Загарбнику – історичну самоідентифікацію. Дійсно, злочинна поведінка країни-агресора призвела до того, що вже не на одній сесії місцевих рад слухалося питання про офіційне звернення до Президента України та Уряду з пропозицією відновлення історичної справедливості та запровадження використання на всіх рівнях (державному, дипломатичному, офіційно-діловому тощо) замість назви «російська федерація» її історичної назви – «московія». Щобільше, у листопаді минулого року було оприлюднено текст електронної петиції № 22/170958-еп, адресованої Президенту України, яка також стосується офіційного перейменування росії. Вказана петиція наразі вже отримала необхідну кількість підписів громадян та очікує свого розгляду Главою держави.
І якщо для українських громадян все виглядає очевидним та справедливим: навіщо вкрали те, що вам не належить, і вашим ніколи не було, то аби унеможливити пустопорожні балачки «рускіх голів», наведемо аргументи правового порядку, які обґрунтовують можливість і навіть необхідність реалізації зазначених процесів.
А як щодо світової практики використання офіційних назв країн? Свого часу статистичний відділ ООН розробив список який має назву «Standard Country or Area Codes for Statistical Use», у якому всі назви країн наводяться у короткій формі, що відповідає термінологічному бюлетеню ООН. І попри те, що саме такі найменування країн використовують у сучасній практиці ООН, однак навіть вони не завжди відповідають їх повній назві, яку використовують у міжнародних офіційних документах. А чому так? Відповідь дуже проста. Міжнародне право також не забороняє будь-якій державі самостійно визначатись, особливо беручи до уваги об’єктивну історичну минувшину як орієнтир. Іншими словами, жодних юридичних заборон з цього питання просто не існує.
І якщо у наказі Державної служби статистики України від 30.12.2013 року № 426 «Про затвердження Класифікації країн світу», який втратив чинність, було закріплено, що внесення змін до списку ООН «Standard Country or Area Codes for Statistical Use» стане підставою для внесення змін до Класифікації країн світу, то вже чинний документ (наказ Державної служби статистики України від 08.01.2020 року № 32) такого правила не містить, тому що ми не зв’язані нормативно, аби самостійно обирати та визначатися.
Красномовні приклади говорять самі за себе. Міжнародна практика знає багато прикладів, коли офіційні назви країн етимологічно по-різному звучать різними мовами та ці факти повною мірою сприймаються міжнародною спільнотою. Так, власна назва Німеччини звучить як «Deutschland», а вже у Франції має назву «Allemagne», в Угорщині – «Nemetorszag», у Фінляндії – «Saksa». Якщо шведи називають свою країну як «Sverige», то фіни називають Швецію «Ruotsi», а латвійці – «Zviedrija». Та й сама назва росії у Латвії звучить як «Krievija», а от угорці скажуть «Oroszorszag», фіни – «Venaja», естонці – «Venemaa». І таких прикладів вдосталь.
Окремо хочу торкнутися мовних особливостей щодо назви країни Угорщина. Так, якщо самі угорці називають свою державу «Magyarorszag», то вже англійською така назва звучить як «Hungary», а фіни скажуть «Unkari». Принагідно зауважимо, що росіяни офіційно називають Угорщину як «Венгрия», що зовсім не схоже до мовного відповідника угорською. Московити пояснюють таку назву особливостями мовних перекладів, хоча повністю погоджуються, що «венгр» давньоруською звучить як «угринь». В основу назви «Угорщина» українською вірно покладена назва народу, що проживав на тих землях у давнину – «угри». До речі серби та хорвати у ті часи називали Королівство Угорщина як «Kraljevina Ugarska», що дуже схоже до сучасної назви українською.
Маємо також факти, коли викладене вище стосується не лише назв країн, але й інших географічних об’єктів. Згадаймо хоча б протоку Ла-Манш, назва якої походить від французького la Manche та означає «неширокий рукав, протока». Проте, англійською мовою даний об’єкт вже називається «the English Channel».
У міжнародній практиці було немало випадків, коли країни з власної ініціативи зверталися до міжнародної спільноти з метою перейменування офіційної їх назви. Причинами подібного були й особливості мовної лексичної семантики, чи бажання відмежуватись від деяких негативних історико-політичних фактів. Однак головною ідеєю вказаних змін нерідко стає прагнення відновлення історичної справедливості та подальшого закріплення на міжнародному рівні своєї самобутності, національної самоідентифікації. Так, Анкара підготувала та надіслала відповідні офіційні листи до ООН та інших міжнародних організацій щодо зміни англомовної назви країни «Turkey» на «Türkiye», оскільки англомовний відповідник має неприйнятний переклад. Щобільше, з цього приводу започатковано широку інформаційну кампанію «Hello Türkiye», головною ідеєю якої став заклик до міжнародної спільноти використовувати єдино прийнятну назву цієї країни. А от у Новій Зеландії лише дебатується питання щодо затвердження нової назви, яка відображатиме мовну семантику корінного населення – маорі та звучатиме як «Аотеароа», що у перекладі означає «Земля довгої білої хмари».
Дипломатична боротьба за правильні офіційні назви особливо активізувалася після розпаду відомого союзного утворення та стосувалася назв деяких республік, які здобули незалежність. У цьому аспекті варто зауважити на непоодиноких прикладах, коли та ж росія неправильно називає країни, пояснюючи це усталеними правилами «вєлікого і могучого». Так, поява нової республіки Киргизстан (російською мовою «Кыргызстан») не спонукала росію до зміни її назви, оскільки московити й надалі продовжують називати цю країну російською «Киргизия». Аналогічна проблема, попри прохання на дипломатичному рівні, торкнулася й республіки Молдова, яку на теренах росії називають «Молдавия». А російська назва республіки Бєларусь, як то «Белоруссия» взагалі виступила причиною появи неправильної назви цієї країни литовською мовою «Baltarusija», що вважається калькою з російської та призводить до помилкових асоціацій з країною агресором.
