Протягом вересня ціни на європейському ринку газу практично подвоїлись, істотно перевищивши 1000 доларів за тисячу кубометрів. Про можливі причини такого стрімкого зростання європейських цін написано немало, проте наразі обмежимось констатацією прикрого факту – віднедавна усі ми живемо в цілком новій енергетичній реальності.
На українському ринку ціна газу станом на 1 жовтня (на порівняно невеликих обсягах) сягнула 38 532 грн за тисячу кубометрів, що у сім разів перевищує рівень цін річної давності.
За таких обставин не доводиться дивуватися тому, що проблема тарифів перед початком опалювального сезону набула особливої гостроти і стала одним з найбільших викликів для влади усіх рівнів.
30 вересня, під час засідання Конгресу місцевих та регіональних влад при Президентові України, представниками Уряду, ОПУ, Нафтогазу і місцевого самоврядування було підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері постачання теплової енергії та гарячої води в опалювальному періоді 2021/2022 рр.
Ремарка: з огляду на резонансність питання тарифів, досить дивно, що текст зазначеного документа вдалося знайти лише на сторінці Асоціації міст України, тоді як інші підписанти Меморандуму обмежились пресрелізами.
За словами Прем’єр-міністра, в основі Меморандуму – домовленість про те, що місцева влада не буде підвищувати тарифи на тепло та гарячу воду в цьому опалювальному сезоні.
Досягнути такої, без перебільшення, амбітної мети планується за рахунок:
- безперебійного постачання (Нафтогазом) природного газу підприємствам теплопостачання;
- фіксації ціни природного газу, що постачається Нафтогазом і використовується виробниками теплової енергії для населення на рівні 7 420 грн/тис куб. м (з ПДВ, але без вартості транспортування і розподілу), а для бюджетних установ і організацій – 13 659,63 грн/тис куб. м (без ПДВ та вартості транспортування і розподілу);
- збільшення у 2022 р. частки ПДФО, що спрямовується до місцевих бюджетів територіальних громад (крім бюджету міста Києва), на 4%, але не менше 11 млрд грн з метою фінансової підтримки підприємств теплопостачання;
- спрямування у 2022 р. до місцевих бюджетів акцизу з пального в розмірі 13,44% на вищезазначену мету;
- субвенції на допомогу громадам, в яких індекс податкоспроможності менше або дорівнює 0,9, що (на думку підписантів Меморандуму) дозволить покрити не менше 80% дефіциту коштів місцевих бюджетів на підтримку підприємств теплопостачання, починаючи з IV кварталу 2021 р.;
- розблокування рахунків підприємств теплопостачання, які арештовані через заборгованість зі сплати за природний газ та його розподіл;
- спрощення умов договорів між теплопостачальними компаніями і Нафтогазом (відміна авансових платежів за природний газ).
Крім того, Меморандумом передбачено забезпечення у державному бюджеті протягом 2021-2022 рр. достатнього фінансового ресурсу для виплати малозабезпеченим верствам населення субсидій на оплату житлово-комунальних послуг.
Здавалося б, можна видихнути і порадіти віднайденню порозуміння між стількома суб’єктами владних повноважень і «державою в державі» – Нафтогазом. Та попри оптимістичну тональність широко цитованих заяв найвищих посадовців, не вдається позбутися неприємного відчуття – щось у цій всій історії не так.
Залишається цілий комплекс запитань, без відповіді на які годі сподіватися на щасливу зустріч весни.
1. Чи можна сподіватись на те, що Меморандум буде виконано?
Виходячи з досвіду виконання попереднього Меморандуму, укладеного 9 лютого, ствердно відповісти на це запитання досить складно. Зокрема, йдеться про відсутність компенсації з боку держави втрат постачальникам тепла та арешти їхніх рахунків через заборгованість. Крім того, представники теплокомуненерго вже заявили, що новий Меморандум враховує лише частину їхніх вимог.
Щоправда у тексті Меморандуму чорним по білому написано, що він «не породжує додаткових зобов’язань для будь-якої із Сторін». У цьому місці відразу пригадується один злощасний документ, підписаний на берегах Дунаю, який мав би навчити кожного українця, що вірити написаному в меморандумах – невдячна справа.
До речі, питання боргів у газовій сфері залишається відкритим навіть після ухвалення Закону «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», про недоліки якого висловлювались не лише експерти, але й Міністерство фінансів.
2. Чому тарифи повинні залишатися незмінними?
За два дні до підписання нового Меморандуму в Уряді запевнили, що «жодної підстави підвищувати тарифи для населення немає та не буде». Проте, така смілива заява не дуже узгоджується не лише з кон’юнктурою ринку газу, але й з положеннями лютневого Меморандуму, в якому йшлося про те, що «тарифи не забезпечують покриття економічно обґрунтованих витрат, пов’язаних із виробництвом та наданням послуг». Ба більше, проблема занижених тарифів на опалення і гарячу воду була актуальною не тільки у лютому, а й навіть рік тому, ще перед початком опалювального сезону 2020-2021 рр.
Якщо єдиним обґрунтуванням незмінності давно застарілих тарифів є турбота про рейтинги влади, то такий аргумент не можна вважати переконливим. Такий підхід лише поглиблюватиме проблеми у газовій сфері.
3. Чому ціна газу, що пропонується Нафтогазом підприємствам теплопостачання, встановлена (залежно від категорії споживачів) на рівні 7 420 і 13 659,63 грн/тис куб. м?
Цілком очевидно, що зазначені ціни є в рази нижчими за ринкові. Чому, в такому разі, Нафтогаз не знизив їх ще більше, до рівня, який відповідав би чинним тарифам і не створював додаткового навантаження на бюджет? Адже, якщо вірити нещодавно звільненому виконавчому директору НАКу, собівартість видобутку 1 куб. м газу становить 1 грн.
Крім того, слід пам’ятати, що «пільгова» ціна поширюється лише на обсяг газу, який відповідає історичному обсягу споживання теплокомуненерго для виробництва тепла і гарячої води безпосередньо для потреб населення. Додаткові обсяги газу ТКЕ купуватимуть за ринковими цінами.
4. Чому не був збільшений видобуток газу?
Концепція розвитку газовидобувної галузі України, затверджена наприкінці 2016 р., передбачала збільшення обсягу видобутку природного газу державними та приватними підприємствами до 27,6 млрд куб. м у 2020 р., у т. ч. обсяг видобутку АТ «Укргазвидобування» (дочірня компанія Нафтогазу) мав зрости до 20,1 млрд. куб. м. Саме через це вона отримала назву «Програма 20/20».
Що ж маємо в реальності? Насправді обсяг видобутку газу, після незначного зростання у 2016-2018 рр., знижується вже третій рік поспіль. У 2020 р. він становив 20,2 млрд куб. м, що на 2% менше обсягу 2019 р. (20,7 млрд куб. м), зокрема АТ «Укргазвидобування» скоротило видобуток на 5% з 14,9 до 14,15 млрд куб. м. У 2021 р., незважаючи на стрімке зростання цін на газ, обсяги видобутку газу АТ «Укргазвидобування» продовжили падати.
З огляду на таку невеселу статистику, хотілося б дізнатися, на які цілі було спрямовано 3 млрд доларів інвестицій, про які говорив вищезгаданий ексдиректор Нафтогазу. Без відповіді на це просте запитання, нову амбітну стратегію Нафтогазу (яка передбачає двократне збільшення видобутку за наступні 10 років) з великою ймовірністю спіткає доля її попередниці.
5. Наступне запитання безпосередньо пов’язане з попереднім: чи достатньо в Нафтогазу запасів газу, для того щоб виконати взяті на себе зобов’язання?
На початок жовтня запас природного газу в українських підземних газосховищах становив 18,7 млрд куб. м, що на 2% більше, ніж в середньому на цю дату у 2015-2020 рр., і цього, згідно з повідомленнями Нафтогазу, достатньо для стабільного проходження опалювального сезону. Проте, якщо подивитися на запаси в динаміці, побачимо дещо тривожні тенденції: протягом вересня ц. р. до ПСГ надійшло лише 0,7 млрд куб. м газу, що у 3,4 разу менше порівняно з вереснем 2020 р.
Більше того, внаслідок зупинки транзиту російського газу в напрямку Угорщини, Україна з 3 жовтня припинила закачувати газ у сховища, про що свідчать оперативні дані АТ «Укртрансгаз» (дочірня компанія Нафтогазу – оператор ПСГ).
Активна ємність українських ПСГ становить 30,8 млрд куб. м (що приблизно відповідає річному обсягу споживання), а вільна потужність на початок жовтня перевищує 11 млрд куб. м. Звідси випливає наступне логічне запитання: що заважало Нафтогазу завантажити вільні потужності в той час, коли ціни на газ на європейському ринку були в рази менші?
6. Останнє, але принципово важливе запитання: чому нікого у владі не обходить ціна газу для бізнесу?
Зайве доводити, що поточні ринкові ціни на газ є шоком для великої кількості підприємств, впоратись з яким вдасться не всім. Багато бізнесів вже працює за межею рентабельності. Виробники будуть змушені підвищувати ціни на свою продукцію. Йдеться, зокрема, про такі соціально важливі товари як хліб, цукор, м’ясо, птиця тощо.
Гарантоване подорожчання мінеральних добрив матиме довгострокові негативні наслідки для сільського господарства: економія на добривах призведе до зниження врожайності і скорочення виробництва. Слідом прийде інфляція.
***
Заморожування тарифів на житлово-комунальні послуги – популярний, але не дуже далекоглядний крок. Здавалося, що ми (суспільство) вже давно минули цей етап і дійшли згоди щодо доцільності використання адресних субсидій для вразливих верств населення, а не для всіх без винятку.
Уряду доцільно було б шукати альтернативні шляхи подолання газової кризи, з розподілом тягаря між різними секторами економіки. Однак, будь-які сценарії повинні враховувати необхідність досягнення енергонезалежності (через збільшення власного видобутку газу), підвищення енергоефективності (житла і виробничої сфери) та розвитку відновлювальної енергетики.