Скульптура, що малює у просторі
Традиційно визначальними елементами скульптури вважалися об’єми та маси. Однак сучасне мистецтво довело, що це зовсім не обов’язково. Місце важких монолітних форм можуть заступати прозорі конструкції, які лише окреслюють простір, де реальний силует доповнюється самим повітряним середовищем, де контур натякає на форму, яку потрібно додумати, довигадати, довідчути…
Саме такою є скульптура Іллі Новгородова, де контур, силует, абрис не лише стають основою художнього образу, а й здатні притягувати до себе навколишній простір. У скульптурі ж найбільше його цікавить її основа — металевий каркас, той самий, з якого починається робота над просторовим образом, той, що власне й формує його структуру та композицію, її обшири, рух, головний зміст. Потім у традиційній пластиці цей каркас зазвичай обростає об’ємами, ховається у масах, фактурах… У роботах Новгородова він залишається відкритим, головним, але не єдиним. Простір, зміни ракурсів, які закладені в композицію творів, світло й тінь стають виражальними засобами скульптурного образу, майже нематеріального, майже примарного, логічно конструктивного і ефемерного.
У більшості своїх творів він інтерпретує тему людської фігури — чоловічої, жіночої, абстрактно антропоморфної, в окремих — звертається до певної символіки, візуалізуючи умовні поняття. Чи не найбільш відома серед них — «Amor fati» (Любов до долі), що з 2019 року встановлена в Києві біля входу до будівлі Торонто-центру. Конструкція з прутів чорного металу поєднує між собою прямокутник та овал, при спогляданні їхні контури «накладаються» на навколишню архітектуру, візуально ніби «стягуючи» її в єдиний умовний центр… Міцно вписана у забудову, композиція між тим є цілком автономною і самодостатньою, в іншому середовищі здатною наповнюватися новим художнім змістом. Так, до речі, і відбулося на скульптурній виставці того ж року у київському парку «Наталка», де версія цієї ж роботи органічно увійшла в природне середовище.
Слід зазначити, що ідея «контурної скульптури» була висунута ще у 1930-ті роки Хуліо Гонcалесом (1848–1942). Свої твори зі сталевих конструкцій він назвав тоді «малюнками у просторі», формулюючи нову творчу задачу у єдності матеріалу і простору, змішанні форм реальних та уявних за допомогою опорних точок і отворів, де «нероздільні тіло і дух». Особливістю його скульптур стало й поєднання фігуративності та абстракції, що надалі вплинуло на творчість його послідовників Девіда Сміта (1906–1965) та Ентоні Каро (1924–2013). Показовою є теза останнього з них: «Я намагаюся сформувати думку зі шматків сталі». Отже, думка, а не естетика визначає тут ідею твору. Варто навести в цьому зв’язку міркування одного з провідних художніх критиків ХХ століття Клемента Грінберга, висловлені ним про «скульптуру, що може бути зроблена зі шматка дроту»: «…замість ілюзії речей нам тепер пропонується ілюзія модельностей: ми бачимо матерію, яка безтілесна, невагома і існує лише оптично, як міраж»…
Для художника сучасної доби, котра давно знищила будь-які кордони між напрямками, стилістиками, окресленими визначеннями, переформатування традиційних ознак скульптури і залучення її до концепційних практик є цілком природнім. Та й свої прозорі конструкції з чорного металевого пруття Ілля Новгородов розглядає скоріше як структури, конструктивно міцні і одночасно здатні до візуальних трансформацій, де індивідуальність «авторського малювання» заступає дизайнерська логіка і вільна просторова гра, де важливими складовими образу стають фантазія та гумор не лише автора, а й глядачів.
Отже про художника. Він народився у 1987 році в місті Дніпро. У 2005 закінчив там декоративно-прикладне відділення театрально-художнього коледжу, потім — подорожував, пробував себе у різних професіях, однак повернувся до мистецтва. Вступив на скульптурний факультет Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, який завершив у 2015-му. З 2010-го бере участь у виставках.