Імперське мислення росіян також далося в знаки й щодо використання терміну «країни Прибалтики» (саме у совєтах використовувалась така назва), замість правильного «країни Балтії», для позначення Литви, Латвії та Естонії. І що ж ви думаєте відповідають московити? Вони радять виходити за межі національного сприйняття термінології, оскільки ряд топонімів є традиційними для російської мови. На їхнє глибоке переконання нічого образливого немає й у відмові називати столицю Естонії з двома буквами «н», про що власне просили естонці. Або ж навпаки, наперекір українській транслітерації, називати місто Одеса з двома літерами «с», та усіляко перешкоджати включенню її історичного центру до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (World Heritage List), що на сьогодні, однак, вже стало фактом. Подібні питання в розумінні росіян є, зазвичай, нісенітницями, які не заслуговують уваги. Подібні приклади можна продовжувати й далі. Так, не зважаючи на те, що нідерландці офіційно називають свою країну «Nederland», росіяни продовжують використовувати звиклу для них назву «Голландия», адже їм не важливо, що країна прагне створити національний бренд.
А як щодо ситуації, коли у 2014 році разом з початком збройної агресії у російському парламенті з’явилося офіційне звернення про необхідність вживання стосовно України терміну «Малоросія». У цьому аспекті «гарячі голови» з усією серйозністю заявляють, що називати Україною російську землю неправильно і потрібно воскресити назву «Малоросія», яка є нічим іншим як принизливим терміном ще з часів російського царату для позначення місцезнаходження етнічних українців.
Викладені приклади спонукають нас до наступних цілком очевидних умовиводів. Скажімо, задумають московити змінити свою власну назву на таку, яка б мала певний імперський ухил як то «російська імперія» чи «орда»? А допустити подібне можна, оскільки, як бачимо, живуть вони у своєму видуманому світі в якому жодних об’єктивних правил не існує. Як тоді діяти цивілізованому світу? Невже сліпо та одразу погодитись? Зважаючи на їхню поведінку в офіційній, та й не тільки, площині, на наше глибоке переконання, відповідь однозначно повинна бути заперечною.
А як щодо українського законодавства? Тут найперше потрібно наголосити, що жодних заборон або пересторог правового виміру просто не існує і ми вільні назвати ту землю «московією». На додаток, вже маємо приклади, коли офіційно, з урахуванням обставин збройної агресії сусіда, тимчасовою окупацією відповідних територій України, запровадили зміну назви Автономної Республіки Крим на «Вільну економічну зону «Крим». З цього приводу варто лише прочитати текст чинного наказу Державної служби статистики України від 08.01.2020 року №32 «Про затвердження Переліку кодів країн світу для статистичних цілей». Цікавим є той факт, що у вступній частині попереднього документа (наказ Державної служби статистики України від 30.12.2013 року №426 «Про затвердження Класифікації країн світу»), який наразі втратив чинність, навіть детально зазначалося, що саме у зв’язку з тимчасовою окупацією території України запроваджено «Вільну економічну зону «Крим».
Подібна доля спіткала Курильські острови, точніше їх південну частину: Ітурупу, Кунаширу, Шикотану та Хабомаї, які є спірними територіями у відносинах Японії та росії. Так, Міністерство закордонних справ Японії у квітні минулого року оприлюднило внесені зміни до дипломатичного довідника «Синя книга дипломатії», де офіційно назвала Північні території (Південні Курильські острови) – «Споконвічною територією Японії, яка перебуває під незаконною окупацією». Слід зауважити, що подібне формулювання містилося у названому довіднику до 2011 року, коли, внаслідок активізації переговорних процесів щодо цих територій, довідник містив лише опис належних Японії адміністративних одиниць без акценту на анексію деяких з них. Принагідно наголосимо, що саме війна в Україні стала причиною повернення в Японії до терміну «території, що незаконно окуповані росією» на офіційному рівні.
У цьому контексті слід згадати дипломатичні ініціативи грузинської влади. Оскільки власне сама назва «Грузія» набуває негативних асоціацій з минулим і, зокрема, «совєтським». І не дивлячись на те, що латинський відповідник назви країни як «Georgia» є більш менш прийнятним, однак урядом Литви було затверджено назву «Сакартвело», яка насамперед відповідає істинним прагненням грузинського народу і походить від назви центрального регіону країни. До речі не секрет, що саме так грузини й називають свою батьківщину. Зі свого боку, Грузією було унормовано нову офіційну назву Литви як «Ліетува», що найбільш повно відображає назву цієї країни у литовсько-мовному контексті.
Отже, як свідчить міжнародна практика, досвід зарубіжних країн, питання повернення, зміни офіційних назв держав лежить здебільшого у площині бажання відновлення історичної справедливості, прагнення до міжнародного визнання своєї самобутності. Більшість країн в основі прагнень щодо зміни своїх офіційних назв, мають об’єктивне підґрунтя, яке пронизане принципами історико-політичної ідентичності, історичних джерел зародження відповідної держави. То чому ж не допомогти народам, які проживають на території країни, яка на сьогодні має назву «росія», зусиллями української держави розпочати складний процес повернення до своїх власних начал, свого коріння. Ба більше, міжнародне право нам аж ніяк не забороняє офіційно використовувати назву цієї країни як «московія», а тих, хто проживає у її межах – «московити». Адже саме так називалася та земля, яка виникла в часи татаро-монгольського панування з дозволу, як відомо, хана Менгу-Тимура, що аж ніяк не пов’язує її зі славетною історією України-Русі, яку нахабним чином привласнили московити, переписали, вкрали.