Загальний досвід України та Великої Британії
Велика Британія вважається однією з країн, де креативні індустрії, а також освіта для них розвиваються дуже успішно. За словами Діни Кейн, голови Ради правління Лондонського університету Голдсміт та членкині Ради креативних індустрій Великої Британії, у британських креативних індустріях зараз зайнято близько 2 млн людей. Попри це, сфера зростає, а відповідно з’являються і нові робочі місця.
Чи найвдалішою політика у сфері фінансування вищої освіти, на думку Кейн, була 2018 року. Тоді у Британії відбувся поділ загального органу фінансування вищої освіти. Одна його структура тепер займається саме інвестиціями в дослідження при ВНЗ, інша ж забезпечує коштами саме навчання через кредитування студентів. Тепер більшість уваги приділяють саме рівню курсів і якості програм.
Крім того, цікаво, що у Британії потужними центрами розвитку креативних індустрій часто стають невеликі міста, де функціонують спеціалізовані заклади освіти. Наприклад, у Манчестері викладають курси для телеіндустрії, у Кардіффі можна здобути освіту за напрямом екранних мистецтв, у Йоркширі є визнані міжнародні програми текстильних технологій і моди.
«В Україні досить високі інвестиції в освіту та дуже високий рівень кількості випускників, однак часто є проблеми з програмами навчання. Ця сама проблема є й у багатьох ВНЗ Британії», – говорить Діна Кейн. Урешті-решт, вища освіта не може суто фізично дати весь спектр необхідних для роботи знань і вмінь, деяка інформація надається безпосередньо роботодавцями. Однак Діна Кейн вважає, що Україні може допомогти скорочення деяких програм, аби зробити їх більш гнучкими. Також не втрачає актуальності дистанційне навчання.
Василь Косів, доктор мистецтвознавства, ректор Львівської національної академії мистецтв, говорить, що значними бар’єрами в розвитку освіти в креативних індустріях є повільність в ухваленні стандартів. Наприклад, дизайнери зараз навчаються за програмою, стандарти якої ухвалено ще 2016 року. Сама ж сфера розвивається стрімко і щодня. Процес затвердження стандартів дуже довгий – уже на момент ухвалення їх можна вважати застарілими, говорить ректор ЛНАМ.
Це також зводиться до потреби реалізувати неступеневі програми, які будуть тривати не чотири роки, як бакалаврська, чи два, як магістерська. А отже, будуть гнучкішими та більш адаптивними.
Однак згідно зі статистикою працевлаштування колишніх студентів, Велика Британія й Україна йдуть приблизно на рівних. За словами Діни Кейн, наприклад, серед дизайнерів 82% мають вищу освіту.
Українські представники на форумі наводять таку статистику працевлаштування колишніх студентів: 90% випускників факультету дизайну КНУТД працевлаштовуються за спеціальністю, говорить Людмила Ганущак-Єфіменко, проректорка з наукової та інноваційної діяльності Київського національного університету технологій та дизайну. Схожа ситуація і у Львівській національній академії мистецтв – там також 90% випускників-дизайнерів знаходять собі роботу в галузі після випуску. Однак Василь Косів додає, що про формат збору такої інформації варто подискутувати. Наразі статистику збирають шляхом гугл-форм та опитувань серед випускників, тож більше вірять на слово. Крім того, у багатьох сферах креативних індустрій найпоширеніший спосіб отримати роботу – бути самозайнятим.
Андрій Ремізов, виконувач обов'язків директора Державної установи «Офіс з розвитку підприємництва та експорту», говорить про необхідність збирати зворотну інформацію – вивчати потреби в кадрах власників бізнесу. «Підприємці можуть казати, що часто є брак висококваліфікованих кадрів. Але яких саме професій – немає чіткої статистики. Збір такої системної аналітики також є однією з необхідних політик у розвитку креативних індустрій».
Формальна vs неформальна освіта
Сьогодні різноманітні приватні курси стають серйозним конкурентом для «класичної» університетської освіти. Вони пропонують отримати необхідні для роботи знання набагато швидше, крім того, частіше оновлюються та є більш актуальними. Крім того, такі курси зазвичай є наближеними до власників бізнесу – потенційних роботодавців. Питання значення такої альтернативи також розглянули на форумі.
Василь Косів у коментарі для LB.ua розповідає: «Я виразно проти того, щоб протиставляти ці два явища. Є сильні викладачі та сильні програми і там, і там. Так само є і слабші. Проблема лише в тому, що в наших університетах немає неступеневих програм. Я навіть часто зустрічаю таку ситуацію. Зранку викладач читає матеріал на бакалаврській програмі, ввечері він уже викладає на короткотривалих курсах для тих, хто отримує сертифікат. Цей викладач навряд чи є гіршим зранку, а ввечері кращим. Ми просто маємо розширити «меню» класичних університетів».
Cхожої думки і Людмила Ганущак-Єфіменко. Вона вважає, що українська неформальна освіта не може стати альтернативою навчання у ВНЗ, тож і не є конкурентною університетській освіті: «Який би ви не отримали сертифікат, він посвідчуватиме лише практичні навички чи вузькоспеціалізовану компетенцію. Зрозуміло, що теперішній здобувач освіти для того, щоб бути конкурентоспроможним на ринку, повинен мати практичний досвід. І це насамперед мотивація студентству до того, щоб самовдосконалюватися та саморозвиватися постійно».
Проректорка вважає, що ідеальною є модель, коли університети у провадженні своєї освітньої діяльності додають до системи викладання елементи «неформальної освіти». Тобто коли студенти мають можливості в межах навчального процесу прослухати практичний курс і отримати сертифікат, який засвідчує набуту компетенцію.
«Ще одним вдалим прикладом поєднання формальної та неформальної освіти є дуальна освіта, коли лекції проводять в аудиторіях, а практичні проєкти – в компаніях. У такий спосіб робота студентства не шкодить навчанню, а навпаки – стає його частиною і розвиває практичні навички на робочому місці. На сьогодні це працює в багатьох університетах і в Київському національному університеті технологій та дизайну зокрема», – розповідає Людмила.
Окрім того, залучення стейкхолдерів до навчального процесу, не лише під час проходження студентами практики в компаніях, дозволяє постійно удосконалювати освітній процес. Наприклад, КНУТД практикує запрошення гостьових лекторів — професіоналів, які розповідають про реальну роботу галузі.
Сара Пеппер, директорка з креативної економіки Кардіффського університету, ділиться досвідом Великої Британії. У Кардіффському університеті програма викладається у співвідношенні 50 на 50 як науковцями, так і спеціалістами з галузі. Практики викладають більш конкретні, вузькоспеціалізовані дисципліни, а також ті предмети, де йдеться про інноваційну діяльність. Наприклад, про продакшн чи правові засади інтелектуальної власності.
Мистецтво чи бізнес?
Креативні – це про творчість, індустрії ж стосуються бізнесу. Тож говорячи про цей сектор, не варто забувати і про вміння продавати та знаходити споживача. Звісно, йдеться також і про рівень освіченості аудиторії креативних чи мистецьких продуктів. А отже, і здатність споживача розділяти якісне та неякісне мистецтво.
«Тут варто говорити про всі ланки освіти. Виховувати споживача потрібно не лише мистецькою продукцією, а й освітою в цілому. Якщо проводити межу між високим мистецтвом і креативними індустріями, вона матиме таке саме значення і походження, як межа між фундаментальною та прикладною наукою», – говорить Олег Шаров, генеральний директор Директорату фахової передвищої та вищої освіти.
Галина Григоренко, голова Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти додає: «Якщо ми не працюємо з аудиторією, далі нам буде важче адвокатувати необхідність інвестувати наші спільні гроші у високе мистецтво. Робота на випередження та виховання смаку та критичного мислення – це найважливіша задача, яку суспільство має собі ставити».
Галина Григоренко: «Що далі, то менше я бачу можливостей змінити систему так докорінно, як хотіла б»
Однак це не означає, що у креативних індустріях не може поєднуватися бізнес-складова з творчістю. Щодо освіти, то тут важливо знайти правильне співвідношення виховання менеджерських навичок і власне професійних. Наприклад, викладати менеджерські дисципліни на магістерському рівні. Зрештою, навіть тренди масової культури, так чи інакше, продукуються високим мистецтвом.
Уміти продавати та знаходити аудиторію працівникам креативних індустрій також може допомогти підвищення міждисциплінарної комунікації. Володимир Воробей, продюсер форуму, директор агенції економічного розвитку PPV Knowledge Networks, пояснює: «Йдеться навіть не про взаємодію між художниками та дизайнерами, а про, наприклад, лікарів, які можуть прийти до тих самих дизайнерів і замовити оформлення медичних кабінетів».
Саме такий всесторонній обмін, що починається з якісних програм в університеті та на приватних курсах і закінчується пошуком клієнтів працевлаштованих колишніх випускників, і є необхідною складовою розвитку креативної економіки в Україні.
Creative Spark — програма, спрямована на підтримку міжнародних університетських та інституційних партнерств для розвитку підприємницьких навичок і креативної економіки. В Україні сьогодні працює 10 партнерств цієї програми. До них залучені 10 університетів із Великої Британії та 15 університетів і 11 організацій з України. Об’єднавши зусилля, ці інституції та організації працюють над доступністю для студентів і підприємців-початківців інформації про ведення бізнес-проєктів та допомоги з їх реалізації. Форум, що проводиться в межах програми, щороку збирає партнерів і стейкхолдерів для того, щоб обговорити розвиток бізнес-компетентностей саме у вищій освіті.