Як лінгвісту відразу впадає в око класифікація мов, від якої професор Демська починає свою розповідь, та поява в VII столітті п'яти діалектів, де чітко говориться про те, що розвиток української та російської мови вже тоді мав певні відмінності, побутував на різних територіях… Цей стереотип єдиної мови швидко розвіюється, це перше ламання ідеології спільного «русского дома» і «одного народа», від якого чітко починається історія походження української мови.
Це книжка не про боротьбу за існування української мови, це книжка, яка показує багатомовне середовище, в якому українська мова перебувала й де мусила функціонувати під одним дахом із іншими мовами. Одночасно тренди, котрі з’являлись у Європі були більш притаманні цій мові, ніж те, що діялось на окраїні Європи – у Москві. Українська мова – це про європейську мову, багатомовність і мовні контакти, про що досить влучно пише одна з найвпливовіших мовознавців в Україні.
У чому полягає інший погляд на українську мову?
У чому новизна праці пані Професор?
Парадоксально, але після занепаду Київської Русі старокиївська мова отримає права аж в трьох державах – Галицько-Волинському королівстві, Великому Князівстві Литовському та Молдавському князівстві. Якщо подивитись на цей факт з перспективи мовної політики – статус української мови був досить високий, адже в різних країнах її використовували як у побуті так і офіційній сфері.
Захисники української мови люблять говорити про заборони української, творячи образ мови-жертви, але Орися Демська ставить досить мудру тезу – якщо за двісті років заборон українська вистояла, то ці заборони були марні. Можливо без них дійсно вдалося б відродити державу, однак мова розвивалась. Тільки совєти придумали дієвий метод – знищення мови з середини. Власне, професор Демська була авторкою списку репресованих слів, де можна знайти аж понад 650 лексемів, котрі отримали російські відповідники.
Історичний момент – ухвалення Конституції України мав проблеми з мовним питанням. Тому, прочитавши книжку, можна зрозуміти важливість Конституції – без статті 10 у тій редакції, котру ми маємо, Україна могла перетворитись на другу Білорусь. Цього вже ніколи не буде…
Думаю, що читачі рецензії в своїх думках мають одне питання – чому моя рецензія має в назві погляд з Кракова? Вже відповідаю. Цей погляд полоніста і славіста з давньої столиці Речі Посполитої говорить про те, що кордони української мови не закінчуються на кордонах України, вони набагато більші і сама назва та зміст рецензованої книжки є свідченням цього. Власне, у Кракові почали друкувати староукраїнською мовою. У головній залі Яґеллонського університету, де знаходяться портрети найважливіших осіб для історії університету, багато іноземців і серед них є ті, котрі дуже добре володіли староукраїнською мовою. Тут теж писали метрики цією мовою. Ця столиця дуже сильно відрізнялась від тої східної – варто про це ще раз нагадати.
Лектура монографії перенесла мене у часи моїх магістерських студій, де на Ґродській 64, у кабінеті, де можна було з вікна побачити королівській замок, професор Владислав Мьодунка розповідав про польську мову в світі. Дискурс та манера розповіді двох Великих Науковців дуже подібні. Я давно чекав, щоб хтось із такою європейською манерою, без зайвих слів, розповідав про свою мову.
Читаючи цю монографію пробуймо знайти себе в цій історії, адже кожен з нас є її частиною. Можливо, хтось ще в Бад-Емс і просто не хоче перейти на українську, можливо, хтось уже в дорозі до Страсбурга, а, можливо, хтось щось ще мусить зробити для своєї мови, тому що це його професійний обов’язок. Де Твоє місце в історії української мови?