ГлавнаяБлогиБлог Катерини Підгайної

Скульптура сучасного міста – що та навіщо? Barcelona case

Валяться постаменти, летять скульптурні голови під невдоволений шепіт активно, але помірно налаштованих. Встановлюються нові пам’ятники, нашвидкоруч стряпаються свіжі символи, поверховість яких вводить в ступор і активно налаштованих і навіть перманентно сплячих. З’являється щось заморське екзотичне, як, наприклад, недалекоглядно зявилася скульптура Рату біля Бесарабського ринку - під дружнє улюлюкання спеціалістів широких профілів і фундаментальних мистецьких глибин за день «виносять» поверженого Рату з візуального простору столиці. Нам ніщо не миле, бо милуватися не вчили.

Але ж і для нас не секрет, що мистецька складова, і скульптурна у тому числі, виконує головуючу роль у культурній, туристичній привабливості міста та ментальному рівні мешканців. Поки ми на шляху до цого, хтось вже свої пусті постаменти активно заповнює змістами.

Наведу один з найвідоміших прикладів – Барселона.

Барселона еклектична. Барселона творчо зріла. Барселона відкрита, розслаблена та сучасна.

Невипадково у Барселону у високий та середній сезон не купити квитків за акційні 9 євро, як в багато інших європейських міст. А на кожному куті гостя зустрічатиме банер «Your holidays our nowadays. Enjoy and respect». Вона втомилась від чужих мільйонів, вона розплачується за гостинність та відкритість своїх людей, за історію та надвідповідальне відношення до збереження культури, за скрупульозність у втіленні інноваційних рішень для комфортного життя та подорожей, за фанатизм до всього, що має відношення до мистецтва та культури в цілому.

Неможливо не звернути увагу – скульптури на вулицях Барселони скрізь. Різного розміру та якості, від авторів-початківців до знаних у світі мастодонтів. Звідки ж у каталонців така жага оточувати себе скульптурою? Все виявляється досить логічно та навіть прагматично.

Так ось. Одним з найвідповідальніших періодів для Іспанії в очах світового товариства був 1992 рік у зв’язку з проведенням у Барселоні Олімпійських Ігор. Міській владі здалося недостатнім просто побілити поребрик та наклеїти наліпки з англійськими назвами вулиць та основних пам’яток у центрі міста. Почався справжній генеральний культурний ремонт. Чи не найбільше дісталося не самому фешенебельному на той час прибережному району робочого класу La Vila Olímpica (пер. Олімпійське село) з його нетрями та забігайлівками для рибалок. Реконструкція барселонського узбережжя була нещадною до них, однак дуже далекоглядною з іміджевої точки зору для міста. Зараз прямі витрати на проведення Олімпійських ігор у Барселоні оцінюються у 9,7 мільярда доларів США з перевищенням запланованих витрат на 266%. А це у декілька разів більше ніж витрати попередніх ігор у Лондоні чи Ріо.

Не останнім напрямком фінансування стала саме скульптура.

Монументальна скульптура – різновид візуального мистецтва, який по максимуму контактує з глядачем, втручається в його життя фізично, безпосередньо, постає перед ним без його згоди. На відміну від живопису, скульптура тривимірна, комунікує з глядачем використовуючи практично всі види відчуттів, входить у нашу реальність по максимуму. Не можна пройти повз скульптуру, її можна тільки обійти. Це підсвідома мета скульптора. Тобто, автор через скульптуру пронизливо прагне спілкування, діалогу, відповіді від нас, не тільки демонстрації задуму та майстерності – а це тонесенька, але фундаментальна межа між живописом та скульптурою. До того ж, скульптура, на відміну від багатьох видів мистецтва, може жити віками на вулиці, витримуючи погодні умови та дрібні акти вандалізму. Розуміємось ми на тому чи ні, скульптура притягує нас, цілі квартали виростають навколо скульптури, а туристи стають в чергу, щоб зробити фото на фоні та розвезти, розіслати ці фото по цілому світу, розмістити у своїх профілях, стаючи безкоштовною рекламою міст та країн.

У Барселоні це зрозуміли давно, саме тому, не маючи багато своїх визначних скульпторів, залучили їх звідусіль, наповнивши вулиці міста своєрідними точками концентрації думки та відпочинку. Олімпійські ігри стали справжнім рушієм в цьому сенсі, але й до них скульптура була важливою складовою культурного ландшафту Барселони.

Подивимось, що ж вирізняє барселонський підхід до скульптури:

1. Використання національних технік.

«Голова Барселони» Рой Ліхтенштейн, бетон, тренкадіс, 15 м, 1992
Фото: Катерина Підгайна
«Голова Барселони» Рой Ліхтенштейн, бетон, тренкадіс, 15 м, 1992

«Жінка та Птиця» Хуан Міро, бетон, тренкадіс, 22 м, 1983 р.
Фото: wikipedia
«Жінка та Птиця» Хуан Міро, бетон, тренкадіс, 22 м, 1983 р.

Однією, але не єдиною, суто іспанською технікою вважається тренкадіс – облаштування об’єкту керамічною битою глазурованою різнофактурною кольоровою плиткою, яку винайшов та активно використовував у своїй архітектурі Гауді (або його учень – Жужоль), та продовжують сучасні відомі художники, як Рой Ліхтенштейн. До речі, ці дві різні скульптури здаються однаково незвичайними та навіть скандальними. Але мешканців це не тільки не бентежить, а навпаки розпалює фантазію та вдосконалює почуття гумору.

