“Явка є обов`язковою. У разі неявки без поважних причин можливий примусовий привід, а при наявності підстав - притягнення до адміністративної або до кримінальної відповідальності”, – йдеться у листі слідчого СБУ Дишлюка до Інституту соціології, панічно поширюваному в соцмережах.
Новина друга. Науково-дослідний центр візуальної культури НаУКМА позбавлено приміщення в Могилянці. Це сталося невдовзі після неправомірного припинення діяльності центру Вченою радою НаУКМА та цинічного акту цензури з боку Сергія Квіта, що одноосібно й без жодних формальних підстав закрив художню виставку «Українське тіло». Офіційна причина закриття приміщення, що стало знаковим для українського мистецтва – аварійний стан будівлі. При цьому в «аварійній будівлі» планують розташувати фонд цінних та рідкісних видань університетської бібліотеки. Услід за кількома десятками всесвітньо знаних вчених і публічних осіб (серед них – почесний професор НаУКМА Алєксандр Квасьнєвський) на підтримку Центру візуальної культури висловився Славой Жижек, найпопулярніший із сучасних філософів.
Я навмисне розташував ці новини в зворотному хронологічному порядку. Насправді я не вважаю, що переслідування соціологів українськими спецслужбами – подія того ж масштабу, що й чергова безпорадна брехня лицемірної університетської адміністрації, продиктована її симпатією до праворадикальної ідеології. Я також не вважаю, що явища Інституту соціології НАНУ та Центру візуальної культури НаУКМА варто розглядати в одній площині. Вони різні не лише за масштабом, але й структурно: класичний академічний інститут та експериментальний майданчик для міждисциплінарних практик. Нарешті, я не вважаю динозаврів із Вченої ради НаУКМА, яким кортить позбутися єдиного в Академії простору для критичної дискусії, такими ж грізними опонентами, як слідчі СБУ, що переслідують дещо іншу вчену раду. Та все ж ці дві новини мають на диво багато спільного.
По-перше, ньюсмейкери цього тижня – адміністрація НаУКМА в особі Сергія Квіта та СБУ в особі слідчого Дишлюка – перебувають у паралельній реальності. Настільки далекій від нашої з вами, що виникає підозра, чи не є вони у цій паралельній реальності однією особою. Слідчий Дишлюк-Квіт впритул не розуміє, що, викликаючи на допит вчену раду в повному складі, він автоматично перевизначає наявний у країні режим як поліцейський. Ректору Квіту-Дишлюку невтямки, що, всіма можливими й неможливими засобами придушуючи осередок академічної свободи в університеті, він автоматично перевизначає свій університет як професійно-технічне училище чи просто коледж, на який, до речі, Могилянку й хотіло перетворити Міністерство освіти, поки студентські протести, співорганізовані Центром візуальної культури, не відбили бажання цього робити.
По-друге, вражає подібність між методами спеціальних служб та академічних церберів. Не так давно один з викладачів НаУКМА, відсторонений від викладання у магістеріумі за підтримку студентських ініціатив, назвав методи університетської адміністрації «гебістськими». Тоді це страшенно образило Сергія Квіта, який довго вимагав вибачень. Тепер, після цілої зливи публічної брехні та порушення домовленостей, про це можна говорити з повною впевненістю: президент НаУКМА Сергій Квіт – гідний нащадок тієї ж традиції, котра зараз – як і тридцять, і вісімдесят років тому – переслідує українську науку. Але в Могилянці цю традицію вдалося модифікувати, підфарбувавши гебістські підкилимні ігри в неповторний брунатний колір, любий серцю фанатів Дмитра Донцова – чи просто футбольним фанатам-неонаці, що скандують «Квіт, ми з тобою!» під кабінетом ректора. Ось воно, живе втілення демоліберального страху перед «єдністю двох тоталітаризмів»!
Та головне, що єднає вчинки слідчого Дишлюка й ректора Квіта – це їхня старанна, хоч і абсолютно неусвідомлена, робота на створення нового, незалежного й радикального, покоління інтелектуалів. Такого успіху на цій ниві не домоглася жодна Вчена рада. Чимало студентів, що досі вважали соціологію нудною паперовою наукою, тепер уважніше придивляться до неї: виявляється, ця дисципліна вже й не така відірвана від реальності. А Могилянка, після війни ректора з мистецтвом, наукою та політикою у цьому вузі (саме в такому порядку), загартувала потужне середовище, що має надійний імунітет від співпраці з будь-якою владою.
Панове квіти й дишлюки! Невдовзі в нас буде для вас багато новин!