Передісторія
Початково проєкт “Велика реставрація” був розрахований на три роки (2021-2023) і мав на меті охопити 150 найважливіших архітектурних пам’яток, які потребують відновлення. Згодом виявилось, що з бюджету можна фінансувати лише об’єкти державної форми власності. Крім того, із запропонованого експертами списку МКІП обрало лише пам’ятки, підпорядковані самому МКІП (тому розраховувати на підтримку в рамках цієї програми не зможуть, наприклад, Мистецький Арсенал, підпорядкований ДУС, або Семінарська церква в Чернівцях, що входить до сфери управління Міносвіти). Щоправда, уряд спромігся оперативно запропонувати зміни до законодавства, які затвердили депутати, — і вже у 2021 році за додатковим списком до програми увійшли пам’ятки комунальної форми власності.
Звіт МКІП за 2021-й і плани на 2022 рік
У грудні 2021-го міністр культури Олександр Ткаченко підсумував результати “Великої реставрації”: держава включила до програми 57 проєктів, з них 31 — державної форми власності, 26 — комунальної. Комунальні пам’ятки ще на підготовчому етапі, а з державних 40% уже повністю відремонтовані. Решта 60% — на різних стадіях готовності, але роботи на них будуть завершені протягом 2022 року.
Цього року до програми також мають увійти 100 нових об’єктів. Бюджет на поточний рік — 3 млрд грн (початково міністерство закладало 5 млрд, але депутати цю суму не затвердили). Торік, за даними МКІП, фінансування програми склало 771.1 млн (435.7 — на державні об’єкти, 275.4 — на комунальні).
У звіті міністерство оперувало лише кількісними показниками. Жодної оцінки якості виконаних робіт у ньому не було.
Зовнішня оцінка
Центр аналізу публічних фінансів та публічного управління Київської школи економіки наводить інші цифри. У підсумках, оприлюднених 13 січня 2022-го, аналітики вказують, що видатки на “Велику реставрацію” склали 275 млн грн, хоча в бюджеті-2021 на неї було закладено 1,3 млрд грн (у вигляді субвенцій місцевим бюджетам).
Називають дві причини такого гальмування програми. По-перше, МКІП не встигло вчасно створити нові спеціалізовані інституції (Держінспекцію культурної спадщини та Держслужбу охорони культурної спадщини) та розподілити субвенцію на ремонтно-реставраційні роботи. Субвенцію на створення культурних послуг узагалі не використали. По-друге, 1 млрд грн з коштів, закладених бюджетом на реставрацію, планували отримати зі сплати за ліцензування азартних ігор — але розміри цих зборів не виправдали очікувань.
Підрядники
Найбільше нарікань критиків програми викликають підрядники, які виконують роботи. Наприклад, Жовківський замок (поч. XVII ст.) потрапив до рук підприємства «Центр комплекс» — зокрема, з ним підписали угоду на 5.8 млн за додаткові протиаварійні роботи. Договір уклали поза конкурсом, посилаючись на необхідність працювати з тим самим підрядником, щоб забезпечити сумісність робіт. При цьому «Центр комплекс» є у списку недобросовісних підрядників Львівської міської ради.
Однак проведення угоди через тендер ще не гарантує якості виконання робіт. Як пояснює дослідниця архітектурної спадщини, кандидатка історичних наук у галузі пам'яткознавства Катерина Гончарова, на тендер допускають підрядників за сертифікатом, який є спільним для реставраторів і будівельників. “Відповідно до наявної тендерної процедури, між реставратором і будівельником узагалі немає різниці. І виходить так, що лише вчора людина проєктувала 9-поверхові ЖК, а сьогодні вона вже може взятися до реставрації старовинного замку,” — каже дослідниця.
Живий приклад цього твердження — ТОВ «СНВБ Реставрація «Кам’янець», у якого заповідник “Замки Тернопілля” замовив додаткові роботи з консервації Чортківського замку (XVI ст.) поза тендером, але ще до того ТОВ отримало право на основні роботи із замком у рамках процедури. Попри слово “реставрація” в назві, до цього головним замовником товариства був квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернівці. Звісно, такий підхід до обрання виконавців не може не позначитись на якості реставраційних робіт.
Якість реставрації
“Замість реставрації ми отримали бутафорію, — говорить про роботи в Чортківському замку Володимир Добрянський, археолог, дослідник старожитностей, член Українського товариства охорони пам'яток історії і культури. — Замок втратив свій історичний вигляд. Додалися нові конструкції, які не відповідають історичним кресленням. Хоча директор заповідника заявляв про використання автентичного каменю, у конструкцію пішла сучасна цегла. Південна п’ятикутна вежа стала вищою, Західну вежу піднесли на рівень п’ятикутної, тобто змінилися пропорції будівлі. Для якісної реставрації потрібні спеціальні археологічні дослідження, на підставі яких складають ескіз, а вже потім — проєкт реставрації. Це не можна зробити за рік. І нічого цього не було зроблено належним чином. Проєкт розробляла кам’янецька будівельна контора, в якій немає жодного фахівця з реставрації”.
Із цією тезою погоджується Катерина Гончарова: “Від початку “Велика реставрація” оголошувалась як програма на три роки. Але це не час для реставрації. Особливо коли йдеться про великі комплексні об'єкти. За три роки можна встигнути зробити хіба що якісний проєкт і першочергові протиаварійні роботи. Якщо поспішати, про якість можна забути”.
Не дуже схвально оцінюють і оновлений стан закарпатської дерев’яної церкви Зіслання Святого Духа у Колочаві (ХVII ст), на яку завдяки програмі “Велика реставрація” пішло 5 млн грн. Після проведених робіт історичний вигляд церкви не зберігся, констатує Михайло Приймич — доктор мистецтвознавства, завідувач кафедри декоративно-прикладного мистецтва Закарпатської академії мистецтв і науковий консультант проєкту "Втрачені церкви Закарпаття".
Європейський досвід: як зберігають дерев’яні церкви наші сусіди. Проєкт «Втрачені церкви Закарпаття»
“Я не можу сказати про сам матеріал, який там використовувався — я його не бачив. Звісно, дуже добре, що церкву покрили новою шиндлою, адже вона потребує постійної заміни. Але я бачив частину цієї реставрації — сиґнатурки, розташованої на східній частині церкви, — і можу сказати, що її попередній вигляд втрачено. З метою економії реставратори використали іншу форму дранки, і це потягло за собою естетичні зміни. На жаль, на реставрації досить часто нехтують первісною формою будівлі. Звісно, є винятки: на Закарпатті є добре відреставрована Гукливська церква. Це було не за програмою “Велика реставрація”, фінансування йшло з обласної адміністрації. Андрій Семчишин, який вів цю реставрацію, виконав її на дуже-дуже хорошому рівні. Проварювався матеріал, шиндла клалася того самого розміру. Це тягло за собою додаткові витрати, але дало результат”, — каже мистецтвознавець.
Підсумки
На старті програми “Велика реставрація” МКІП обіцяло що пів року здійснювати моніторинг робіт і припиняти їх у разі незадовільних результатів. “Є моніторинг, який називається архітектурним наглядом, який є постійним і проводиться тим архітектором, який веде проєкт. І є моніторинг міністерський, він стосується більше темпів та ефективності проведення робіт, а також відповідності документації та проведення робіт. Одне доповнюється іншим", — пояснювала тепер вже ексзаступниця міністра Світлана Фоменко. На запитання, чи проводився такий моніторинг та якими були його результати, прес-сужба МКІП надала відповідь: "Звичайно, міністерство проводить моніторинг якості проектів постійно, в результаті якого до виконавців всіх рівнів доводяться висновки та рекомендації щодо усунення недоліків або невідповідностей, якщо такі було виявлено." Втім, ми не отримали інформації щодо конкретних результатів та щодо того, чи виявило міністерство недоліки робіт.
Утім є і позитивні приклади серед об’єктів “Великої реставрації”: Катерина Гончарова говорить про хороші результати у Софії Київській, Качанівському палаці, Хотинському замку. Наразі важко вичерпно сформулювати, чому одна й та сама програма настільки відмінно працює на різних об’єктах, до того ж 8 місяців — це все ж таки лише старт. Але вже можна підсумувати певні проблемні місця цієї програми.
По-перше, це загальний брак реставраторів. По-друге, це проблема із залученням навіть тих реставраторів, які є — адже тендерна процедура зобов’язує замовляти послуги в постачальника з найнижчою (можливо, демпінговою) ціною та не відрізняє реставратора від будівельника. По-третє, це спрямованість програми на швидкі кількісні результати — з метою підвищити туристичний потенціал пам’яток і заробити політичні дивіденди вже тут і зараз. Такий підхід завдає прямої шкоди історичній цінності споруд (яка, власне, і є запорукою їхньої туристичної атрактивності). Грубо кажучи, вибір такий: або поступово втрачати пам’ятки культури через занедбаність і відсутність догляду, або ризикувати втратити їх через некваліфіковане втручання. Хотілося б мати іншу опцію.