ГлавнаяКультура

Театр для усіх: у пошуках Золотого руна

20 вересня у Києві відбулася генеральна репетиція вистави "Аргонавти", у якій беруть участь танцівники з інвалідністю та без неї. Це завершальна частина проекту Британської ради “Unlimited: Making the Right Moves”, в межах якого в Україні проходили майстерні та освітні форуми, присвячені культурному життю людей з інвалідністю.

Перш ніж вистава вирушила на прем'єрний показ під час міжнародного фестивалю у Грузії, ми поговорили з акторами та експертами про стан справ інклюзивного мистецтва в Україні.

Вистава «Аргонавти»
Фото: Дмитрій Єршов
Вистава «Аргонавти»

Андрій та “Аргонавти”

Десятеро людей сидять в глибині темної сцени. Світло контрасно фокусується на кожному. Усі, ніби за командою, піднімають вінки і вдягають собі на голови. Чоловік на візку виїжджає на середину, розвертається спиною до глядачів і здіймає великі міцні долоні догори, ніби вітаючи уявну армію.

“Колись давно жив-був цар, але був він не царем, а командиром американської національної гвардії”, — патетично виголошує дівчина скраю. Слова дублюються на великому табло з субтитрами позаду акторів.

Фото: Дмитрій Єршов

Так починається генеральна репетиція “Аргонавтів” — двадцятихвилинного перфомансу, у якому сплетені три сюжетних лінії. Перша історія — про розстріл студентів у Кентському університеті в США під час демонстрації 1970 року проти війни у В’єтнамі. Друга — про захоплення пасажирського літака ТУ-134 у Тбілісі 1983 року. І третя — власне, міф про Ясона, Медею, аргонавтів та Золоте руно. 

Давньогрецький цар Еет, тобто командир американської нацгвардії, розвертається обличчям до зали і суворо дивиться вперед. Актора, який його грає, звати Андрій Щербацький. У нього, навіть поза сценою, пильний погляд, але коротка усмішка моментально робить риси обличчя м’якшими. Андрій родом з Вінниці, все життя займався спортом: дзюдо, самбо та іншими видами бойових мистецтв. Десять років тому він отримав травму і після неї пересувається на візку. Відтак додалися нові захоплення настільним тенісом, спортивною риболовлею, регбі.

Андрій Щербацький (справа)
Фото: Дмитрій Єршов
Андрій Щербацький (справа)

Андрій почав організовувати змагання для людей з інвалідністю в місцевій громадській організації “Гармонія”. Взимку 2018 року організація почала співпрацю з Британською радою в межах проекту Unlimited: Making the Right Moves. До Вінниці приїхали тренери і хореографи британської компанії Candoco, у якій професійно танцюють як люди з інвалідністю, так і без. На перші танцювальні майстерні Андрія вмовили прийти колеги з “Гармонії”.

“Чесно кажучи, на першу зустріч прийшов просто подивитися, навіть не одразу зрозумів, що відбувається, — пригадує Андрій. — Але з кожною наступною зустріччю, мені подобалося все більше. У Вінниці є танцювальна група, але там весь танець ставить хореограф. Мені це не підходило. Там було щось зовсім нове — я був розслаблений, танцював так, як відчував. Ніхто не говорив мені, що потрібно робити”.

Андрій Щербацький
Фото: Дмитрій Єршов
Андрій Щербацький

Щоб потрапити до “Аргонавтів”, вже довелося пройти кастинг. З 25 охочих відібрали десятьох. Крім українців, участь у постановці беруть актори та танцівники з Грузії, Вірменії та Азербайджану, тому вирішили відмовитися від єдиної мови вистави і говорять одразу на чотирьох — переклад українською виводиться в субтитрах. Художній керівник британської театральної групи Lost Dog та хореограф-постановник “Аргонавтів” Бен Дюк каже, що актори одразу почали працювати злагоджено, попри мовні, культурні і політичні відмінності.

“Я не вперше працюю з людьми з інвалідністю. Але це перший мій проект, де зібрані люди з чотирьох країн, з різним досвідом та бекґраундом, — каже Бен Дюк. — Ми часто на репетиціях ділилися історіями з власного життя і частково вплели їх у давньогрецький міф. Звичайно, були складнощі, адже не всі професійно займаються танцями — для декого це щось нове. Наприклад, одна актриса отримала травму. Але вони співпрацюють одне з одним і це прекрасно”.

