Крім того, під час свого першого пресбрифінгу новий Голова НБУ зазначив, що для відновлення економіки регулятор працюватиме над тим, щоб спростити для банків вимоги до прозорих і якісних позичальників.
Така конкретність з боку Голови НБУ дає можливість оцінити, як далеко просунувся Національний банк у досягненні вищезазначених пріоритетів за рік, що минув з часу його призначення. Виявилося, що пріоритети не є цілями.
Поза квазіринковими інструментами ні про яке відновлення повноцінного кредитного процесу поки що не йдеться.
За рік після зміни керівництва НБУ (точніше, з 1 липня 2020 року до 1 липня 2021 року) обсяг працюючих кредитів банків збільшився на 115 млрд грн (зокрема в національній валюті – на 107,2 млрд грн), у т. ч. портфель кредитів корпоративному сектору – на 61,8 млрд грн (в гривні – на 60,5 млрд грн).
На перший погляд, цифри є цілком пристойними. Проте, якщо врахувати той факт, що за той самий період за програмою 5-7-9% було надано кредитів на понад 50 млрд грн, а також факт надання державними банками багатомільярдних позик державним корпораціям (Укравтодор, Укренерго тощо), стає зрозуміло, що поза цими квазіринковими інструментами ні про яке відновлення повноцінного кредитного процесу поки що не йдеться.
Національний банк зробив низку послаблень вимог до оцінки банками кредитного ризику щодо окремих типів кредитів та категорій позичальників (зокрема органів місцевої влади, МСБ та іпотечних кредитів, а також інвестиційних проєктів) шляхом внесення відповідних змін до постанови Правління НБУ від 30.06.2016 р. № 351. Макроекономічний ефект від зазначених змін є дискусійним питанням, але, принаймні, це – рух у потрібному напрямі.
Навряд чи активізацію процесу скорочення обсягу та частки непрацюючих кредитів можна повністю поставити в заслугу чинного складу Правління НБУ.
Обсяг непрацюючих кредитів банків з 1 липня 2020 року до 1 липня 2021 року скоротився на 130,8 млрд грн (зокрема в національній валюті – на 31,2 млрд грн), у т. ч. кредитів в корпоративний сектор – на 102,4 млрд грн (у гривні – на 16,5 млрд грн). Відтак частка непрацюючих кредитів у банківській системі за дванадцять місяців скоротилася з 48,5% до 37,2%, за корпоративними кредитами – з 53,6% до 43,7%.
Активізація процесу очищення банківських балансів від непрацюючих кредитів сталася завдяки затвердженню ще у квітні 2020 року Кабінетом Міністрів критеріїв та умов визначення державними банками заходів з управління проблемними активами і в червні 2020 року Рада з фінансової стабільності схвалила розроблені державними банками плани роботи з непрацюючими кредитами (NPL), які передбачають скорочення портфеля таких кредитів у державних банків на 305 млрд грн за 3 роки. Фактично, за період з 1 липня 2020 року їх обсяг скоротився на 95,3 млрд грн (три чверті від загальної величини скорочення непрацюючих кредитів), переважно за рахунок списання з балансів проблемних кредитів, зарезервованих на 100%.
Враховуючи вищезазначені обставини, а також той факт, що затвердження планів роботи держбанків зі зниження NPL є одним зі структурних маяків програми співпраці України з МВФ, навряд чи активізацію процесу скорочення обсягу та частки непрацюючих кредитів можна повністю поставити в заслугу чинного складу Правління НБУ.
Оцінка зусиль НБУ щодо збереження макроекономічної та фінансової стабільності не є однозначною.
Відповідно до статті 1 закону про НБУ, фінансова стабільність це – «стан фінансової системи, в якому вона здатна належним чином забезпечити можливість ефективно виконувати свої ключові функції, такі як фінансове посередництво та забезпечення здійснення платежів, і таким чином сприяти стійкому економічному зростанню, а також протистояти негативному впливу кризових явищ на економіку».
Таке розлоге цитування закону виправдане тим, що НБУ у своїй діяльності, фактично, підміняє поняття фінансової стабільності поняттям стійкості банківської системи (а віднедавна також небанківських фінансових установ). Проте, достатній рівень капіталізації, ліквідності та прибутковість діяльності банків не є тотожними поняттю фінансової стабільності. Як випливає із законодавчого визначення, стабільність фінансової системи передбачає також її здатність до ефективного перерозподілу ресурсів в економіці.
Основною функцією фінансового посередництва є трансформація заощаджень в інвестиції, тобто у випадку банківської системи йдеться про «перетворення» депозитів у кредити суб’єктам господарювання. А з цим маємо неабиякі проблеми: попри вищезазначене зростання обсягу кредитів, значно «популярнішим» серед банків упродовж останнього року було вкладення коштів у державні облігації. Загалом позитивно оцінюючи можливість уряду залучати необхідні ресурси на внутрішньому ринку, назвати це ефективним перерозподілом досить складно.
Національний банк навідріз відмовився від використання одного з класичних інструментів монетарної політики – операцій з купівлі/продажу державних облігацій на відкритому ринку.
Продовжуючи тему державних фінансів слід наголосити, що вони є невід’ємною частиною фінансової системи країни, а отже Національний банк, забезпечуючи фінансову стабільність, мав би сприяти стабільності державних фінансів також. Але логіка НБУ, обтяжена специфічним трактуванням стандартів режиму інфляційного таргетування, цього не передбачає. Незважаючи на відчутні проблеми уряду із залученням ресурсів для фінансування видатків бюджету в умовах кризи та зростання вартості державних запозичень, зокрема у IV кварталі 2020 року, Національний банк навідріз відмовився від використання одного з класичних інструментів монетарної політики – операцій з купівлі/продажу державних облігацій на відкритому ринку (можливість здійснення яких передбачена статтями 25, 29 і 42 закону про НБУ).
Переконати Правління НБУ не змогла ні Рада НБУ (яка рекомендувала розглянути таку можливість), ні успішний досвід застосування програм купівлі активів 27-ма центральними банками країн, що розвиваються.
А що ж з виконанням основної функції Національного банку – забезпеченням стабільності гривні?
Після зміни керівництва НБУ річні темпи інфляції прискорились з 2,4% до 9,5%. Але відбулося це не через зміну політики регулятора, а внаслідок впливу тимчасових зовнішніх факторів, передусім, різкого зростання світових цін на продовольство та енергоносії.
Монетарна політика НБУ, натомість, як була, так і залишилася жорсткою, а всі послаблення монетарних умов припинилися ще у червні 2020 року, до зміни керівництва регулятора.
У березні 2021 року Національний банк розпочав новий цикл підвищення облікової ставки (за три рази її було підвищено загалом на 2 в. п. до 8%, ставку рефінансування – на 3 в. п. до 9%), а в червні анонсував згортання так званих антикризових заходів (передусім довгострокового рефінансування). Є великі сумніви, що зазначені заходи спричинять бажаний вплив на інфляційну динаміку, проте, без сумніву, обмежать можливості уряду щодо залучення коштів на внутрішньому ринку, оскільки близько 70% довгострокового рефінансування банки спрямовували на купівлю ОВДП.
Крім того, вищезазначені дії НБУ знову суперечать рекомендаціям МВФ. У липневому випуску World Economic Outlook фахівці фонду радять центральним банкам відстежувати тимчасовий інфляційний тиск, не реагуючи на нього, та уникати передчасного посилення жорсткості політики, поки немає чіткішого розуміння стосовно динаміки цін.
Курсова політика НБУ за останній рік також викликала чимало запитань. Це стосується як необґрунтованої девальвації гривні у другому півріччі 2020 року (на тлі зміцнення до долара більшості валют країн, що розвиваються), так і ревальвації у першій половині 2021 року, у той час як міжнародні резерви за підсумками останніх 12 місяців залишились фактично незмінними (скоротились на 157,5 млн дол.) і є меншими від нормативного рівня.
Фактичне «замороження» програми співпраці з МВФ.
Рік тому, під час представлення щойно призначеного Голови НБУ, Президент України наголосив, що «важливо продовжувати ефективну співпрацю з нашими партнерами: з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та іншими фінансовими потужними партнерами України».
Рух у напрямі поглиблення співпраці з міжнародними партнерами Голова НБУ Кирило Шевченко розпочав з цілої серії зустрічей з представниками МФО, дипломатичного корпусу та інвестиційних кіл у перші дні після свого призначення. Після цього було підписання угоди про макрофінансову допомогу від ЄС, низка зустрічей з представниками МВФ та Світового банку під час візиту до США, де очільник НБУ підтвердив намір виконувати умови Фонду, тощо.
У подальшому Голова НБУ неодноразово повідомляв, що між НБУ та МВФ немає непорозумінь, але про справжні успіхи у «поглибленні співпраці» можуть свідчити доволі дивні, проте символічні, заяви МВФ та посольства США стосовно догани Ради НБУ деяким членам Правління НБУ, а також фактичне «замороження» програми співпраці з МВФ . Перший і поки що останній транш за чинною програмою Stand-By (1,5 млрд СПЗ або 2,1 млрд дол.) Україна отримала ще в червні 2020 року, до відставки пана Смолія.
Навряд чи Президент України мав на увазі саме такий розвиток подій, коли казав про ефективну співпрацю з МВФ як одне з пріоритетних завдань Голови НБУ.
Що в залишку?
Тим часом, НБУ залишається надвпливовою фінансовою інституцією в Україні. Тому будь-яка кадрова зміна не може бути непоміченою, особливо коли перетинаються інтереси колишніх очільників та діючого. Звільнення Дмитра Сологуба з посади заступника Голови НБУ, відповідального за монетарний блок, (у зв’язку із закінченням терміну контракту) отримало символічне продовження у вигляді демаршу з боку усіх керівників департаменту ліцензування на чолі з Олександром Бевзом, про намір звільнитися повідомив також директор департаменту фінансової стабільності Віталій Ваврищук.
Такі демарші з боку працівників державної установи сприймаються дещо дивно з огляду на статтю 22 закону про НБУ, в якій чітко визначено, що «структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням».
Сам Голова НБУ в інтерв’ю Financial Times, зазначив, що «розглядає цю PR-кампанію щодо відставки як спробу здійснити політичний тиск на НБУ». І якщо заяви про політичний тиск на НБУ вже давно «набили оскому» і не вселяють довіри, то з визначенням вищезазначених дій як PR-кампанії складно не погодитись.
Зважаючи на все вищевикладене, успіхи Національного банку в досягненні пріоритетів свого очільника не назвеш приголомшливими.