Автор однієї з найвиразніших споруд «радянського модернізму» Інституту інформатики в Києві («летючої тарілки» на Либідській) з її унікальним акустичним залом і проєкту наземного павільйону метро «Хрещатик». Автор книг «Музика світла» (1971) та «Колір в мистецтві книги» (1987), де представлена його оригінальна теорія колоризму, а також виданої у 2006-му «Флориан Юрьев. Река времен», з його вокально-інструментальною сюїтою на вірші Шекспіра, Шевченка, Війона, Тичини, Блока, Драча, яку він розпочав ще у 1950-х. Скрипковий майстер, що оновив конструкцію струнних інструментів, на яких із захопленням грали видатні скрипалі Анатолій Баженов, Герман Сафонов, Олег Криса, Богодар Которович. Кандидат мистецтвознавства, художник, музикант.
У 1997 році за особисті досягнення в культурі та мистецтві Міжнародний біографічний центр у Кембриджі нагородив Флоріана Юр'єва золотою медаллю та почесним дипломом «Doctor of Arts». У 2000-му Американський біографічний інститут за внесок у гуманітарні науки та інтелектуальну діяльність визнав його «Людиною року». У Києві презентації його творчості відбулися лише двічі: 2001-го в Будинку архітектора, де виставка його робіт супроводжувалася концертом з його музичних творів, та 2019-го в NAMU, де експозицію доповнили дві блискучі лекції Юр'єва.
Таких людей за традицією називають «ренесансними особистостями», захоплюючись різноманіттям творчих обдарувань, широтою інтересів та значущістю здобутків у кожній галузі. Однак у випадку Юр'єва цього недостатньо. Поряд із синтетичністю мислення, де одна сфера інтересів переплітається з іншою, одне зацікавлення породжує наступні, які разом здатні представити тему з несподіваного ракурсу, поряд з поєднанням творчої фантазії з науковою аналітичністю, варто відзначити особливі риси його особистості: духовну стійкість, любов до життя та беззастережне захоплення мистецтвом, яке, попри всі випробування, залишилося головним стрижнем його існування.
За біографією Юр'єва можна вивчати ті карколомні колізії, які випадали на долю людини в Радянському Союзі. Юр'єв народився в селищі Кіренськ Іркутської області, куди був засланий радянською владою та де помер його батько, учений-біолог. Там загинув його молодший брат, а дитинство самого Юр'єва пройшло в таборах Підкам’яної Тунгуски, копальнях Бодайбо, бараках Тіксі та Чари, у тайзі та тундрі. Підлітком йому довелося працювати помічником клепальника на судноремонтному заводі, полювати в тайзі, сидіти у в’язниці. Пізніше критики писатимуть про «щасливий збіг обставин», який дав можливість йому в дитинстві спостерігати «веселкові полярні сяйва». Сам же Юр'єв буде підписувати свої роботи «Флоріан да Кіренгі», підкреслюючи повагу до сибірського селища, що стало для нього школою життя, надало сил гідно триматися в усіх випробуваннях.
Після смерті батька та довгих поневірянь Юр'єв вчився в Іркутському художньому училищі, де малював, ліпив, зробив першу скрипку, писав музику. У 1948-му його музична фантазія «Боярин Орша» отримала першу премію на олімпіаді молодих музикантів Східного Сибіру. З 1950-го він оселився в Києві, закінчив архітектурний факультет Київського художнього інституту, працював у Київпроєкті, потім викладав у Київській філії Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова, захистив кандидатську дисертацію, з 1991-го працював в акустичній лабораторії Інституту екогігієни та токсикології ім. Л. Медведя АМН України.
У 1962-му під час ідеологічної кампанії «боротьби з абстракціонізмом» його твори з виставки-огляду робіт молодих архітекторів у Києві знищили. Він написав їх заново. У 1980-му завершену докторську дисертацію відхилили. Пізніше зробивши на її основі доповіді з проблем кольору на міжнародних конференціях у Принстоні (1992) та в Будапешті (1993), Юр'єв став членом Міжнародної організації колористів. В останні роки на прохання друзів Юр'єв узявся писати спогади, що вражають драматичністю життєвих колізій і вмінням за будь-яких обставин бачити прекрасне навколо себе. Ось їх початок: «Стверджую: у будь-якій країні за будь-яких часів народження — це велике щастя! Це величезна милість матусі Природи! Не більше і не менше!»
З кінця 1950-х поряд з діяльністю архітектора, з малярством і музикою Юр'єв почав розробляти свою теорію «музики кольору», у якій теоретичний аналіз кольорового сприйняття та його віддзеркалення в мистецтві поєднувалися з проблематикою синтезу звуку і зображення. Інтерес до неї базувався на його винятковому дарі – синестезії, єдності почуттів, здатності «чути кольори та бачити звуки». Це значною мірою й визначило самобутність його творчих спрямувань, у яких художник і дослідник невід’ємні один від одного.
