Водночас у процесі переговорів Зеленський, мабуть, вперше опинився в ситуації, коли треба було обирати між поганим і дуже поганим рішеннями в умовах, коли немає можливості перекласти чи розділити відповідальність. Йдеться про першу кризу довіри в суспільстві, спровокованою неоднозначним рішенням про звільнення важливого свідка трагедії МН17 Володимира Цемаха. Звільнення заручників відкриває вікно можливостей для незворотних позитивних зрушень у безпековій сфері на Донбасі. Водночас слід не допустити, аби це було використано Росією та іі прихильниками як претекст для пом'якшення міжнародних санкцій.
Тим більше, що санкційний механізм був запроваджений проти РФ за невиконання Мінських домовленостей та спробу анексії Криму, а не за захоплення заручників. Одним словом, відкривається широке поле роботи для української дипломатії.
Тепер традиційно про підсумки тижня, що минув.
Плюси:
1. Зі звільненням 35 українців дипломатії Зеленського вдалося забезпечити як виконання своєї обіцянки часів виборчих перегонів, так і засвідчити, що Київ зміг встановити ефективні контакти з Кремлем. Поза жодним сумнівом є те, що рішення про звільнення наших бранців приймалося саме першою особою в Росії. Це є ще одним наочним доказом, що Москва повністю контролює розвиток ситуації на Донбасі та тримає ключі від миру. Хочеться вірити, що актив встановленого діалогу між Банковою та Кремлем не обмежується лише питанням гуманітарного порядку. Тому вкрай показовими будуть подальші події. Заслуговує на відзначення й ініціатива української сторони щодо невідкладного проведення телефонної розмови з Путіним для координації подальших дій. Разом з тим звертає на себе увагу, що звільнення українських заручників відбулося напередодні чергової сесії Генеральної асамблеї ООН і на тлі активних дискусій щодо повернення Росіі до складу Великої сімки і пом’якшення санкційного тиску.
2. Команда Зеленського продовжує методично працювати на проведення саміту нормандської четвірки. Про це свідчить відсутність будь-яких критичних сигналів з боку Банкової на адресу Москви. Очевидно, Київ робить ставку на створення «сприятливої атмосфери» для зустрічі. Однак, це віддає першість Москві у формуванні інформаційного порядку денного. Варто пам’ятати, що президент Путін добре володіє маніпулятивними методами і буде максимально жорстко просувати російську версію подій на Донбасі.
3. Відзначимо оперативну реакцію Києва на ініціативу президента Словенії Пахора запропонувати Україні «особливий статус» у відносинах з ЄС. Пікантності цій пропозиції додало і те, що зазначений статус по суті протиставлявся повноправному членству в ЄС Західним Балканам. М’яка дипломатична форма обмежити Україну в її амбіціях щодо кінцевого рівня відносин з ЄС. Сподіваємося, що наші закордонні дипустанови отримали доручення провести відповідні розмови як в Любляні, так і у столицях держав-членів ЄС, щоб мінімізувати потенційні ризики цієї недолугої пропозиції.
4. На фоні наближення переговорів з РФ щодо транзиту газу через територію України досить активними були дії президентської команди на енергетичному напрямі. Позитивно відзначимо укладений у Варшаві меморандум про енергетичну співпрацю у трикутнику Україна-РП-США. Цей документ відкриває перспективні можливості для України у справі закупівлі американського скрапленого газу. Як за часів п'ятого президента пенсильванське вугілля, перспектива отримання природного газу зі Сполучених Штатів виступає не лише свідченням конкретної та ефективної підтримки України, а й є чітким сигналом Кремлю щодо меж його енергетичних впливів.
У цьому контексті органічною виглядала увага президента Зеленського до питання протидії будівництву проекту «Північний потік 2». Нагоду для цього створив візит сенаторів США Джонсона і Мерфі та їх зустріч з главою держави. Те, що знов пролунала тема санкцій проти компаній, які беруть участь у реалізації зазначеного проекту – це безперечний позитив. Маємо і далі наполягати на скоординованих кроках для протидії ПП2, який не має нічого спільного з економічними інтересами і спрямований на підрив єдності та солідарності в рамках ЄС. Російський природний газ має доведену токсичну сутність і запрограмований коефіцієнт політичного впливу, що робить його не товаром для розвитку співробітництва, а зброєю для маніпуляцій і енергетичного поневолення.