Чи не з самого початку його творчість розгортається у різних напрямках. Його цікавлять скульптурні симпозіуми, ленд-арт та концептуальні практики. Він бере участь у скульптурних виставках та мультімедійних проектах. Серед них — київський фестиваль Гогольфест 2016 року, в рамках якого Ілля Новгородов виконав своєрідний об’єкт «Реберце», котрий так органічно вписався в рекреаційний простір Арт-заводу «Платформа», де відбувався фестиваль, що залишився там і після його закінчення. На думку художника, «реберце», тобто кістка, є поняттям багатозначним, може прочитуватися як міфічне ребро Адама, як елемент такої собі псевдоархеології, як символ смерті або нагадувати про сміття чи недоїдки. Створене ним «Реберце» виявилося досить монументальним — майже шість метрів завдовжки, вагою півтори тонни армованого бетону, воно легко «лягло» на зеленому газоні, створюючи своєрідний декоративний та метафоричний акцент у гамірливому фестивальному просторі…
Досить несподіваними стали роботи молодого художника на ленд-симпозіумі «Простір Прикордоння». Цей симпозіум існує з 1997 року в с. Могриця на Сумщині, біля річки Псел, серед живописного краєвиду та залишків давньослов’янського поселення. Ілля Новгородов вперше приїхав туди у 2017-му. Проте ані мальовнича природа з високими й крутими пагорбами та луками, ані заглиблена серед ландшафту історія цієї місцини його не зацікавили. Свою участь в симпозіумі молодий митець побачив як певну пригоду, про яку й розповів у своєрідній концепційній акції — «камінь, що подорожує». Камінь, інтимно названий ним «Боря», переставлявся по різних місцях Могриці з фіксацією кожного такого місця на фото. Так художник «показував» йому довкілля. Проте у гротесковості ситуації насправді приховувався більш широкий зміст: автор разом зі своїм матеріалом (каменем) наче оглядав простір, де б могла з’явитися його скульптура, «монумент» підшукував для себе місця…
Вдруге Ілля Новгородов приїхав у Могрицю навесні 2020-го. І знову його робота на симпозіумі виходила за межі і ленд-арту, і звичної скульптури. На цей раз його увагу привернула покинута і вже не діюча водонапорна вежа, яку художник перетворив на арт-об’єкт «Остання крапля»: прикріпив до неї блискучу «краплю», зроблену з металевих пивних бляшанок. Занедбана споруда «отримала свою історію» і стала художнім твором…
Особливість творчого мислення Новгородова віддзеркалює показову тенденцію сучасного мистецтва — так звану інтермедіальність, котра передбачає не лише відмову від будь-яких жорстких класифікацій та розподілів художньої діяльності, а й органічне поєднання мистецтва з середовищем, контекстом, у якому воно виникає, та й насамкінець із самим життям. Невипадково серед характеристик сучасної скульптури дослідники відзначають «місце-простір», тобто місце перебування твору, яке входить органічною і важливою складовою до його образності, більше того — стає точкою відліку у його змістовому та формально-пластичному розгортанні.
Показовий в цьому плані проект І. Новгородова «Шукач пригод» (2019), створений в рамках програми «FRONTIER: Нові монументи», ініційованої київським центром сучасного мистецтва «М-17». Темою його роботи стало своєрідне художньо-соціальне дослідження одного з віддалених «спальних» районів Києва — Троєщини. Забудова цієї лівобережної частини міста розпочалася у 1980-х і певною мірою синтезувала ознаки околиці сучасного мегаполісу: неспівмірні людині великі багатоповерхівкі та порожні простори між ними, транспортні розв’язки серед житла, така собі «машина для життя», що породжує відчуття відчуження, розгубленості, покинутості… Каркасні скульптури художника задумувалися як мистецька інтервенція у це життєве середовище, котра мала загострити їхній людській вимір та привернути увагу до соціальних проблем. «Шукач пригод» — умовна «фігура» (скоріше її начерк) з металевого пруття на межі абстракції і антропоморфності, чия відкрита «розірвана» композиція асоціюється з катастрофою, залишками вибуху, уламками чи пронизливим криком про допомогу… Вона засвідчила: «контурність» металевих структур художника не чужа живим емоціям, більше того — здатна нести у собі напругу і драматизм.
Роботи Іллі Новгородова поєднують широке коло сучасних медіа — традиційну скульптуру, дизайн середовища, концептуальні практики. У їхній образності співіснують визначеність авторської думки, іронічність і та «ігрова інтенція», що саме у мистецтві здатна народжувати несподівані, змістовно рухливі та наповнені життям образи.
Від редакції: нагадаємо, що ви можете підтримати якісну журналістику, та, окрім контенту високого ґатунку, отримати додаткові бонуси. Зокрема — промокод зі знижками на купівлю книг від українських видавництв.