На початку 1960-х у кількох журнальних статтях він оприлюднив свій оригінальний спосіб запису кольоромузичної партитури та ідеї «музики кольору», яка, на його думку, становить цілком самостійний вид мистецтва. Для реалізації своїх задумів майстер розробив музичні пристрої-інструменти та створив проєкт світлотеатру, план якого вперше надрукували в журналі «Ранок» 1966 року. У середині 1960-х йому вдалося організувати кілька світломузичних концертів у Києві, де виконувалися його власні твори. Як описував свої враження один з глядачів: «На одному екрані займаються, палахкотять, біжать дивовижні — то «гарячі», то «холодні», то ніжно-весняні, то фантастично бурхливі гами кольорів. Хвилюючі світлоритми. Чарівні видіння. Казкові тони, що їх рідко хто може побачити. (…) Дивно, але при спогляданні світлофантазії зовсім не відчуваєш відсутності звуку».
Серед винаходів Юр’єва – оригінальний метод кольорової фонетичної транскрипції, який може бути застосований для кольорозапису поезії та музики. Однак його мета полягає не лише в записі кольоромузичних творів, а й в аналізі вже наявних, як музичних, так і поетичних. Адже сама система мислення в цьому випадку спрямована на окреслення та виявлення спільних засад різних видів мистецтва, які, на думку автора, так чи інакше об'єднує спільне прагнення гармонійної виразності. Таким засобом стало оригінальне «Кольорове складове письмо Ф. Юр'єва», що виявляє зорову відповідність кольору та звуку. Воно побудоване на системі взаємодії голосних і приголосних звуків, які підсилюють і «розфарбовують» один одного. Утворений у цей спосіб кольоровий складовий запис вийшов дуже містким та економним, унаочнюючи фонетичну конструкцію тексту. «Кольорове письмо» можна розглядати як особливий спосіб художнього висловлювання і як метод дослідження побудови віршів.
Новаторською стала й розшифровка Юр'євим загадкової партії світла в партитурі симфонічної поеми Скрябіна «Прометей», що базується в нього на естетичній відповідності кольорових і музичних гармоній, на противагу поширеним дотепер спробам прочитати цю партію через відповідності кольорів окремим звукам. За цим принципом — кольорових тональностей, він записує та аналізує музичні твори, розробляючи «кольорове музичне письмо», що органічно доповнює його теорію «музики світла» — «музики кольору».
В останні десятиліття «кольорове письмо Ф. Юр'єва» набуває нової актуальності, є по суті своєрідною моделлю візуалізації інформації – тут художньої. Синтетичний метод художника-дослідника поєднує абстрактні, структурно-логічні та образно-естетичні складові, переводячи вербальне у візуальне, а темпоральне у просторове. Його «письмо» – ще одна пропозиція на шляху до тієї метамови, що здатна поєднати різні фахові царини, різні види мистецтва, утворити синтетичний Gesamtkunst, над яким протягом століть розмірковує людство.
Дослідження та винаходи Юр’єва базуються на глибокому теоретичному підґрунті, вони є системними та самостійними. Зокрема, він одним з перших довів органічну природу кольоросприйняття, що забезпечується наявністю двох кольорових й одного чорно-білого каналів бачення в зорових нервах людини. Показово, що такий напрямок дослідження природи людського зору проводили й зарубіжні фізіологи. У 1967 році, паралельно з розробками Юр’єва, три вчених-фізіологи Рагнар Граніт, Холден Хартлайн, Джордж Уолд отримали Нобелівську премію «за відкриття, пов’язані з первинними фізіологічними та хімічними зоровими процесами, що відбуваються в оці».
Але якщо західні вчені аналізували суто фізіологічну природу зору, то Юр’єв досліджував її в іншому аспекті. У своїх дослідженнях Юр’єв наголошує на інтелектуальності бачення, яке є не лише частиною фізіології людини, а й результатом поступу загальнолюдської культури та історичного досвіду. Сприйняття та відтворення кольорів у мистецтві він аналізував на величезному матеріалі мистецтва та наукових концепцій – від Аристотеля та рукописних книг до теоретичних наукових розробок кінця ХХ століття та сучасних йому творів художників.
Творчий доробок Флоріана Юр'єва не вміщається у традиційні виміри видів, жанрів, галузей мистецтва. Він – художник синтезу, що через сполучення кольорів, звуків, текстів, форм розмірковував про світ, історію, релігію, людину, природу. Невипадково темою, яка хвилювала його в останні роки, була «екологія духу»: роздуми про високе та приземлене, про простір і час.
