Розділ, присвячений експорту, імпорту, курсу гривні та платіжному балансу
Минулого тижня міністр аграрної політики та продовольства України Олексій Павленко висловив власну думку з приводу того, яке місце займає очолюваний ним сегмент господарювання в економічній системі держави: «Агросектор залишається найбільш динамічною та перспективною галуззю української економіки. Сільське господарство – експортна галузь № 1 в Україні, що забезпечує 14% загального обсягу ВВП».
За словами міністра, за 9 місяців 2015 року аграрному сектору вдалося забезпечити обсяг експорту продукції на рівні $ 10,4 млрд, що становить 37 % валютних надходжень від експорту всіх товарів.
Згідно з оновленою інформацією Національного банку України щодо рахунку поточних операцій, за 9 місяців поточного року баланс товарів в Україні виглядає так: експорт товарів – $ 26,102 млрд (за аналогічний період минулого року – $ 39,251 млрд, падіння – 33,4 %); імпорт товарів – $ 28, 095 млрд (за аналогічний період минулого року – $ 44,043 млрд, падіння – 36 %).
Якщо розібрати структуру експорту, то станом на сьогодні дійсно 38,8 % від усього експорту становлять продовольчі товари та сировина для їх виробництва. Сума, на яку експортовано таких товарів за період січня–вересня, становила $ 10,140 млрд. Поряд з цим, за 9 місяців минулого року ця частка становила 30,7 %, тобто у відсотковому співвідношенні була меншою, але в абсолютних цифрах становила більше – $ 12, 036 млрд.
Тому говорити про те, що це є значним досягненням відомства, можна тільки з оглядом на відсоткове порівняння частин у структурі експорту країни, а не в абсолютних показниках.
Про що це свідчить? Попри нарощення обсягів експорту в значенні кількісних вимірів товарів сільськогосподарського виробництва попри збільшення частини виручки від їх експорту в загальній структурі експорту країни, через зниження цін на міжнародних ринках, а також переважання експорту саме сировини, а не кінцевого продукту, обсяги валютної виручки зменшуються. Продовжуючи розвивати цю галузь експорту як виключно пріоритетну, Україна ризикує з кожним роком, збільшуючи кількісні обсяги, зменшувати суми фактичних надходжень.
У світлі цього заспокоює тільки одне: Президент України в умовах подорожчання вартості цукру на міжнародних ринках та прогнозу аналогічної динаміки на прийдешні маркетингові періоди не побіднішає. Відповідно до рейтингу найбільших аграріїв 2015 року, за версією видання landlord, оприлюдненого цього тижня, трійку лідерів замикає саме він – капітал його аграрних активів (Roshen, «Укрпромінвест-Агро») оцінили в $ 594,3 млн. Аграрний холдинг «Укрпромінвест-Агро» спеціалізується на вирощуванні цукрових буряків, пшениці, сої, кукурудзи та соняшнику, а його земельний банк становить 122 тис. гектарів. Один із основних бізнес-напрямів агрохолдингу Порошенка – вирощування цукрових буряків та виробництво цукру. Цукрові підприємства «Укрпромінвест-Агро» успішно продають цукор іншим покупцям, а на частку Roshen у структурі продажів припадає всього 15 %.
На нашу думку, пріоритет державної політики має бути зосереджений на експорті товарів кінцевих продуктів, тобто тих, які мають значну додану вартість, в якій вже включено витрати на оплату праці при переробці, витрати на енергоносії підприємств-виробників, додаткову вартість від інших компонентів виробництва.
Інакше картина виглядає так: сировину для виробництва Україна експортує, ця продукція є конкурентоздатною в тому числі за рахунок низької вартості робочої сили на території нашої країни, а ось готовий продукт імпортує (продукт, який доведено до готового результату за кордоном, де витрати на його виробництво значно більші, ніж в Україні, як за рахунок загальної вартості всіх компонентів, так і за рахунок вищих у порівнянні з вітчизняними складовими вартості праці). При цьому з кожним роком розрив між товарним балансом зростатиме.
Для того щоб цього не допустити, потрібно ставити в пріоритет саме розвиток підприємництва, їх виробництва, його концентрацію на території України.
Для цього вбачається за доцільне однією з умов приватизації підприємств державної форми власності аграрної спрямованості зобов’язати інвестора протягом визначеного періоду при збереженні цільового призначення об’єкту приватизації інвестувати кошти саме у внутрішнє виробництво.
Так, це складно; так, це займе більше часу, але й дозволить живити, а не виснажувати природні ресурси зокрема та економіку України в цілому.
За таких умов ведення бізнесу, які дозволять замкнути цикл від виробництва сировини до кінцевого продукту на території однієї країни з подальшим його експортом, Україна отримає шанси на збільшення експортного потенціалу, який якісно вплине на платіжний баланс.
Продовжуючи аналіз структури експорту, варто зазначити іншу негативну тенденцію, а саме скорочення як відсоткових, так і показників в абсолютних цифрах, експорту мінеральних продуктів чорних, кольорових металів та виробів із них, машин, устаткування транспортних засобів.
Мінеральні продукти:
9 місяців 2014 року – $ 4,38 млрд – 11,2 %;
9 місяців 2015 року – $ 2,09 млрд– 8 %.
Чорні та кольорові метали:
9 місяців 2014 року – $ 11,98 млрд – 30,5 %;
9 місяців 2015 року – $ 7,23 млрд – 27,7 %.
Машини, устаткування:
9 місяців 2014 року – $ 4,35 млрд – 11,1 %;
9 місяців 2015 року – $ 2,25 млрд – 8,6 %.
При цьому зросла частина в структурі експорту деревини:
9 місяців 2014 року – $ 1,5 млрд – 3,9 %;
9 місяців 2015 року – $ 1,1 млрд – 4,4 %.
Зазначена статистика красномовно свідчить на підтвердження висловлених вище суджень про сировинну орієнтованість української економіки та значне зниження обсягів експорту товарів із високими додатковими витратними складовими.
Не додають оптимізму стосовно світлого майбутнього української економіки (принаймні на наступний рік) і заяви про запровадження на українські товари ембарго Російською Федерацією та зустрічні заяви Арсенія Яценюка.
Проаналізуймо обсяги торгівлі з РФ.
Експорт (абсолютні показники та відсоткова частка у загальній структурі):
9 місяців 2014 року – $ 11,74 млрд – 29,9 %
9 місяців 2015 року – $ 5,78 млрд – 22,1 %
Імпорт (абсолютні показники та відсоткова частка у загальній структурі):
9 місяців 2014 року – $ 10, 24 млрд – 23,2 %;
9 місяців 2015 року – $ 5,4 млрд – 19,2 %.
На жаль, статистика щодо структури імпорту та експорту в наявності тільки станом на 6 місяців, але вона дає загальне розуміння того, які товари українського походження втратять ринок збуту.
Так, при загальному обсязі експорту на перше півріччя в $ 1,9 млрд, 33 % структури становили саме машини та устаткування, транспортні засоби, приладдя; 24,4 % – чорні та кольорові метали та вироби з них; 20 % – продукти хімічні та пов’язані галузі промисловості. Продовольчі товари в структурі посідали тільки 6%.
У той же час викликає питання, чи зможе Україна повністю відмовитися від імпорту продукції і товарів, вироблених у РФ?
Структура імпорту зі східним сусідом виглядає так: мінеральні продукти (до яких, зокрема, віднесено природний газ, нафту, вугілля) на перше півріччя становили в структурі імпорту 60%; машини та устаткування, транспортні засоби, прилади (до яких віднесено паливні елементи для ядерних реакторів), – 11%.
Варто відразу зазначити, що ці показники за результатами року тільки зростуть, оскільки статистика ні за І півріччя, ні за 9 місяців, не відображатиме дані про імпорт природного газу, закачаного в ПГС для проходження опалювального сезону, а також про поточні поставки, які здійснюються протягом зими. Отже, розрив, у балансі експорту та імпорту товарів торгівлі з РФ на кінець року підвищиться в бік переваги імпорту.
Чи зможе Україна повністю відмовитися принаймні від енергетичного імпорту з РФ? Якщо питання з пальним для атомних електростанцій як-не-як вирішується в переговорах з американськими та французькими партнерами, то питання повного заміщення імпорту природного газу за рахунок реверсу апріорі поки недосяжне в силу в тому числі й технічних причин.
Таким чином, заяви Яценюка про те, що: «На кожне російське рішення про встановлення ембарго проти України буде аналогічне українське рішення про встановлення ембарго проти Росії», є не більше, ніж гучним популізмом, в який, ймовірно, не вірить і він сам. А враховуючи те, що за час прем’єрства нація звикла до легковажності у висловлюваннях, плюс-мінус одна дурниця на загальну «підмочену» репутацію не вплине.
Поряд з цим, якщо виходити з динаміки 64 % скорочення обсягу товарообігу за результатами І півріччя 2015 року в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, можна припустити, що, за результатами 2015 року, обсяг експорту товарів із України в РФ становитиме близько $ 10 млрд.
Тобто, Україна, ймовірно, втратить ринок продажу товарів на $ 10 млрд у наступному році.
Чи будуть віднайдені адекватні компенсатори для платіжного балансу? Зважаючи на те, що саме є предметом експорту в РФ сьогодні, а це товари, які об’єктивно не є конкурентноздатними на європейських та міжнародних ринках, компенсувати за рахунок інших ринків їх не вдасться.
При цьому збережеться хоча б енергетичний імпорт. Тобто, тиск на платіжний баланс тільки посилиться і відповідно новому, оновленому, Уряду, Національному Банку України доведеться шукати додаткові джерела валютних інвестицій в Україну.
В умовах тенденції до зменшення вартості сировини сільськогосподарського походження на міжнародних ринках ця сфера не зможе бути таким компенсатором.
Тому уповати залишається на міжнародну допомогу, яка матиме тимчасовий ефект, на період протягом якого Україна зможе не погашати зовнішні запозичення.
Тому ми знову наголошуємо та вважаємо пріоритетним розвиток в Україні саме кінцевих товарів, тобто розвиток промислового та продовольчого виробництва, а не сировинного сегмента.
У світлі аналізу товарообігу стає очевидною відповідь на питання «чому протягом останніх декількох тижнів національна грошова одиниця демонструє негативну динаміку відносно більш стійких валют?». Якщо енергетичний імпорт не мав впливу та не здійснював значного тиску на платіжний баланс протягом літа, а за рахунок надходження експортної виручки від реалізації продукції сільськогосподарського призначення навіть утворювався умовний надлишок валюти, який викуповувався Національним банком, сьогодні картина змінилася з точністю до навпаки.
Додається й той фактор, що питання з міжнародною фінансовою допомогою, яку спрямовують як для наповнення міжнародних резервів, так і для підтримання видатків державного бюджету (під умовною назвою реалізація та підтримка реформ), на сьогодні зависло в повітрі в очікуванні дій парламентарів з голосування за податкову реформу та бюджет на 2016 рік.
Таким чином, на сьогодні в Україні імпортери відчувають реальний дефіцит валюти на офіційному міжбанківському ринку, що відображається як на офіційному, так і на готівковому курсі гривні.
Велика приватизація
Зміни до законодавства у сфері приватизації, які начебто не дають/не давали можливості провести якісну велику приватизацію цього року. Виходячи з положень, які запропоновано змінити, вбачається, що істинні причини криються у зовсім іншому. Так, широко розрекламовані зміни, які забороняють країні-агресору брати участь у приватизації, на справді дослівно звучать так.