Бен Дюк, хореограф-постановник, художній керівник британської театральної групи Lost Dog
Фото: Дмитрій Єршов
Бен Дюк, хореограф-постановник, художній керівник британської театральної групи Lost Dog

“На підготовчому етапі ми багато імпровізували, самостійно відтворювали рухами те, що відчуваємо, запам'ятовували це і просто потім вписали в п'єсу, — пригадує Андрій. — Інколи я спостерігав за колегами і мене заворожували їхні рухи настільки, що я думав як не забути самому вчасно вийти на сцену. У цій постановці ми маємо розуміти не слова, а наші погляди, жести, емоції, вигуки. Тоді нам не потрібна спільна мова, ми можемо не знати тексту, але будемо все розуміти”.

Актори вистави «Аргонавти» спілкуються з постановником Беном перед генеральною репетицією
Фото: Дмитрій Єршов
Актори вистави «Аргонавти» спілкуються з постановником Беном перед генеральною репетицією

Бар’єри на шляху

Проект Британської ради Unlimited функціонує в Україні вже чотири роки. Його основна мета — долучити митців з інвалідністю до творчого процесу в Україні. Ідея запуску проекту в Україні прийшла з вірменського досвіду. Шість років тому у Єреван приїхали постановники та тренери британської компанії Candoco. Протягом кількох років британці та вірмени спільно провели потужну інклюзивну кампанію. На основі цієї співпраці у Єревані з’явився власний Малий театр, де грають і люди з інвалідністю, і люди без неї.

У 2017 році Британська рада провела дослідження стану розвитку мистецтва серед людей з інвалідністю в Україні, Грузії, Азербайджані та Вірменії. Результати для цих країн не сильно відрізнялися — мистецькі осередки для людей з інвалідністю були переважно аматорськими, трималися на індивідуальній ініціативі, або ж існували як арт-терапія в певних соціальних організаціях. 

“Ми всі походимо з однієї системи пострадянського досвіду і відповідного ставлення до людей з інвалідністю, — пояснює менеджерка культурних проектів Британської Ради Анна Бубнова. — Люди не готові сприймати мистецтво з інвалідністю, як професійну справу. Існує уявлення, що це щось таке, куди треба йти, дивитися, відчувати провину і обов'язково співчувати”.

Анна Бубнова, менеджерка культурних проектів Британської ради
Фото: Дмитрій Єршов
Анна Бубнова, менеджерка культурних проектів Британської ради

Водночас, ті поодинокі практики, які можна було б вважати професійними, стикалися з низкою проблем. Перш за все, з відсутністю необхідної інфраструктури — галереї, театри, музеї переважно не пристосовані до потреб людей з інвалідністю. 

Ще одна проблема — брак професійних тренерів, режисерів, хореографів, які могли б працювати в цій сфері, а також відсутність чіткої законодавчої позиції стосовно доступу людей з інвалідністю до культурних інституцій. Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" не передбачає культурної реабілітації. Водночас, соціальна реабілітація спрямовується на вдосконалення навичок спілкування, пристосування до побутових умов тощо, але не на розвиток творчого потенціалу.

“Для того, щоб дійти до студії на репетицію, акторам з інвалідністю потрібно подолати неймовірну кількість бар'єрів на вулиці. Тому на сім'ю покладається велике навантаження, — продовжує Анна Бубнова. — Наприклад, щоб одна з акторок на візку стала частиною "Аргонавтів", вранці батьку доводилося привозити її на кожну репетицію, а ввечері так само забирати”.

Анна Бубнова
Фото: Дмитрій Єршов
Анна Бубнова

Генеральна репетиція “Аргонавтів” відбулася у Театрі на Подолі. Це єдиний театр в Києві, оснащений ліфтами і підйомниками і пристосований до пересування людей з інвалідністю. Відповідно до Указу Президента України Петра Порошенка, до 31 грудня 2020 року всі громадські заклади та культурні інституції, що мають статус національних, мають стати доступними для усіх. Для цього у листопаді 2018 року були розроблені нові Державні будівельні норми.

“На початку проекту, разом з Національною асамблеєю людей з інвалідністю, ми їздили різними містами у пошуках репетиційної бази, — пригадує Анна Бубнова. — Наприклад, в одному з театрів Дніпра під час нашого візиту робили туалет для людей з інвалідністю, але неправильно встановили двері. Ми зауважили, що людина на візку не зможе самостійно їх відкрити. У відповідь нам сказали, що має ж бути супроводжуючий. Але хіба люди без інвалідності ходять у туалет з супроводом? Звичайно, є позитивні зрушення, адже в кожному місті працюють активісти. У тому ж Дніпрі, вже в іншому театрі, зробили підйомник, те саме у Львівському оперному. У Вінниці в центрі кожен з'їзд зроблений так, щоб людина на візку могла самостійно заїхати у трамвай. А те, як місто розбудовується, впливає на інформаційний простір, який існує довкола питань інклюзивності”.

Мистецтво Unlimited

Для Наталії Гаркавої “Аргонавти” — не перша вистава. У травні вона вже брала участь у перфомансі “Є місце...” у Мистецькому Арсеналі, що також було частиною міжнародної перформативної лабораторії Unlimited. В “Аргонавтах” Наталія грає Тіну — грузинку, яка була однією з тих, хто захопив літак ТУ-134 в Тбілісі. Сценою вона ходить повільно, тримаючи в руках пістолет. Часом до Наталі підходять інші актори, кладуть руку їй на плече і ведуть, наприклад, до іншого кута майданчика. Наталя має порушення зору, але перше, що відчуваєш з глядацького крісла — це страх перед героїнею зі зброєю.

Наталя Гаркава під час виступу
Фото: Дмитрій Єршов
Наталя Гаркава під час виступу

“За професією я взагалі юристка, але мені знову хотілося відчути ті емоції, які я мала після перфомансу у Мистецькому Арсеналі, — розповідає Наталя. — Тоді це був суто танцювальний проект, а тут я граю вже в театрі. Моя героїня складна, непередбачувана. Зброя, як елемент історії, проходить через увесь спектакль. Я вражена тим, як режисер поєднав давньогрецький міф з сучасними подіями”.

Для інклюзивних театрів важливо, аби тренери правильно формулювали завдання для акторів. Наприклад, не говорити підняти праву або ліву ногу, а сформулювати задачу так, щоб людина могла передати емоцію через своє тіло, як може. Так само потрібно зважати на те, як працювати в парі з акторами з порушеннями зору, слуху, мови. Людина не має лишатися наодинці, мусить бути постійно залучена у процес.

“Я професійно танцюю і це буде вже моя друга вистава, у якій беруть участь актори з інвалідністю, — додає колега Наталі, Анастасія Мнацаканова. — Спочатку мені було складно, адже не завжди замислюєшся, як можна підійти і потанцювати з людиною на візку. Але головне не напружуватися, а просто дивитися і слухати”.

Анастасія Мнацаканова
Фото: Дмитрій Єршов
Анастасія Мнацаканова

“Мистецтво розуміє будь-хто, незалежно від мови, віку, віросповідання, країни, — продовжує Наталя. — Це дійсно те, що не має меж”.

У дослідженні Британської ради зазначається, що сам сектор інклюзивних театрів в Україні досить молодий і попит на них лише формується. Але окрім видимих бар’єрів, перешкодою є стереотипи та упередження стосовно можливостей людей з інвалідністю. З іншого боку, самі люди з інвалідністю мали низьку мотивацію до участі у мистецьких практиках, зокрема перформативному мистецтві.

Вистава «Аргонавти»
Фото: Дмитрій Єршов
Вистава «Аргонавти»

“Для того, щоб інклюзивний театр став просто театром, необхідні репетиції та тренери, які могли б з цим професійно допомагати, — каже Анна. — Серед нас є таланти, але не всі працюють в театрах. Так само і тут — є люди з інвалідністю, які мають потяг до мистецтва, є ті, що не мають. Зараз ми бачимо, що суспільство дорослішає і дійсно є паростки того, що люди з інвалідністю можуть стати його повноцінною частиною. Але для цього потрібно створювати можливості”.

Фото: Дмитрій Єршов

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter