ГоловнаБлогиБлог Дмитра Лубінця

Різні, але єдині: чому пріоритет етнополітики – це шлях до успіху держави

Сьогодні в нашій країні проживають громадяни понад ста національностей. Оскільки останній повноцінний перепис населення проводився у 2001 році, назвати точну чисельність кожної етнічної спільноти дуже проблематично. Але це не означає, що держава може дозволити собі їх ігнорувати.

Проте, в останні роки влада у сфері етнополітики зробила набагато менше, ніж могла би зробити.

Фото: Lb.ua

Україна – учасниця Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Ми взяли на себе зобов’язання в рамках реалізації Європейської політики сусідства. В той же час у нас діє профільний закон про нацменшини зразка 1992 року, що ухвалювався у зовсім інших реаліях, ніж ті, які є сьогодні.

Більше того, деякий час у виконавчій владі не було навіть структурного підрозділу, який би відповідав за етнонаціональні питання. Комітет з питань прав людини парламенту 9-го скликання добився створення Державної служби з етнополітики. Сьогодні Служба працює, а народним депутатам є з ким комунікувати стосовно питань, пов’язаних з проблематикою національних меншин.

Ставлення держави до сфери міжетнічного спілкування добре видно на прикладі проблеми ромів. За десятиліття процес їх інтеграції до українського суспільства не зрушив з місця. Результат – бідність, дискримінація та втягнення в кримінал представників цієї громади. Наразі Держслужба етнополітики розробила нову Ромську стратегію та план дій до неї. І дуже сподіваюсь, що вони будуть виконуватись краще, ніж попередні. Бо аналіз, який провів наш Комітет спільно з міжнародними партнерами, показав, що центральна та місцева влада ставились дуже недбало до її виконання.

У 2020 році, попри карантин та інші перешкоди, ми провели комітетські слухання про забезпечення прав корінних народів і національних меншин. Ми ухвалили низку рішень, які потім лягли в основу нашої парламентської роботи. А найважливіше – створили робочу групу з написання нового закону про національні меншини України.

Нагадаю, що так званий мовний закон, який народні депутати ухвалили у квітні 2019 року, містить відсилку до закону про порядок реалізації прав корінних народів, національних меншин України (ч. 3, ст. 2). Але цього закону досі не існує! Кабінет Міністрів так і не виконав своє пряме зобов’язання: не розробив законопроект і не подав його до Верховної Ради (він мав це зробити протягом шести місяців з дня набуття чинності мовного закону).

Йдеться не лише про захист мовних прав нацменшин. Цей закон буде комплексним, що гарантуватиме різним етнічним спільнотам збереження своєї ідентичності. Наразі вже напрацьований чорновий варіант документу і, сподіваюсь, незабаром він буде зареєстрований та оперативно пройде крізь усі необхідні парламентські процедури до фінального успішного голосування.

Для більш ефективної роботи у сфері захисту прав нацменшин у парламенті народні депутати створили міжфракційне депутатське об’єднання «Національні спільноти», яке я мав честь очолити.

Комітет з питань прав людини та наше міжфракційне депутатське об’єднання успішно співпрацює з Радою Європи, особливо в рамках проекту «Захист національних меншин, включаючи Ромів, та мов меншин в Україні». І ми розраховуємо, що така результативна співпраця триватиме і далі.

Проте, допомога міжнародних партнерів ніколи не замінить бажання власної держави планомірно створювати умови для мирного та взаємовигідного співжиття різних етнічних спільнот в єдиному соціумі. А саме в цьому запорука успішного майбутнього України. Коли кожен народ зможе розвивати власну самобутність, запозичуючи все найкраще від інших етнічних громад і разом працюючи на благо спільної батьківщини.

Дмитро Лубінець Дмитро Лубінець , народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань прав людини
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram