Проєкт “Фонтан виснаження. Висока вода” буде фонтаном у прямому сенсі. Його центральний об’єкт — це інсталяція з 12 рядів мідних лійок, по яких циркулює вода. Крім інсталяції, будуть також супровідні матеріали: малюнки та фотографії, за якими можна зрозуміти шлях повільного визрівання ідеї цього проєкту.
Сама ідея виникла ще в 1990-х роках, коли Павло Маков активно взявся за антропологічні концептуальні дослідження Харкова. Як розповідає Борис Філоненко, 1995 року в Харкові сталася локальна катастрофа. Вийшли з ладу Диканівські очисні споруди, і протягом шести спекотних літніх тижнів півторамільйонне місто залишалося без води: водопостачання було повністю зупинене. Ця подія стала поштовхом для Макова подивитися на Харків як на місто, що лежить на річках.
Саме на цьому малюнку 1995 року вперше з’являється образ лійки; того самого року Маков створює свій перший фонтан — уявний. Він домалював його на фотографії, яка фіксує місце зустрічі двох Харківських річок: ріки Лопань і ріки Харків. Згадуючи той рік, художник каже, що жоден із численних харківських фонтанів тоді не працював. Він також зауважує, що його подальша матеріальна реалізація ідеї фонтану є нехарактерним для нього зверненням до роботи з тривимірними об’єктами. Зазвичай художник працює на площині, переважно в техніці офорту.
Перший тривимірний фонтан Маков збирає того-таки 1995 року. Він розташовує його на стіні з написом Олега Мітасова — міської легенди Харкова, чиї текстуальні графіті були культовими для харківських художників 1980-1990-х. У 2003 році цей фонтан потрапляє на виставку «UtopiA» (ретроспектива Макова в NAMU), а після цього його купує фонд Пінчука та виставляє декілька разів у PinchukArtCentre. Маков експериментує з матеріалами, випробовує бляшані та бронзові версії лійок і, зрештою, створює велику версію фонтану на 23 рядки, яку 2017 року експонує Національний музей у Львові ім. А. Шептицького. В усіх цих варіантах фонтан не працював: воду до нього не підводили.
У павільйоні Венеційської бієнале фонтан Макова має запрацювати вперше: у цьому переконанні художник і кураторська команда одностайні. Втілити цю ідею в життя запросили архітектурне бюро “Форма”, і його креативникам довелося працювати з численними обмеженнями, прописаними в умовах павільйону Венеційської бієнале. У стіни не можна забивати цвяхи, є ліміт допустимого навантаження на підлогу, а водопостачання у приміщенні немає взагалі. До того ж розташування українського проєкту (на перехресті зони національних павільйонів та головної експозиції, у точці входу або виходу з неї) також стало додатковим викликом.
Архітектори вирішили обійти обмеження, перетворивши “Фонтан виснаження” на автономний об’єкт: його змонтують на окрему панель, в основі якої буде басейн з водою, яка й циркулюватиме лійками. Поруч розташують стенд з додатковими матеріалами, що розкриватимуть історію проєкту (рисунки, фотографії, офорти і навіть “знайдений об’єкт” - оголошення 1995 року). Їх використають також і в каталозі проєкту, над виданням якого працює IST Publishing. А територію навколо фонтану переосмислять як лаунж-зону, яка закликатиме відвідувачів зупинитись і помедитувати поруч із шумом води: власне, як і має працювати звичайний фонтан у звичайних умовах.
Хоча цей фонтан, звісно ж, не обмежується суто утилітарною функцією. За 27 років, відколи в художника виникла його ідея, світ змінився — а разом з ним змінилися й сенси, якими струменить маковський фонтан. З локального коментаря до харківської події він перетворився на глобальну метафору виснаження матеріального світу, психологічного стану, стосунків людини з природою. Розповідаючи про велике через маленьке, цей проєкт виявляється напрочуд актуальним своїм антиуніверсалізмом, а також органічно вписується в загальну екологічно-постгуманістичну тематику бієнале. Якщо ж згадати, що Павло Маков дуже часто буває в Італії, а зокрема — у Венеції, то можна бути переконаними у пристосованості “Фонтану виснаження” і до локального венеційського контексту з його acqua alta та регулярними посухами. Тому вибір цьогорічного представника від України можна вважати цілком вдалим і обґрунтованим.
МКІП (комісар України на бієнале) вже витратило на цей проєкт 3.5 млн гривень: за словами заступниці міністра культури Катерини Чуєвої, ці гроші пішли на повну оплату оренди павільйону на весь строк бієнале. У цьогорічному бюджеті закладені додаткові 4 млн — їх можна буде витратити на експонування, транспортування, додаткові логістичні видатки. Попереду пробний монтаж інсталяції в Україні, її технічні випробування, переїзд в Італію та відкриття, на яке всі ми дуже чекаємо!
Венеційська бієнале сучасного мистецтва триватиме з 23 квітня до 27 листопада 2022 року. Український павільйон працюватиме впродовж всієї виставки.