Задля перемоги на парламентських виборах були використані всі можливі і навіть самі брудні технології та ресурси – від зміни, на користь ПР, виборчої системи, до позбавлення волі двох ключових осіб українського політикуму - Луценка та Тимошенко. Та ось диво, український народ чомусь виявився розумніше, ніж бажалося! За сукупним результатом опозиційні сили в багатомандатному виборчому округу яскраво обіграли владу з рахунком 50% на 30%. А якщо ще зважити на комуністичні 13,18 %, набраних за рахунок регіонального електорального поля, картинка для ПР, при відсутності мажоритарників, вимальовувалась би зовсім не весела.
Так що ж трапилось? Почнемо з теоретичної площини. Дві основні програмні тези, на які робили ставку регіонали – економічне зростання та надання статусу російській мові, не вистрелили. Перша по причині відсутності, друга по причині наявності. Що мається на увазі? З економікою зрозуміло – посилання на гріхи попередників, дута стабільність – відкритий блеф, який зрозумів виборець.
Щодо мовного питання. Спитайте мешканців Сходу, яка проблематика наразі їм актуальніша – хронічне безробіття, безгрошів’я, тиск на бізнес, рівень ЖКГ та ін., чи проблема обмеження використання російської мови? Чи взагалі було колись таке обмеження? Отже і цю нафталінову технологію розпізнав виборець. А ось на Заході мовні витребеньки зіграли абсолютно протилежну роль, а саме виступили мобілізуючим чинником для опозиційного електорату. До речі те саме сталося й з непоганими по якості роликами «Нашої України». Партія виступала на виборах в якості інструмента влади по розпорошенню опозиційних голосів, на практиці ж виявилось, що ролики пробудили патріотичні почуття свідомих українців, та побудили прийти проголосувати та тільки … за опозицію. Розумієте, пан Ющенко, народ ще не готовий пробачити вам зруйнування української мрії, та й оцінив вас на 0, 03 % більше ніж екзотичного Ляшка з його вилами та крокодилами.
Объективно рейтинг ПР снизился, но остается достаточно высоким как для партии, находящейся у власти в сложный экономический период
— Вадим Омельченко, президент Института Горшенина
Можливо що в випадку «Нашої України» регіонали і не розраховували на великі результати, але ж так промахнутися із спробою клонувати Юлю. В новий молодий та амбітний клон вклали шалені гроші, викупили ефіри, борди, футболіста. Результат сміх та й годі – королевськи впередовці отримали аж 1,58 %. Та сміх навіть не від цього, а від того, що і ті відсотки вони відтягнули від праотця Партії регіонів!
Крім такого явного PR- кретинізму можна звернути увагу на чинник менш помітний для очей, але не менш вагомий. А саме відміна в бюлетенях графи «Проти всіх», яка змотувала виборця голоснути за «Свободу» та Кличка.
А тепер про головне. Давайте проаналізуємо, що дало владі відсторонення від процесу шляхом ув’язнення опозиційних лідерів.
Проект Тимошенко набрав 25,54 % - результат, на який не розраховували і самі штабісти. Команда більшу половину компанії провела в міжпартійних війнах (ФЗ проти «Батьківщини»), страждала від недофінансування, надмірного бюрократизму верхівки, та й зовнішня реклама також не вирізнялась особливою цікавістю. В чому ж головний секрет успіху? А в банальному – в ментальності українців в їх любові до слабких та ображених. Ось і маємо – слабка, хвора, поневолена Юля виявилась більш корисної для своєї команди, ніж сильна, цвітуча в модному дорогому одязі Юля на волі. Щоправда двічі на цьому чиннику компанію не побудуєш. Цікавість виборців до персони леді Ю так чи інакше буде зникати. Це природний процес забуття та прагнення чогось нового.
Подобное позиционирование подразумевает, в том числе, коллективные усилия по "деланию" Яценюка "следующим президентом". Не все "старые сердечные" от этой идеи в восторге. Мягко говоря. Что, логично, не способствует крепости рядов, возникновения у членов команды должной мотивации. И в центре, и на местах
— Соня Кошкина
А ось що дійсно цікаво – це друга постать – екс-міністр Юрій Луценко.
У передвиборчий компанії його прізвище активно використовувалось поруч з Тимошенко і обиватель звик сприймати двох політиків в тандемі. Але будь-який професійний політолог вам скаже - дуже помиляється той, хто ставить їх на одну площину, ці політичні фігури зовсім не однакові, отже і наслідки їх ув’язнення для країни також будуть різними.
Цікавість до лідерки БЮТ, як вже було сказано вище, потроху згасає. До речі один з прямих доказів цього – оголошене голодування Тимошенко, яке майже не має ніякого резонансу в суспільстві. По Луценку зовсім інша ситуація. Перебуваючи в тюрмі екс- посадовець веде активну громадську діяльність: переписується зі своєю командою, звертається до громадськості виступаючи з чисельними заявами, навіть виступає в ролі літературного критика, коментуючи прочитанні їм літературні новинки. Політологи та оглядачі констатують – Луценко посерйознішав і явно «переріс» із яскравого вуличного ватажка до не менш яскравого виваженого громадського діяча європейського толку. Такий собі Вацлав Гавел у 80-ті.
Дуже вирізняються два політв’язня і по ставленню до них українців. Якщо Юля має контрастний імідж (а-ля Захід ридає, Схід проклинає), імідж Луценка навпаки не має чітких географічних прив’язок, а головне не носить негативний окрас. Навіть колишні активні критики політика наразі змінюють своє ставлення до нього. І в цьому їм допомагає влада, інкримінуючи Луценку абсурдні обвинувачення. Українці аналізують – мабуть чесний був на посаді міністр, якщо владі приходиться так фантазувати під час його осудження.
Тепер щодо трійці опозиціонерів – 2012 - Яценюка, Кличка, Тягнибока і їх конкурентоспроможності в майбутньому. Кожен з трійці має мандат та команду потенційних тушок в новому парламенті. Кожен з них не застрахований наробити велику кучу політичних помилок та прорахунків до 2015 року. Луценко будучи за решіткою «позбавлений» такої можливості. Конкурувати «земним» політикам з поневоленим, але незламним героєм дуже й дуже важко.
Висновок – чим більше в неволі знаходиться політик – тим більше прямо пропорційно зростає його значення в політичному майбутньому країни. Дуже дивно, що влада не розуміє яку мину повільної дії вона собі підклала.
Крім цього арешти опозиційних політиків назавжди поховали Януковича, як європейського президента, та перетворили його на українського Лукашенка – відчуженця цивілізованого суспільства.
Тому пану президенту слід давно вже задуматись щодо професійної якості своїх стратегів та тактиків, чи може над їх намірами. Крок до поразки на парламентських, стимулювання зросту політичних конкурентів на президентських… Більше вже не скажеш, факти говорять за себе.
Отже, Віктор Федорович, руками подивіться, очами помацайте, та чим ви там думаєте, подумайте – чи не тягнуть вас ваші доблесні на політичну пенсію?