент, не можуть навіть сформулювати, що вони хотіли б представити. З одного боку, це видається прикрим наслідком колоніальної російської політики та наших недопрацювань у культурній дипломатії. Та з іншого – зараз ми маємо унікальний шанс «орати і засівати» поле такою культурою і мистецтвом, яке вважаємо важливим, промовистим, актуальним, якісним. І останній фактор дуже важливий.
Французи дуже активно щодня споживають культурний продукт і є доволі критичними і перебірливими, а конкуренція культурних проєктів у Парижі надзвичайно висока. Отже, щоб не потрапити в пастку тимчасової поблажливості до всього українського (яка швидко мине, а осад від провінційності може лишитися надовго), ми маємо бути дуже прискіпливими до самих себе.
Часом доводиться прикусити язика, коли в тебе запитують журналісти чи аудиторія: «От ви декларуєте бойкот російського мистецтва, а що ви натомість запропонуєте?» Опанувавши бажання дати різку відповідь – що країна, яка палає і воює, не має сил і ресурсу формувати пропозицію для вибагливих французів, – намагаєшся знайти пояснення. Я для себе сформулювала таке: ми можемо дати вам неймовірне поле для дослідження, пізнання, «розробки копалень з алмазами» в центрі Європи, про які ви не знали. Ваш досвід і наш незвіданий потенціал є підґрунтям для співтворення, креативних рішень, відкриттів.
Волонтери і донори
Суперечним є досвід волонтерства митців та дієвців. Очевидним є факт, що всі пожертви, які надходять від подій, ми спрямовуємо напряму в Україну: за фотографії – фотографам, за фільми – фільммейкерам. Проте ті дієвці, які вимушено опинилися у Франції, можуть також розраховувати на невелику соціальну виплату, адже в них небагато перспектив влаштуватися на роботу за фахом або отримувати гонорари в Парижі.
Французи готові робити благодійні внески, які зазвичай збирають після подій – але при цьому воліють розуміти, що кошти підуть саме в Україну. У той самий час більшості з них спокійніше перераховувати внески на Червоний Хрест або місцеві ініціативи допомоги Україні, а не на рахунки наших ГО і фондів.
З одного боку, весь український бюджет спрямований на перемогу у війні, а отже, секвестру зазнали всі культурні напрямки. З іншого, французькі ініціативи працюють через місцевих операторів і переважно опікуються гуманітарною допомогою. Зважаючи на це, учасникам Української весни довелося робити проєкт узагалі без грошей: ми з вдячністю приймали реквізит, можливість поселити на кілька діб учасника, послуги друку чи комунікації, стару офісну техніку і навіть безкоштовні обіди.
Проте якщо ми прагнемо сталості та вкорінення українського мистецтва у Франції, мусимо розуміти, що це потребуватиме великих коштів і людських ресурсів. І це важливо, адже саме в цій країні особливо помітно, як сентименти до культури можуть впливати на політику.
Комунікація і толерування
Найскладніше і найважливіше, що команда Української весни робить без упину, проговорює і пояснює, відповідає на запитання після кожної події, під час оглядів виставки, в розмовах з колегами і журналістами. Ось деякі найпопулярніші серед питань відвідувачів:
- Ви ж розмовляєте російською мовою? Читали Достоєвського, Чехова, Толстого (слухали Чайковського… і т.д.)? Ви ж як освічена людина не можете не визнавати, що це культурний здобуток усього людства? Що це джерело наших спільних гуманістичних цінностей?
- Як ви пропонуєте ідентифікувати росіян, яких треба бойкотувати? От він/вона вже 10-15 років живе в Парижі (в неї ще й прізвище французьке), організували український благодійний вечір на початку березня. А оцей пан від режиму путінського втікав і ваших артистів сюди регулярно привозить…
-
Якщо у вашій країні зруйнують повністю всі міста, всю інфраструктуру, ви все одно збираєтеся повертатися? А якщо війна завершиться окупацією вашої країни, настане руській мир, чи повернетесь ви тоді?
Останні два питання, повірите, ставлять дуже часто, можливо, навіть не усвідомлюючи, що колупаються скальпелем у рані. На перше я коротко відповідаю – так, а от відповідь на друге в мене відсутня, бо цього я уявити не можу. Такого не буде. Ми переможемо, іншого варіанта не розглядаю.
***
Виставка «Незламні» триває в Українському культурному центрі в Парижі до 9 травня 2022.