Коли ми з вами востаннє спілкувались у 2017 році, музей був зовсім іншим. Які головні зміни сталися за ці роки?
Це складне питання. Змінилося все. Найголовніше – Олександр Ройтбурд став директором. Ми вирішили інфраструктурні проблеми, які можна було розв’язати без великої реставрації. Тобто все, що могли – привели до ладу. У музеї багато нової техніки, зроблено ремонт в адміністративній будівлі, співробітники працюють у нормальних умовах.
Зараз ви – виконувачка обов’язків директора. Збираєтесь подаватися на конкурс? Чи не боїтеся, що результати конкурсу можуть фальсифікувати?
Чи думала я чотири роки тому, що Одеський художній музей може бути одним з головних музеїв країни? Я мріяла про це, але масштаб того, що відбулося, значно перевищив усі мої сподівання. Я хотіла зробити музей важливим для місцевої громади, а він став важливим для України.
Я буду подаватися на конкурс. Хоча довіра до конкурсів у культурних інституціях підірвана, плюс механізм ще не досконалий. Але я радію, що конкурси [на посаду директорів у культурних інституціях] узагалі існують.
У чому важливість статусу національного для музею? Що він змінює?
Перше – це іміджева історія. Ви знали, що в південній частині України немає національних музеїв? Я вважаю, що це дисбаланс, держава має балансувати такі речі, як наявність національних музеїв у різних регіонах.
Друге – національний музей керується Міністерством культури. Не потрібно пояснювати, що зараз є велика дистанція між столицею та навіть містами-мільйонниками. Для нас принципово важливо отримати підвищені коефіцієнти заробітних плат. Це дозволить нам бути конкурентним музеєм. Я знаю багатьох музейних працівників, які хотіли приїхати до Одеського художнього і спробувати себе в нашому «стартап-музеї», де все відбувається надзвичайно швидко і є можливість проявити себе сьогодні, а не через 10 років. Але питання заробітної плати обмежує. Переїхати до Одеси на зарплату в сім тисяч гривень – це нереально для людини, яка живе тільки за рахунок зарплати. Підвищення відкриє для нас можливість запрошувати кращих співробітників, розширити штат, чого ми дуже потребуємо.
Власне, керівництво з міністерства дозволяє убезпечити музей від маніпуляцій з боку місцевої влади?
Ми не вгадаємо, де буде більше маніпуляцій. Якщо музеї України хочуть бути важливими і помітними для суспільства, вони в будь-якому місті мають бути готові до конфронтації. Тому я не виключаю, що будуть проблеми і на національному рівні.
Крім того, хотілось би, щоб в усіх музеях з'явилася можливість побачити історію країни через історію мистецтва. У нас це можливо завдяки Олександру Ройтбурду.
Також важливим аргументом зараз є те, скільки людей читають нас у соціальних мережах. Науковці та музейники зі стажем вважають, що це не має стосунку до статусу музею. Але завдяки цьому сотні та тисячі людей бачать експозицію музею, а це наша безпосередня робота і результат, який важливий у сучасних реаліях. У нас найбільше підписників в інстаграмі серед державних музеїв – 24 тисячі (в Національного художнього – більше ніж 17 тис., Музею Ханенків – майже 14 тис., Мистецького Арсеналу – майже 16 тис. – Авт.).
Виникає два питання. Ви активно поповнюєте колекцію сучасного мистецтва. Як взагалі це відбувається: за якими критеріями ви обираєте роботи, хто це робить? Наступне питання: якщо все ж станеться велика реставрація музею і переїзд, чи є у вас уже плани на цей період?
З приводу колекції сучасного мистецтва. Я вважаю великою трагедією те, що художні музеї не документували того, що відбувалось в Україні останні 30 років. Звісно, проблема була й у відсутності грошей на закупівлю. З іншого боку – це також відповідальність художників. Можливо, варто було б проявити ініціативу [і передати свої роботи музею]. Найкращих сучасних творів не буде в державних експозиціях [бо їх не колекціонують], а значить, вони не будуть доступними відвідувачам наступні сто, двісті й більше років.
Для того, щоб зробити ту закупку, над якою ми зараз працюємо, Олександру Ройтбурду довелося стати депутатом обласної ради. Завдяки впливу як депутата йому вдалось отримати фінансування на цю закупівлю. Вона формувалась Олександром персонально. Він домовлявся з художниками, чиї роботи вважав важливими для колекції. Олександр завжди агітував художників надавати найкращі свої роботи, мовляв, вони мають бути зацікавлені в тому, щоб знайомство з їхньою творчістю в музейній експозиції відбувалося через хороші твори. Після смерті Олександра цим займається Кирило Ліпатов, співкуратор експозиції музею від 1920-х до 2020-х років, який останній рік щоденно працював з Олександром Ройтбурдом над розвитком наукової роботи в музеї. Тому інституційні критерії закупівель у нас ще не сформувались. Якщо ми отримаємо таку можливість наступного року, ми будемо вже їх формалізувати.
Повернімося до питання реставрації. Що зараз відбувається з передачею будівлі Національного банку? Якщо музей буде зачинено на реставрацію, чим і як він житиме цей час? Це буде робота з колекцією чи перехід онлайн?
