Ось уже третій місяць, як найбільший прапор України в світі подорожує з «Батьківщиною Молодою» найбільшими містами України. І за цей час – час страшного кривавого випробування для всієї країни – цей державний стяг став символом єдності та надії для найбільшої країни Європи. А починалося все теж не менш символічно – його у цьому році вперше розгорнули донецькі, луганські, львівські, луцькі, івано-франківські та київські студенти на молодіжному форумі «Схід та Захід разом», який проходив у Львові. Тоді ж вирішили, що прапор проїде всією Україною і завершимо турне у Донецьку.
А в цю неділю, 13 липня, він вперше потрапив на Схід – до Маріуполя. При цьому, це була ініціатива місцевих патріотів Донеччини.
І що хочу підкреслити - маріупольчани чекали цього не менше за нас! Як і всі жителі Сходу України, вони знають, що таке постріли, страх смерті, залякування, відчуття покинутості та непотрібності. Вони чекають не на політичні заяви, «підтримку» міжнародної спільноти і т.д. Вони чекають на живих людей зі столиці, які не побояться приїхати до їхніх домівок з реальною допомогою та позитивними об’єднуючими акціями. Їм дуже важливо допомогти підтримати віру у закінчення кровопролиття, відбудову їх домівок та головне – єдність з українцями по ту сторону Дніпра.
Без сумніву, скажу, що це була одна з найемоційніших акцій з розгортання стягу. І не через те, що скидалося на голлівудський екшн через суворий вигляд бійців «Азову» у повному обмундируванні. Самі маріупольчани створили незабутню атмосферу вишиванками, морем жовто-блакитних прапорів. Просто не вірилося, що на площі одного з міст Донбасу може бути таке скупчення українських патріотів. Це той випадок, коли все таємне стає явним, звичайно, у позитивному сенсі. При чому найбільший «драйв» принесли з собою фанати місцевого «Іллічівця».
А водій мікроавтобуса, у якому ми транспортуємо гігантський стяг, помітив, як люди цілували прапор, коли несли його до авто.
І ще одне не менш цікаве спостереження – знайомі з Маріуполя, законсервовані у російській пропаганді, сприйняли звістку про нашу акцію, на моє здивування, абсолютно позитивно, без скепсису та іронії. І в результаті – разом з усіма співали національний гімн, «Червону руту» та всесвітньо відому пісню про Путіна.
Так, сьогодні не час святкувати – Україна у війні. Однак ми не повинні забувати про маленькі вклади в укріплення національної ідеї на Сході, витисненні українофобської путлерівської пропаганди з голів людей.
Свідомість мільйонів на Сході амбівалентна, але ж крапля камінь точить. Чи не так, друзі?
Тому ми дуже вдячні жителям міста, які не побоялися прийти на акцію, бійцям «Азову», які гарантували безпеку, Донецькій «Батьківщині Молодій» та іншим громадським організаціям, які долучилися організації заходу, а також Яні Вертебі – нашій активістці, яка уже давно мріяла, щоб прапор розгорнули у її рідному Маріуполі та доклала до цього максимально зусиль.
І окрема подяка Олександру Чубатенку – народному депутату від фракції «Батьківщина», який поїхав з нами на Схід та допоміг якнайшвидше добратися до Маріуполя з 20 тоннами продовольства для українських військових, що служать в зоні АТО. До речі, цей вантаж – результат спільних зусиль депутатів Батьківщини та активістів молодіжки.
І гірка пілюля… По дорозі до Маріуполя, коли я зв’язувався з командиром 72-ї бригади, він сказав, що не може прислати машину за вантажем, бо вони «трохи» зайняті. А через годину ми прочитали новину, що ця ж 72-га бригада понесла численні втрати серед її солдат через обстріл… Молимося, щоб така «зайнятість» наших хлопців завершилася якнайшвидше.