Не можуть бути покупцями:
– юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, та юридичні особи, частка у статутному капіталі яких належить резиденту держави, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором чи державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором;
– юридичні особи або їх довірені особи чи особи, уповноважені діяти від їх імені, зареєстровані в державах, які визнані Верховною Радою України державою-агресором або стосовно яких застосовано санкції відповідно до законодавства;
– фізичні особи або їх довірені особи чи особи, уповноважені діяти від їх імені, які мають громадянство держави, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором або стосовно яких застосовано санкції відповідно до законодавства.
Формулювання зазначених положень хоча формально і здаються всеохопними, але в дійсності швидше мають популістичний характер.
За аналогією з нашими можновладцями, які, будучи фактичними бенефіціарами юридичних осіб нерезидентів, юридично ні засновниками, ні власниками часток у статутних капіталах компаній не є.
Механізми реалізації при наявності інтересу не є надскладними – достатньо зареєструвати (або придбати) нерезидента поза межами РФ на особу, якій довіряєш, причому як на іноземця, так і, припустімо, на особу, яка використає для оформлення правоустановчих документів паспорт громадянина іншої країни (про те, як українські чиновники, які в силу закону не повинні мати подвійного громадянства, виявлялися громадянами Ізраїлю, українці пам’ятають).
Тому насправді ця норма, на нашу думку, мала на меті швидше суспільно-пропагандистський характер, ніж практично-доцільний.
Найбільше уваги приділено саме питанню діяльності радників при проведенні приватизації. Так, положення частини 7 ст. 16 викладено так: підготовка до приватизації та продаж об'єктів приватизації може здійснюватися із залученням радників у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Залучення та визначення радників для підготовки до приватизації та продажу об'єктів здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.
Натомість раніше зазначена норма передбачала можливість залучення радників до приватизації об’єктів лише групи Г і виключно на конкурсних засадах. Що ж ми маємо сьогодні?
Фактично запропоновані зміни мають відсилочний характер до постанови Кабінету Міністрів, якої станом на сьогодні немає. Відповідно, критерії визначення радників залишаються на розсуд Кабінету Міністрів та ФДМУ – так само, як і питання правового характеру результатів їх діяльності. Тож, не відомо: їхні рекомендації матимуть імперативний чи рекомендаційний характер; яким чином вирішуватиметься питання з винагородою за проведену роботу.
Поряд з цим зазначена норма на сьогодні необхідна як Фонду, так і Кабінету Міністрів для легалізації результатів вже виконаної роботи з пошуку потенційних інвесторів. Цим займалися міжнародні організації та фінансові установи – відповідні повідомлення поширювалися протягом всього поточного року.
Зважаючи на те, що на конкурсних засадах радників, які пропонують українські об’єкти за кордоном, ніхто не визначав, питання з оплатою їхньої діяльності, ймовірно, вирішуватиметься в зовсім інший спосіб.
Так, запропонованими змінами передбачається виключити зі ст. 23 Закону норму про те, що послуги радників при підготовці приватизації оплачуються за рахунок державного бюджету.
Натомість пропонується викласти цю норму таким чином: оплата послуг радників здійснюється за рахунок державного бюджету, коштів міжнародних організацій або інших не заборонених законодавством джерел за рішенням Кабінету Міністрів України.
Якщо з коштами бюджету так само, як і міжнародних організацій, все зрозуміло (за відсутності грошей у бюджеті України міжнародні організації фінансуватимуть і просування продажу об’єктів приватизації – все, щоб поповнити наш бюджет та відповідно зменшити обсяги його дотування власними ресурсами, а також забезпечити повернення власних позик; тому, скажімо так, це невеликі інвестиції в повернення коштів, не говорячи вже про те, що радник може підібрати «комфортного» інвестора для того, хто оплачує його роботу), то питання з іншими незабороненими законодавством джерелами за рішенням КМУ знову ж таки доволі складне, і спрогнозувати його нелегко.
Якщо мова йде про комісійну винагороду від укладення угоди, тоді не факт, що за результатами конкурсу клієнт, якого підбере радник, стане переможцем – у нас же відкрита та чесна приватизація?
На поверхні факт того, що самостійно ФДМУ підібрати іноземного інвестора, не пов’язаного з олігархічними кланами в середині країни та в РФ, просто не має змоги. Власне, цього не приховував в одному з інтерв’ю й Ігор Білоус, який говорив, що, ведучи декілька об’єктів паралельно, фахівці Фонду не мають можливості повноцінно самостійно вести переговори з інвестором.
Таким чином, ввівши інститут радників у тому вигляді, в якому він є, якщо це будуть наближені до перших осіб держави суб’єкти, питання з легалізацією доходу, отриманого від проведення приватизації на користь потрібного покупця, загалом буде зняте, оскільки легальним стане поняття комісійної винагороди на рівні певного відсотка від вартості договору, укладеного завдяки лобізму на законодавчому рівні. Наслідуємо прогресивний досвід комерційного посередництва західних партнерів.
Зі слів Ігоря Білоуса, коли в 2001 році приватизували частину обленерго, в угоді брав участь Credit Swiss, і при сумі угоди в $ 200 млн банк отримав $ 4 млн.
Суттєві зміни стосуються й особливостей приватизації об’єктів групи В.
Раніше через фондові біржі підлягали приватизації пакети акцій підприємств, в яких частина держави становила 25 і менше відсотків від статутного капіталу. Тепер же у цей спосіб можна продавати всі підприємства, в яких є частина держави без уточнення її розміру, – це можуть бути і 40 %, і 48 %. А ось коли об’єктом продажу є контрольний пакет акцій, тоді приватизація проводиться через конкурс. При цьому збережено правило, що в разі, якщо конкурс не відбувся, пакет акцій може пропонуватися для продажу на аукціонах або фондових біржах, у тому числі шляхом його дроблення.
Крім цього, тепер у разі придбання торговцями цінними паперами пакета акцій акціонерного товариства обов'язковою умовою участі в продажу є подання державним органам приватизації інформації про особу, в інтересах якої купується пакет акцій (раніше така норма діяла лише у випадку покупки понад 25 % статутного капіталу). Це справді прогресивна зміна, яка дозволятиме встановити реального бенефіціара.
Врешті, говорячи відверто, зміни, які визначаються як причини відтермінування великої приватизації, не є настільки значними й фундаментальними, що б не дати можливості провести її в цьому році. Ймовірно, ФДМУ разом із КМУ вигадали таку байку для того, щоб виправдати власний непрофесіоналізм.
Сприяння інвестиціям, приватне партнерство, програма енергоефективності
Фактично в один день і законодавчий орган влади, й Уряд продемонстрували неймовірну послідовність дій: спочатку ВР України проголосувала за проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зняття регуляторних бар’єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій)», а дещо пізніше того ж дня було повідомлено про схвалення на засіданні Кабінету Міністрів України проекту розпорядження «Про Національний план дій з енергоефективності на період до 2020 року».
Здавалося б, у чому зв’язок між вказаними документами? Розкривається він у змісті змін, прийнятих Радою.
Коротко щодо нововведеннь.
Першим вагомими та такими, що в цілому продовжують започатковану Радою традицію, є те, що Україна відмовляється від суверенного імунітету (аналогічні зміни було внесено для проведення реструктуризації зовнішньої заборгованості через механізм випуску деривативів).
Так, ухвалені зміни передбачають, що в разі, якщо укладення договору в рамках державно-приватного партнерства здійснюється Кабінетом Міністрів України, на вимогу іноземного приватного партнера (партнерів) держава має право відмовитися від імунітету в договорі, укладеному в рамках державно-приватного партнерства. Така відмова поширюється на всі судові рішення, рішення міжнародних комерційних арбітражів, рішення в провадженнях щодо забезпечення позову, а також на виконання рішень судових та арбітражних органів.
Тобто, якщо такі умови віднайдуть своє відображення в тексті договору, то, попри загальне правило, спір може вирішуватися судами за межами України, рішення яких Україна буде змушена виконати. Не найвдаліше нововведення, яке несе ризики і в той самий час констатує факт недовіри інвесторів до вітчизняної Феміди. Ймовірно, саме тому таке положення і закріплене на законодавчому рівні як гарантія захищеності капіталу.
Далі. Чому ми вказуємо на два юридичних акти як такі, що пов’язані між собою?
Національний план передбачає досягнення у 2020 році мети щодо енергозбереження в розмірі 9 % від середнього показника кінцевого внутрішнього енергоспоживання за період протягом 2005–2009 рр., що становить 6,5 млн тонн нафтового еквівалента, проміжна мета – у 2017 році скоротити енергоспоживання в розмірі 5 %.
Досягти цих показників планується шляхом сприяння залученню інвестицій у термомодернізацію житлових будівель та в будівництво споруд із близьким до нульового споживанням енергії; адаптація стандартів палива та технологій його використання до європейських; запровадження сертифікації енергетичної ефективності будівель, системи енергоаудиту та енергоменеджменту. Встановлення мінімальних вимог до енергоефективності будівель та енергоспоживчих продуктів (обладнання), забезпечення функціонування системи енергетичного маркування електрообладнання побутового призначення. Також забезпечення 100 % комерційного обліку споживання газу, теплової енергії та води.
Саме в ст. 4 Закону України «Про державне приватне партнерство» внесено зміни та додано сфери, в яких воно може реалізовуватися, зокрема: надання соціальних послуг, управління соціальною установою, закладом; виробництво та впровадження енергозберігаючих технологій, будівництво та капітальний ремонт житлових будинків, повністю чи частково зруйнованих внаслідок бойових дій на території проведення антитерористичної операції; встановлення модульних будинків та будівництво тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб.
Для того щоб завершити частину аналізу зазначеного закону, пов’язану з енергоефективністю, звернемо увагу на одне додаткове положення, яке має бути гарантією для інвестора щодо повернення інвестицій.
Так, статтю 20 викладено у такій редакції:
У разі якщо ціни (тарифи) на товари (роботи, послуги) приватного партнера підлягають державному регулюванню, такі ціни (тарифи) мають включати кошти для компенсації вартості внесених приватним партнером інвестицій (інвестиційну складову) відповідно до закону, якщо інший порядок не передбачений договором.
Розмір інвестиційної складової має забезпечувати компенсацію протягом строку дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, витрат приватного партнера на здійснення інвестицій.
Цими положеннями держава фактично гарантує беззбитковість приватного партнера, повернення вкладених коштів та отримання прибутку.
Викликає занепокоєння, в силу відсутності законодавчо визначеної формули розрахунку економічно обґрунтованого тарифу, норма про те, що якщо ціни (тарифи) на товари (роботи, послуги) приватного партнера, що підлягають державному регулюванню, не є економічно обґрунтованими, і відсутня належна компенсація, приватний партнер має право призупинити, виконання інвестиційних зобов'язань до затвердження цін (тарифів) на економічно обґрунтованому рівні та/або включення до цін (тарифів) інвестиційної та/або прибуткової складової.
Залежно від сфери партнерства, державної політики, змін до законодавства, які можуть бути внесені в тій чи тій сфері регулювання (саме в сфері адміністративного регулювання), споживачі ризикуватимуть залишитися без того чи іншого виду побутових, комунальних послуг.
Попри те держава гарантує приватному партнерові захист від змін законодавства, які б погіршували його становище та позбавляли того, на що він обґрунтовано розраховував при укладенні договору. На приватного партнера в подальшому, після укладення договору, поширюватимуться виключно ті норми, які спрощують оподаткування, зменшують розмір зборів.
Важливою гарантією для держави, яка убезпечить від можливості відчуження об’єкта приватного партнерства чи передачі державної або комунальної власності в інші руки, є така норма, що, крім переможця (переможців) конкурсу з визначення приватного партнера, приватним партнером може виступати юридична особа, створена ним, при цьому протягом строку, встановленого договором, переможець конкурсу повинен прямо або опосередковано володіти більше, ніж 50 % статутного капіталу цієї юридичної особи та нести субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями цієї юридичної особи.
Цікаві та раціональні положення стосуються питання виділення приватним партнерам земельних ділянок у разі, якщо для здійснення державно-приватного партнерства необхідне користування земельною ділянкою, державний партнер передає приватному партнеру відповідно до Земельного кодексу України земельну ділянку, на якій розташований об'єкт державно-приватного партнерства разом з об'єктом державно-приватного партнерства на строк, встановлений договором, або забезпечує не пізніше дати набрання чинності договором про партнерство набуття права на користування земельними ділянками.
Аналогічні за змістом гарантії інвесторам передбачені і в питаннях концесійних відносин, зокрема на рівні законодавства закріплено положення про те, що у частині передачі концесіонеру права на будівництво об'єкта концесії концесійний договір набирає чинності з дня набуття права на користування земельними ділянками, наданими в установленому порядку концесіонеру для будівництва об'єкта концесії.
Дуже слушна норма, яка стимулюватиме органи державної влади та місцевого самоврядування, при наявності дійсно зацікавленого приватного партнера, не затягувати момент виділення земельної ділянки в очікуванні матеріальної винагороди, а навпаки виділяти її для розвитку регіону, інакше партнер-інвестор просто залишить проект, а його витрати буде змушений компенсувати державний партнер.
І на сам кінець коротко про те, як держава розраховується з боргами
Міністерству інфраструктури вдалося вирішити проблему з поверненням боргів дорожньо-будівельним компаніям, які відновлювали українські дороги в рамках підготовки України до Євро 2012. Про це на брифінгу в Будинку Уряду повідомив Міністр інфраструктури Андрій Пивоварський. За його словами, орієнтовно йдеться про 1,7 млрд грн.
«Кілька років підряд обіцяли, що гроші будуть повернуті. Підрядники були в очікуванні. У Мінфіну була невпевненість, чи були виконані роботи, чи якість була адекватною», – зазначив він і додав, що Міністерство інфраструктури разом з Міністерством фінансів «розставили всі крапочки над і» та знайшли можливість компенсації боргу для підрядників Укравтодору. Зокрема, виплати заборгованих 1,7 млрд грн будуть відбуватися частинами. Вже вчора кошти першого траншу у сумі 239,8 млн грн були спрямовані підрядникам, наступні надходитимуть щотижня і до кінця року мають бути виплачені в повній мірі.
При цьому, за словами міністра, до нього дійшла інформація від декількох підрядників про те, що до них почали приходити люди з пропозицією заплатити 15–20–25 % відкату від сум, які вони повинні отримати.
У цілому для підрядних організацій це приємна новина, принаймні вони зможуть розрахуватися із тією заборгованістю, яка накопичилася за останні три роки.
Водночас порахуймо: якщо взяти базисом суму боргу в 1,7 млрд грн, яка існувала на кінець 2012 року, та привести її у відповідність до офіційного рівня інфляції, то вона вже становитиме 2,96 млрд грн. Якщо врахувати і той факт, що значна частина коштів на спорудження об’єктів залучалась підрядниками на кредитній основі, то для того, щоб дійсно компенсувати витрати суб’єктів господарювання, цю суму необхідно подвоїти принаймні ще раз.
Таким чином, у будь-якому випадку, якщо повернення заборгованості матиме місце без дисконтів, про які говорить Пивоварський, це буде добре для підприємців.
Однак, зважаючи на ту девальвацію, яка має місце протягом останніх двох років, це погашення обійшлося державі втричі дешевше, оскільки кошти, якими повинні були оплачуватися ці роботи, виділялися на користь Укравтороду ЄБРР у валюті.