2. Залучення світових імен.

«Кіт» Фернандо Ботеро, бронза, 1987 р.
Фото: Катерина Підгайна
«Кіт» Фернандо Ботеро, бронза, 1987 р.

Наприклад, у самому кримінальному районі Барселони у парку відпочиває велетенський «Кіт» у розквіті своїх чоловічих можливостей, авторства колумбійського художника Фернандо Ботеро, знаного своїми пухкенькими гедоністичного вигляду героями. Саме таким впізнаваним вийшов і «Кіт», який змінивши декілька локацій у Барселоні, оселився тут, чим залучає багато туристів, попри особливість району, повисіти на його вусах та не тільки. До речі, міська влада прагне досягнути цим ще однієї мети - децентралізації міста, розосередженню туристів з пляжної та центральної зон. Окрім Ботеро, у Барселоні можна нарахувати ще декілька десятків об’єктів авторства скульптурних зірок першої величини.

3. Новітні підходи вивчення урбаністичного простору.

«Кармела» Жауме Пленса, чавун, 4,5 м, 2015
Фото: Катерина Підгайна
«Кармела» Жауме Пленса, чавун, 4,5 м, 2015

Всесвітньовідомий скульптор Пленса безпосередньо брав участь у виборі місця встановлення скульптури. Для розташування він залучив спеціалістів в області просторових вібрацій і на основі чисельних замірів було встановлено, що саме це місце, де зараз встановлена скульптура, було так званою «мертвою зоною», де рівень вібрацій рівнявся абсолютному нулю. Поява «Кармели» тут слугувала поверненню цьому місцю життя – кожен перехожий вважає за свій обов’язок сфотографуватись або обійняти Кармелу.

4. Прихильність національним ідеям.

Антоні Л’єна «Посвячення кастел’єрам», метал, 12 кв.м бетонна основа, 26,5 м, 2012
Фото: Катерина Підгайна
Антоні Л’єна «Посвячення кастел’єрам», метал, 12 кв.м бетонна основа, 26,5 м, 2012
Антоні Л’єна «Давид і Голіаф, метал, 18мx12,4мx16,75м, 1992
Фото: Катерина Підгайна
Антоні Л’єна «Давид і Голіаф, метал, 18мx12,4мx16,75м, 1992

Суто національні ідеї, далеко не завжди обтяжені народним епосом, скоріше збірні образи того, чим живуть, радіють чи за що переживають мешканці.

І Л’єна виступає одним з найчутливіших митців свого народу. Скульптура «Посвячення кастел’єрам» символізує і міць і крихкість живої каталонської піраміди, яку створюють за давньою традицією безстрашні кастел’єри, традиційні змагання яких проходять на сусідній площі Св.Іакова. Не секрет що надихнуло на створення такої форми скульптора мюзлє з під традиційного іспанського шампанського – кави.

Робота «Давід і Голіаф» має так багато сенсів, при цьому абсолютно чітких, прозорих, тверезих, що залишається лише конспектувати: перемога великого та з виду малого, коли людина стерла з обличча міста величезні нетрі Соморростро задля підготовки до Олімпійських ігор; візуальна паралель з земляком Далі, натхнення від схиленого над супротивником Давіда пензля Караваджо чи просто великого кайту... Через пару хвилин від абстрактності образу не залишається і сліду.

5. Надвисокий технічний рівень.

«Риба» (Peix), Френк Гері, 56 м, луска з нержавіючої сталі, 1992
Фото: Катерина Підгайна
«Риба» (Peix), Френк Гері, 56 м, луска з нержавіючої сталі, 1992

Коли за скульптуру береться архітектор, вона одразу починає конкурувати не з скульптурами, а з будівлями навколо. Той самий Френк Гері, на рахунку якого Музей Гуггенхайма у Більбао та Танцюючий Дім у Празі.

6. Відсутність страху перед сучасними формами.

«Зірка, що впала» або «Танцюючі куби» Ребекка Хорн, метал, скло, 1992
Фото: Катерина Підгайна
«Зірка, що впала» або «Танцюючі куби» Ребекка Хорн, метал, скло, 1992

Чуже місто зрозуміти складно, але чим більше намагаєшся, тим більш процес захоплює. Немкиня Ребекка Хорн також не на жарт перейнялась життям Барселони, міста, яке, як багато інших, переживало стан «до» та «після». Як і в скульптурах Л’єни зображена історія людей Барселони до та після Олімпійських ігор. The Wounded Shooting Star присвячена минулому району Барселонетта, набережній з рибацькими домівками та кафе «чірінгітос». До того ж, Ребекка пережила у Барселоні тяжке запалення легень, затяжну ізоляцію, тобто стислий простір кубів відбиває і фізичний стан самої авторки.

Це далеко не всі скульптури Барселони, заради яких не в останню чергу сюди їдуть мільйони туристів. Це показовий приклад інвестиції в місто, яке, користуючись багатим культурним надбанням не розгублює, а поглиблює, розширює культурний контент, вкладаючи колосальні фінанси. І це не значить, що прийняття мистецтва мешканцями завжди відбувається безболісно, але суспільний настрій, налаштування та загальний культурний рівень допомогає робити синергійні кроки та провокувати якісно досконалі зміни.

Катерина Підгайна Катерина Підгайна , Співзасновниця організації "Скульптурний цех", мистецтвознавець
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter