ГлавнаяБлогиБлог Миколи Голомші

Підприємницька спроможність як індикатор якості національної безпеки

Після розпаду Радянського Союзу в Україні, як і в інших колишніх радянських республіках, стрімко ліквідовувались різноманітні підприємства, які були до цього основними працедавцями для населення і економіко-політичним існтрументарієм зшивання псевдореспублік для номенклатурних управлінських еліт. Сотні тисяч людей в різних місцях одномоментно втрачали звичний уклад життя і  опинялись на вулиці в статусі безробітних. Пояснювалось це розпадом колишньої економічної системи, яка полягала в кооперації підприємств в масштабах всього колишнього Союзу, розривом зв’язків між виробниками та неконкурентноздатністю товарів за якістю, функціоналом, а головне -  перспективами розділених економік нових державних утворень.

Фото: centr.com

Однак ніхто на політичному рівні тоді не піднімав питання, що ліквідація підприємств є злочином проти національної безпеки, оскільки безробіття створювало величезну соціальну напругу у суспільстві та могло привести до суспільно-політичного вибуху з непередбачуваними наслідками. Ситуація посилювалась ще тим, що в країні був відсутній досвід створення приватних малих та середніх підприємств як основного чинника формування стабільної економіки в межах так званих республік. В СРСР ставка завжди робилась на гігантоманію виробництва, а приватна власність була ліквідована ще наприкінці 20-х років минулого століття.

На відміну від радянської імперії в країнах з ринковими засадами розвитку, де право приватної власності було незаперечним з самого початку, до розвитку малого бізнесу відносились з розумінням, тактом, індивідуалізованою увагою до геопозиційних специфік та надавали йому всебічну правову, логістичну і особливо технологічно-ресурсну підтримку. Наприклад, у США на початку 50-х років минулого століття, коли розглядався закон про малі підприємства, то в ньому було виокремлено питання розвитку цього сектору бізнесу як основи безпеки держави: «Захист і заохочення вільної конкуренції становлять основу не лише економічного добробуту, а й безпеки країни. Безпека і добробут не можуть бути забезпечені без стимулювання наявних і потенційних можливостей малого бізнесу». Відтак уряду США ставилося завдання не лише надавати підтримку малому бізнесу, а й захищати його інтереси та зберігати вільне  конкурентне підприємництво як середовище життя та основу існування нації в умовах реальної федерації.

Варто додати, що зараз малим бізнесом у США опікується державний орган — Адміністрація малого бізнесу (SBA). Серед пріоритетних завдань цієї організації — надання допомоги в отриманні державних замовлень (не протекція), проведення необхідних консультаційних та технічних послуг управлінського характеру та забезпечення фінансової підтримки для малого і середнього бізнесу. Як кажуть, нічого лишнього. Але за такої уваги з бок уряду щорічно кількість нових фірм збільшується на мільйон.

У малому бізнесі у США працює майже 80 відсотків тих, хто зайнятий у приватному секторі. А сам малий бізнес дає 47 відсотків товарів від загального обсягу продажу. На нього припадає також половина від внутрішнього валого продукту.

У Великій Британії на малий та середній бізнес припадає 99 відсотків підприємств країни. Підтримка цього сектору здійснюється з боку держави через банківську систему. Така ж картина, 99 % підприємств — це малий і середній бізнес - у Японії.

Переважна більшість малих підприємств є двигачем економіки в Канаді, Німеччині, Італії, інших країнах демократичної цивілізації Заходу. В Іспанії завдяки створенню умов для розвитку малого бізнесу вдалося свого часу уникнути масового безробіття та одночасно забезпечити економічне зростання. А для цього уряд пішов на безпрецедентну допомогу тим, хто бажає займатися бізнесом — щоб юридично зафіксувати мале підприємство та отримати відповідну ліцензію громадянин Іспанії витрачає лише 24 години. До того ж, на перші п’ять років роботи підприємець отримує суттєві пільги від держави.

Якщо брати сухі статистичні дані, то справи з малим та середнім бізнесом  в Україні виглядають не гірше, ніж у Європі. Так, за минулорічними даними  Міністерства економічного розвитку і торгівлі, малий і середній бізнес у нас забезпечує майже 80 відсотків робочих місць і створює 59% доданої вартості. Однак навіть при тому, що малий і середній бізнес в Україні сягає більше 99 відсотків всього підприємництва країни, його частка у ВВП становить не набагато більше 15 відсотків.

Чому така разюча різниця в ефективності малого і середнього підприємництва (МСП) в Україні і в країнах сталої справжньої демократії? Очевидно, це питання якості. При чому якості як комплексної характеристики. До цього слід віднести низький законодавчий рівень забезпечення функціонування бізнесу, зокрема МСП, великий тиск на бізнес з боку держави (адміністративний і податковий), відсутність доступної системи кредитування (кредити під 20% і вище, водночас на Заході — 2-4%), низька споживацька спроможність населення, що призводить до невибагливості покупців по відношенню до товару, традиційна орієнтація на ринки (країни СНД) з невисокою покупною спроможністю і низьким рівнем споживацької культури тощо.

Так склалося, що МСП в Україні це не можливість розвитку і розширення потужностей, а лише ситуаційна можливість виживати. Тому найактивніші громадяни, спробувавши підприємницького «пирога» вдома часто лаштуються на заробітки за кордон. Там вони реалізують свої потенціали і сприяють зростанню економіки інших країн.

Масовий виїзд українців за кордон в пошуках роботи, здається, спонукав вітчизняну владу до пошуку виходу із цієї складрої ситуації.

Так, цього тижня був підписаний закон “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”. Варто підкреслити, що законодавство з цього питання не змінювалось з 1991 року. Як стверджують розробники, документ усуває достатньо негараздів, які гальмували розвиток підприємництва. Зокрема, йдеться про створеня комфортного правового простору для врегулювання відносин учасників підприємницьких відносин, спрощується процедура реєстрації, зменшуються ризики захоплення контролю за товариством, зводяться до мінімуму ризики рейдерських атак тощо.

Водночас документ приводить низку положень вітчизняного законодавства у відповідність із нормами та концептуальними підходами законодавчих актів Європейського Союзу та країн-членів ЄС. А це, безперечно, сприятиме покращенню бізнес-клімату та активнішому притоку іноземних інвестицій в українську економіку. А для іноземного капіталу, як стверджує голова правління Національного депозитарію України Міндаугас Бакас, існують в Україні два найбільші бар’єри: «... перший – це валютне регулювання, і другий – це ризики, пов’язані з юридичним статусом власності». Очевидно, це наступні питання, які держава має владнати, перш ніж говорити про формування сприятливого інвестиційного ринку в Україні.

Не думаю, що наші можновладці не знають про те, як з МСП працюють, наприклад, наші найближчі сусіди. В Польщі державний банк фінансує насамперед малий і середній бізнес, на це у нього йде понад 60 відсотків всього кредитного пакету. А в цифрах це фінасування може сягати до 1 мільйона євро, при цьому на перший рік підприємець отримує безкоштовний бонус. Чомусь така практика є нездоланним бар’єром для наших законодавців і вищих чиновників, які люблять макропоказниками звітувати перед міжнародним чиновництвом і досі часто не цікавляться умовами реалізації громадянином його підприємницької ініціативи. А в кожному індивідуальному випадку це не лише конкретна людська доля, а й національна перспектива.

Сьогодні українська державність стверджується в середовищах життя, територіальних громадах, які беруть на себе зобов’язання і відповідальність творити продуктивне і щасливе життя для громади і кожного її члена. Завдання центральної влади — створити всі необхідні умови для цього розвитку. І тут питання приватної власності постає як безперечна складова національної безпеки.

У січні Президент України Петро Порошенко заявив, що скоро Україна посяде місце у першій 50-ці рейтингу Doing Business. Якщо вже говорити про світові рейтинги доступності кредитів на розвиток підприємництва, то нашим можновладцям варто вивчити досвід африканської країни Руанди (з президентом якої на цьогорічному Давосі зустрічався Дональд Трамп) — вона займає 2 місце в рейтингу Doing Business.

У лютому Державна служба статистики повідомила, що з початку року ціни на споживчому ринку в Україні зросли на 2, 4 відсотки, базова інфляція за цей самий період становила 1,3%. І вже очевидно, що закладена у бюджет 2018 року інфляція у 9% має всі підстави переступити десятивідсотковий поріг з неясним наразі результатом.

У лютому Рада національної безпеки і оборони України під головуванням Президента України розглянула проект Закону України "Про національну безпеку України", після чого він був направлений до Верховної Ради. На жаль, там  немає виокремленого питання розвитку малого і середнього підприємництва (як, власне, і економічного та інших блоків, що становлять національну безпеку). Очевидно, РНБОУ не вважає проблематику МСП одним із стовпів національної безпеки. І це є стратегічною помилкою вищої влади, особливо в умовах цивілізаційного протистояння в Україні проти кремлівського агресора.

Микола Голомша Микола Голомша , Голова політичної партії "Патріот"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter