Коли 1 вересня 1996 року, на шостому році Незалежності, Україна нарешті отримала національну валюту, все виглядало досить обнадійливо. Це було повернення країни до своїх історичних основ. Адже вперше як грошова одиниця гривня виникла ще в часи Київської Русі. А це понад тисячу років тому. Гривнею наші предки називали прикрасу із дорогоцінного металу. Це був шийний обруч. Назва походить від давньоукраїнського слова «грива» - тобто шия. Згодом цим словом почали називати злиток срібла, який використовували в торгових угодах.
Під час революційних подій 1918 року відроджена українська держава кілька разів вводила в обіг національну валюту під цією назвою. Однак крах державності перекреслив перспективи національної валюти.
І ось 1996 рік – Україна знову з гривнею. Пам’ятаєте тогочасний офіційній курс долара? 1 вересня він становив 1,76 грн. Однак уже протягом перших місяців після введення, гривня потихеньку почала дешевшати.
Через два роки Росія оголосила дефолт. Українська економіка була надто пов’язана з російською, щоб не зреагувати на це. Уже через місяць долар в Україні коштував 3 гривні.
З 2000 по 2008 рік курс тримався навколо позначки 5 грн./$. До іпотечної кризи у США, яка спричинила всесвітню фінансову. В Україні долар тут же стрибнув до 8-ми. Тодішні квартири і автомобілі взяті багатьма українцями в кредит стали «золотими». Багато, хто виплачує ці позики і досі і навіть періодично влаштовує мітинги під НБУ. Однак тодішній обвал як тепер ми знаємо, був лише «квіточками».
І навіть стабільність 2010-2013 років була штучною. Уряд просто регулярно збивав температуру, не лікуючи організм економіки. А коли пігулки закінчились – грянула чергова лихоманка. Піковий курс більш ніж 30 грн. за долар було зафіксовано 26 лютого 2015 року. Нинішній курс, що є не набагато нижчим, не вселяє віри в національну валюту.
Але головна причина втрати гривнею її «ваги» – не Майдан, не витрати на АТО чи підтримку біженців зі Сходу. Просто жоден український уряд не створив передумов для зміцнення національної валюти – не змінив сировинної моделі економіки, не розвивав переробку, не турбувався про формування сильної експортної політики. Поганий бізнес-клімат і високий рівень корупції, втеча капіталу з країни – це фірмові риси української економіки. Тому гривня і тремтить, як осиковий листок, від найменшого подуву кризових вітрів – зовнішніх і внутрішніх.
І хоча згідно з Конституцією України «забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України», він був безсилий перед кризою. Бо палити золотовалютні резерви без кінця неможливо. Зміцнювати гривню треба було природним чином – через стимулювання розвитку економіки.
Що країну чекає далі? Нагадаю, в середині червня Кабінет міністрів вперше затвердив середньострокову бюджетну резолюцію до 2020. Сценаріїв розвитку ситуації в цьому документі три. Відповідно до базового сценарію, у документі закладено зростання економіки у 2017 році на 2%, а в 2020-го – на 5%. Цьогорічний курс долара вони заклали на рівні 27,8 грн. А у 2020 долар мав би коштувати 31 грн.
Але вже на початку липня НБУ знизив прогноз зростання ВВП у 2017 році до 1,6%. Воно і зрозуміло. Істотного економічного пожвавлення поки що не спостерігається. В економіці все ще правлять бал олігархи та монополії. Український експорт - переважно сировинний. З реформами - біда. До всього до 2020 рр. Україні доведеться віддати міжнародним кредиторам більш ніж $20 млрд.. Ця сума перевищує теперішні золотовалютні резерви країни. Тож «базовий» сценарій Уряду вже видається не надто реалістичним.
Поставити гривню «на ноги» без реформ і стимулювання економічного розвитку не вийде. А помилки в податковій політиці, зокрема, щодо оподаткування АПК, свідчать про те, що фахових «лікарів» для нацвалюти у нинішній владі нема. Шанс на світле майбутнє гривні може дати лише перезавантаження влади.