5. Зі знаком плюс варто відзначити участь України у зустрічі в Ризі парламентарів дружніх країн для координації подальшої реакції на повернення Росії до ПАРЄ. Досить креативно виглядає пропозиція провести зустріч з президентом Макроном, який перебуватиме у Страсбурзі через головування Франції в КМРЄ, щоб почути його оцінки з приводу ситуації з правами людини в Росії.
Мінуси:
1. Небезпечною слід вважати появу з подачі президента Путіна сигналу про "нормалізацію відносин між Україною та Росією". І хоча цей сигнал був поданий під соусом звільнення українських заручників, на нього не можна не реагувати. Ні про яку нормалізацію відносин з РФ не може бути й мови допоки не зникнуть причини, які призвели до їх нинішнього жахливого стану. Йдеться, передусім, про повне відновлення територіальної цілісності України з поверненням Криму та деокупації Донбасу, неухильну повагу Москвою до норм і принципів міжнародного права, звільнення всіх українських громадян та компенсацію збитків, завданих внаслідок російської агресії.
2. Фіксуємо також, що на зустрічі дипрадників у нормандському форматі 2 вересня у Берліні не порушувалося питання ні дорожньої карти імплементації Мінських домовленостей, ані розгортання миротворчої місії ООН на окупованому Донбасі. Очевидно, що й кордон було винесено за дужки. Все більше ознак того, що субстантивне наповнення Нормандського саміту обмежиться привітанням обміну заручниками, закликом до продовження цього процесу та узгодженням чергових точок розведення сил і засобів вздовж контактної лінії на Донбасі.
До речі, зауважу, що положення про розведення взагалі відсутнє в Мінських домовленостях. Російська сторона хоче нам це "втюхати" як виконання безпекових умов. Не забуваймо, що при розведенні наші Збройні сили мають відступати вглиб української території, здаючи відвойовані кров'ю українські землі. При цьому чомусь ігнорується те, що Мінським протоколом від 5 вересня 2014 року передбачено, зокрема, встановлення з боку СММ ОБСЄ постійного моніторингу над неконтрольованою ділянкою українсько-російського кордону зі створенням зон безпеки. На жаль, судячи із останніх заяв президента Украіни, ми потрапили у цю вміло розставлену кремлівську пастку.
3. Продовжуємо спостерігати дивну розбіжність у статистиці обстрілів, яка надається СММ ОБСЄ та українською стороною. Не менш суперечлива інформація супроводжує відновлення моста в Станиці Луганській. Не додало оптимізму й проведення на тижні чергового засідання ТКГ у Мінську.
4. До мінусів тижня слід також зарахувати відсутність чіткої реакції офіційного Києва на підвішений стан з надання Україні військової допомоги Сполученими Штатами Америки. Для воюючої країни ця тема не може бути маргінальною і мала б стати однією з пріоритетних. Мабуть, не зайвим було б направити президенту Трампу особистого листа Зеленського на цю тему, як і відповідні месиджі з боку нових глав МЗС та Міноборони своїм американським візаві.
5. Новий розвиток отримала історія з «АрселорМітал», якому з ДФС натякнули про претензію на суму 9 млрд гривень. Що б не стояло за цим інформаційним викидом, цілком очевидно, що ця історія дисонує із запевненнями президента Зеленського особисто гарантувати іноземні інвестиції. У пам’яті ще зберігається його відео-звернення із запрошенням в Україну для зацікавлених партнерів. "Казус Арселора" - як раз той випадок, коли їм доведеться подумати двічі, чи інвестувати в Україну.
