Можна, звісно, вважати рішення цього Суду одночасно “історичними” і “переможними”, як і ставитись скептично або негативно. Однак, цього разу пропонуємо розглянути як позиція Міжнародного Суду ООН потенційно може вплинути на ситуацію, що склалася у сфері культури в Криму.
Але все по порядку.
Культура у позовних вимогах України
У контексті Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації Україна вказувала на порушення Російською Федерацією громадянських та культурних прав кримських татар та етнічних українців на території тимчасово окупованого Криму шляхом:
● руйнування історично та культурно важливих памʼяток архітектури, зокрема Ханського палацу в Бахчисараї;
● знищення археологічних памʼяток на території палацу Калга-Султан;
● знищення мусульманського кладовища;
● закриття культурних закладів;
● незабезпечення захисту обʼєктів, які мають важливе історичне та культурне значення для кримських татар та етнічних українців.
Ханський палац в Бахчисараї та територія палацу Калга-Султан мають важливе значення для кримських татар. Зокрема Ханський палац є єдиною у світі повністю збереженою памʼяткою кримськотатарської архітектури. Україна надала палацу найвищий рівень захисту - статус памʼятки національного значення. Виконуючи роль головної резиденції кримських ханів, Палац був політичним та культурним центром кримськотатарського народу, а наразі є памʼяткою, що свідчить про розвиток кримськотатарської культури на території півострова.
Ханський палац внесений до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До 2014 року ця памʼятка була малодосліджена та вивчена, однак нищівні дії РФ позбавляють Україну у майбутньому можливості встановлення над памʼяткою найвищого ступеня захисту як за міжнародним правом, так і за національним, та створюють ризик назавжди втратити цю спадщину. Це стане непоправною втратою не лише для світу та України, а й особисто для кримськотатарського народу, для якого ця памʼятка є частиною їхньої історії та відображенням культури.
Культура у рішенні МС ООН
У своєму рішенні МС ООН відкинув більшість позовних вимог України за Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Суд не визнав ознакою дискримінації на основі етнічного походження жодне з порушень, про які заявляла Україна. Серед останніх, зокрема, - незаконні реставрація Ханського палацу та археологічні роботи на території палацу Калга-Султан, а також обмеження культурних заходів, наприклад, закриття дитячої театральної школи в Криму.
Незважаючи на те, що Суд під час винесення рішення керувався виключно двома конвенціями, для цілей тлумачення деяких понять, Суд також міг посилатись на інші норми міжнародного права. Про це свідчить стаття 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року. Так, до прикладу, МС ООН міг звернутись до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року та додаткових протоколів до неї з метою тлумачення поняття “знищення та пошкодження культурних цінностей” у контексті збройного конфлікту та аналізу впливу таких дій на права людини на доступ до культурних цінностей та користування ними. Проте таку можливість тлумачення міжнародних документів під час розгляду справи у Суді використано не було, що, вочевидь, негативно вплинуло на якість дослідження доказової бази і на саме рішення.
МС ООН спирається на докази, які Суду надали сторони. Найбільш серйозно та відповідально судді-міжнародники поставилися до “доказів” російської сторони. Суд говорить про те, що РФ начебто робила все у своїх силах для збереження памʼятки, і ті “реставраційні” роботи є свідченням “безмежної турботи РФ про культуру в Криму”. Так, серед доказів РФ надає фото, що демонструють “покращення” стану Палацу внаслідок проведеної “реставрації”. Але жодні інші докази не згадуються у висновках Суду.
Для того, аби знайти відповідь на питання “чому МС ООН не посилається на докази України?”, ми звернулись до Міністерства культури та інформаційної політику України із запитом надати інформацію стосовно, зокрема, Ханського палацу у Бахчисараї про:
- охоронний статус памʼятки;
- наявність буферної зони та її меж;
- опис автентичності та цілісності обʼєкту;
- стан обʼєкту на початок 2014 року та початок 2024 року;
- чи була здійснена амортизація законсервованих та/або консервація обʼєктів археологічної спадщини (коли та ким востаннє);
- хто є власником обʼєкту та хто здійснює безпосереднє управління обʼєктом відповідно до належного доручення МКІП;
- менеджмент-план або інший документ з управління об’єктом.
Відповідь по суті запиту нам надано не було, а частина інформації зазначена як така, що “відсутня”, тим самим МКІП демонструє наявні прогалини у своїй діяльності та неефективну роботу у напрямку захисту культурної спадщини, що знаходиться на окупованих територіях, зокрема на території Криму.
Україна, як і міжнародні місії не мають можливості потрапити на територію Криму. Відповідно, сформувати потрібну Україні доказову базу: здійснити оцінку стану памʼятки та надати експертні висновки складені відповідно вимог завдання неможливе, але це не означає, що неможливо обʼєктивно довести факти і обставини здійснення злочину у інший спосіб. Проте, враховуючи підхід МКІП до питання захисту та охорони культурної спадщини, буде справедливо припустити, що Україна не використала всі можливі аргументи для доведення руйнівного характеру так званої реставрації, яку здійснює Російська Федерація.
У звʼязку з цим виникають логічні питання, відповіді на які могли б дати розуміння того, чим керувався Суд під час винесення рішення. Перше питання: як МС ООН трактує поняття «реставрації культурних цінностей», та чи дійсно дії РФ відповідають поняттю “реставрація”? Друге питання стосується самих доказів, які були подані РФ: які саме фото були надані РФ Суду, та яким чином Суду та експертам вдалось встановити факт “покращення стану памʼятки”, використовуючи лише фото та свідчення російської сторони? І наостанок: чи не здається дивним те, що подібні докази, безпосередньо з памʼятки, могла надати лише російська сторона?
Що таке реставрація у міжнародному праві?
Перш ніж дати відповіді на питання, спробуємо встановити як судді МС ООН могли потенційно сприймати поняття “реставрації обʼєкта культурної спадщини в межах збройного конфлікту”.
До прикладу, пункти b) та c) частини 1 статті 9 Другого додаткового протоколу 1999 року до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року, визначає, що будь-які модифікації культурних цінностей разом з археологічними розкопками на окупованій території забороняються.
Водночас, правило 40 Звичаєвого міжнародного гуманітарного права, вказує на те, що під час збройного конфлікту заборонені будь-які акти вандалізму щодо цінностей, які мають важливе значення для культурного надбання.
Поняття реставрації дещо відрізняється в розумінні міжнародної спільноти, України та РФ. Проте, з усіх розумінь можна вивести основну ідею, яка звучить приблизно так: реставрація будь-якого обʼєкту полягає у збереженні автентичності, первісного вигляду обʼєкта культурної спадщини. Справедливо буде зауважити, що поняття реставрації в РФ зовсім не є викривленим. Точніше буде сказати, що дії РФ щодо памʼяток архітектури на території тимчасово окупованого Криму не відповідають дефініції «реставрації».
У свою чергу, “реставрація” памʼятки національного значення та потенційного обʼєкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на окупованих територіях під час збройного конфлікту свідчить радше не про збереження, а про намагання зруйнувати памʼятку, а разом з нею і національну памʼять.
Реставрація чи руйнація Ханського палацу?
Реставраційні роботи Ханського палацу, які проводить РФ включають у себе заміну унікальних деталей сучасними. Таким чином, замінюючи архітектурні елементи, конструкції та будівельні матеріали, змінюється не лише зовнішній вигляд будівлі, а й її автентичність.
Україна неодноразово звертала увагу міжнародної спільноти на загрозу збереження Ханського палацу. У 2021 році ЮНЕСКО визнала, що “реставрація”, яку проводить РФ та окупаційна влада Криму, створює загрозу існуванню памʼятки та може в подальшому привести до її руйнування.
Міркування щодо доказів РФ для Суду
Вважати докази, подані РФ, обʼєктивними дуже складно. У будь-якому випадку, РФ показує лише одну сторону реставрації – хорошу, себто ту, яка є вигідною для самої РФ та її ідеологічних цілей. Крім того, справедливо зауважити, що фотодокази відображають лише візуальну складову реставрації, і не можуть демонструвати якість будівельних матеріалів, які використовувались під час реставрації.
Для встановлення правдивості доказів РФ, необхідно фактично фізично приїхати до Бахчисараю та провести огляд та фіксацію стану памʼятки, підготувати відповідні аналізи та висновки тощо. Однак, як відомо, жодна міжнародна місія з подібним запитом не змогла за 10 років окупації потрапити на територію півострову. З доволі дивних, але водночас очевидних і зрозумілих причин: до Криму доступ лежав через два КПП - «Каланчак» та «Чонгар» (Україна), а не через територію РФ. Тим не менш РФ вимагала від будь-якої міжнародної або української делегації їхати до Криму через її територію, що певною мірою дозволило б РФ ідеологічно визнати Крим своєю територією.
Без доступу до півострову, лише російські науковці та експерти могли здійснювати огляд та оцінку стану обʼєктів культурної спадщини України в Криму. Це не є порушенням норм міжнародного права, однак порушенням є руйнування та знищення памʼяток, а також проведення будь-яких робіт з обʼєктами культурної спадщини. Відповідно до пункту 2 статті 9 Другого протоколу до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей під час збройного конфлікту 1954 року будь-які археологічні розкопки культурних цінностей на окупованій території, їх модифікації чи зміна виду їх використання здійснюються тільки якщо це дозволяють обставини, у тісному співробітництві з компетентними національними органами окупованої території. Як відомо, за весь час окупації Кримського півострову РФ ніколи не пропонувала Україні такої співпраці, ба більше не визнавала і не визнає своїх зобов'язань за міжнародним гуманітарним правом щодо окупованої території.
Фінальні міркування щодо рішення та висновки
Рішення МС ООН залишає питання обʼєктивності сприйняття та дослідження доказів, а також компетенції та наявності експертизи Суду щодо вирішення таких спорів у майбутньому. Однак, незважаючи на контроверсійність рішення, важливо звернути увагу на те, що у справі, повʼязаній з дискримінацією, на міжнародному рівні говорять про культуру, її знищення та руйнування. Фактом є і те, що це перше рішення МС ООН, де РФ визнано порушницею норм міжнародного права.
Культурну спадщину, що знаходиться на окупованих територіях, це рішення не рятує, проте для України воно може стати важливим етапом переосмислення підходу до забезпечення державного захисту та збереження культурної спадщини.
Це переосмислення (якщо, звісно, воно настане) однозначно буде сприяти відкриттю кримінальних справ за фактом вчинення злочинів, збиранням достовірної та переконливої доказової бази, ідентифікації та затриманню злочинців, пошуку та повернення викраденого. Крім того, це сприятиме формуванню єдиної державної культурної політики, стратегії реінтеграції та повернення власної культури та історії у теперішньому та майбутньому.
Автори: Дарина Підгорна, ГО «Регіональний центр прав людини», Дарʼя Тимошенко, ГО «Регіональний центр прав людини»
Цю публікацію підготовлено за підтримки Відділу технічної допомоги правоохоронним органам України Посольства США в Україні. Погляди, висловлені в цій публікації, належать виключно авторам і можуть не збігатися з позицією Посольства США.