Ми вже перейшли онлайн – подякуймо пандемії за це. Одеський художній музей має багато пропозицій онлайн. На сайті є розділ, де можна відвідати всі виставкові проєкти, створені за директорства Олександра Ройтбурда, основну експозицію, лекції, майстер класи, екскурсії. У нас є невелике приміщення, яке ми орендуємо в Одеської міської ради. Спочатку хотіли розмістити там фонди, але розуміємо, що в тому приміщенні немає умов. Тому, можливо, там буде мала виставкова зала, в якій ми зможемо працювати.
Ми дуже розраховуємо на отримання будівлі Національного банку саме на час реставрації. З усіх об’єктів комунальної власності тільки цей один відповідає умовам зберігання колекції художнього музею й експонування. Колекція Одеського художнього музею має велику цінність для держави. Якщо культурна цінність не аргумент, можна подивитися на це з погляду фінансів: з роками колекція буде коштувати все більше і більше. Держава має опікуватися тим, як ця цінність має пережити реставрацію. Але частина будівлі була передана до Міністерства юстиції, тому зараз чекаємо на погодження від них.
Чи є складність з формуванням колекції сучасного мистецтва?
Наша колекція сучасного мистецтва частково сформована з приватної колекції Олександра Ройтбурда, яку він передав у музей, частково – з дарунків художників і меценатів. З роботами сучасних митців є складність для зберігачів. Наприклад, прийняти на зберігання скульптуру Марії Куліковської з мила. Для них це матеріал, який незрозуміло як саме буде змінюватися з часом. Адже їхня головна відповідальність – зберегти колекцію в часі.
А як щодо медіаарту?
Майже відсутній. Ми будемо над цим працювати в подальшому.
Олександр Ткаченко обіцяв, що Одеський художній музей отримає в користування завод зі створення кіноапаратів, який уже багато років не працює. Ми розраховуємо, що в майбутньому музей матиме декілька локацій. В основній – мистецтво до XIX сторіччя, а останні 100 років сучасного мистецтва – в окремій будівлі.
16 жовтня відбудеться відкриття виставки, присвяченої Олександру Ройтбурду. Розкажіть більше про цей проєкт.
Це приквел великого ретроспективного проєкту, який відбудеться влітку наступного року. Наразі ми ще не можемо розказати про його складові, бо перебуваємо в активній стадії перемовин з різними людьми. Але, наприклад, з нами вже погодилася працювати кураторка Аліса Ложкіна. Згодом ми плануємо цю виставку повезти до Києва, Львова, можливо, до Дніпра.
Можу сказати хіба те, що це буде великий проєкт, який допоможе зрозуміти, ким був художник Олександр Ройтбурд.
Це будуть роботи з колекції музею?
В Одеському художньому музеї три роботи Олександра Ройтбурда. Дві з них – у постійній експозиції. Роботи будуть із приватних колекцій, колекції родини, інших інституцій.
Але чи поповниться колекція роботами Ройтбурда згодом?
Ми сподіваємося на це. Просимо та будемо просити колекціонерів та друзів Олександра, щоб вони дарували роботи музею.
Розкажіть про вашу програму як директорки на конкурс? Яке ваше бачення розвитку музею на найближчі роки?
Наступні роки ми маємо зробити одночасно декілька речей. Я не можу назвати цю програму на 100% програмою Олександри Ковальчук. Є плани, які Олександр не встиг втілити в життя, і я відчуваю себе зобов’язаною втілити їх замість нього. Наступні роки будуть складними через реставрацію, адже ми ще не знаємо, яка буде наша ресурсна база.
Головною задачею я бачу вибудову інституції. Ці три роки ми працювали як стартап – дуже швидко, десь нехтували процедурами, це призводило до великого вигорання колективу та навантаження на нервову систему. Команда зараз у складному емоційному стані. Я вважаю дуже важливою зараз внутрішню побудову процесів. Олександр Ройтбурд був локомотивом, який винищив усю радянську систему в музеї. Тепер треба побудувати сучасну інституційну систему.
Ви вже двічі сказали, що Одеський художній музей останніх років – це музей-стартап, де все робиться швидко. Чому швидкість була на максимумі?
Було відчуття загрози через боротьбу з депутатами з Опозиційного блоку, що все може закінчитись. Тож і для мене, і для Олександра був азарт швидко показати результати. Іноді ми нехтували частиною процедур, оформлюючи їх на папері, як потребує система, але без поваги до цих процедур. Ми приймали рішення дуже швидко, вважали ці бюрократичні процедури нелогічними. Розуміли, як це відбувається в американських чи європейських музеях і що так має бути й у нас.
Зараз хочеться побудувати процедури так, щоб вони допомагали співробітникам, а не заважали.
Але в західних інституціях плани складають на декілька років наперед. У нас максимум на рік.
Я можу це пояснити. Західні інституції існували майже безперервно. Наприклад, у США ця історія сягає 120 чи більше років. Музейна галузь почала розвиватись у тому форматі, який ми зараз бачимо в українських музеях, 30-40 років тому. Українські інституції почали бути важливими для громади після 2014 року. Ми маємо прожити ще стільки ж, щоб почати планувати на три роки вперед.