Поради небайдужого:
1. Зі звільненням заручників Кремль фактично перехопив ініціативу у переговорному процесі на мінському треку. Те, що відбулося - характерний почерк російської політики: створити проблему, а потім ініціювати її вирішення, показавши себе в ролі миротворця. Тепер цікаво, яку політичну ціну запросить Москва за звільнення українських в'язнів.
Слід також розуміти, що по суті Росія скидає токсичний баласт обвинувачень проти себе. Дочекавшись максимальної ціни за цей актив, Кремль його з легким серцем відпускає, адже точно знає, що на виході може отримати значно коротший список претензій до себе та прихильність міжнародних партнерів.
Варто також вжити заходи для мінімізації негативної реакції Гааги на звільнення свідка катастрофи МН17 та відновлення довіри до нашої держави з боку Нідерландів.
Не зайвим було б запланувати турне звільнених бранців, передусім Сенцова, впливовими столицями для детальних обговорень російських злочинних дій, недопущення пом'якшення антиросійських санкцій і збереження "українського питання" серед міжнародних пріоритетів.
2. Порівняння навіть скупих прес-релізів за результатами телефонної розмови показує збереження ключових розбіжностей між позиціями України та Росії. Показово, що РФ не забарилася, щоб не використати можливість і не підкреслити всі свої червоні лінії - про «внутрішній» характер ситуації на Донбасі, про змістовну підготовку нормандського саміту (читай нові поступки Києва). Зрозуміло, що завдання припинити російську агресію не просте і вимагатиме від України певних компромісних кроків, але саме зараз перед дипломатією Зеленського відкривається надскладне завдання - не допустити такого рішення, яке розв’язавши донбаську задачу, призвело б до погіршення положення України та поляризацію українського суспільства.
Надважливо вже зараз активізувати роботу, в тому числі шляхом мотивації українських дипустанов у відповідних столицях, з метою забезпечення пролонгації у грудні санкцій ЄС проти Кремля. Для цього можна було б використати й фактор переговорів у рамках ЄС щодо нової фінансової перспективи на 2021-2027 роки та необхідності їх завершення до кінця поточного року. Важливими стали б візити до кінця поточного року українського президента до столиць як країн-друзів, так і скептиків (передусім, Італія, Австрія, Нідерланди, Бельгія, Греція, Кіпр, Словаччина).
На тлі звільнення українських моряків поза увагою пройшло питання про повернення Україні трьох кораблів, які були незаконно захоплені російською стороною. І це є не менш принциповим, ніж повернення наших хлопців. Припис Міжнародного трибуналу з морського права чітко визначає відповідальність РФ і що вона повинна забезпечити його виконання. Маємо пам’ятати про спроби Кремля нівелювати, а фактично делегітимізувати, судовий процес проти себе, який вона програла. Як і про те, що підвішеним у повітрі залишається питання про гарантування Україні свободи судноплавства в Керченській протоці та припинення Росією своєї повзучої окупації української акваторії Азовського і Чорного морів. Для ефективної протидії і у підсумку незаперечної перемоги над агресором потрібні комплексні стратегічні дії.
Президентській команді слід чітко визначити пул спікерів, які матимуть право публічно коментувати питання міжнародної політики держави. Такі сигнали, як припущення керівника фракції «Слуга народу» в парламенті про перспективи розширення Нормандського формату та ще й з конкретними часовими рамками (до грудня) не йдуть на користь довірі та належному сприйняттю нашої держави у провідних столицях. Перемовини з Росією та іншими міжнародними акторами це не шоу, а зовнішня політика не місце для аматорства.
Не менш важливою є підготовка до сесії Генеральної асамблеї ООН. Перша участь у цьому заході фактично стане глобальними оглядинами нового президента України. Володимиру Зеленському варто дати сигнал міжнародній спільноті про реальну ситуацію на окупованих Росією територіях. Доцільно використати участь у глобальному форумі для максимального розширення міжнародних контактів, а також нагадування про те, що питання деокупації Криму залишається у пріоритетному фокусі Києва. Те, що на днях оприлюднено доповідь генсека ООН про порушення Росією прав людини в Криму - це гарний і привід, і контекст.
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!
Сподіваємось на наступний тиждень.