Що відбувається на ринку праці
Дефіцит кваліфікованих кадрів — проблема, не нова для України, існував він і до війни, констатує голова Служби зайнятості Юлія Жовтяк, та нині він особливо гострий і вимагає пошуку рішень.
«Якщо у 2021 році до Служби зайнятості звернулись 1,2 млн українців, майже 50 на 50 чоловіки і жінки, то у 2025-му — 600 тисяч, серед них 80 % — жінки і 20 % — чоловіки», — розповідає Жовтяк.
За її словами, внаслідок загальної демографічної кризи світ (і європейські країни зокрема) вже рухається в бік silver economy (економічна система для людей похилого віку. — Ред.) і до працевлаштування людей віком від 50 років. В Україні теж починають думати підвищити пенсійний вік (зараз і для чоловіків, і для жінок він становить 60 років. — Ред.). Та поки що, зазначає очільниця Служби зайнятості, Мінекономіки працює над змінами до Трудового кодексу в частині працевлаштування молоді і людей з інвалідністю.
Державна служба статистики не має верифікованих даних, що відбувається на ринку праці — комплексна картина 2025 року буде лише у вересні, після дослідження, повідомив голова Держстату Арсен Макарчук. Але скорочення персоналу, за його словами, зачепило всі галузі економіки й усі професії.
«Ми бачимо, наприклад, що на великих підприємствах (з працівниками 10+ тисяч працівників) було суттєве падіння кількості працівників. Що цікаво, воно було майже пропорційним: кількість жінок-працівників зменшилася на 800 тисяч, чоловіків — на 900 тисяч. Хоча інтуїтивно здавалося, що у звʼязку з великим відпливом людей, які переважно, особливо в перші роки великої війни, були представлені жінками працездатного віку, ця цифра буде виглядати трошки іншою», — навів певну конкретику Макарчук.
Також він нагадав, що станом на 2021 рік українців віком 15+ років нараховували 31,8 млн, а робочу силу з них складали лише 17,4 млн, тобто лише 54 % людей працездатного віку.
«Зараз частина цих людей виїхала, а людей старшого віку, які не залучені до робочої сили, стало більше. Тобто менше робочих рук і більше людей, які отримують пенсії. На одного пенсіонера вже припадає набагато менше працівників. Не буду наводити конкретні оцінки, але ситуація не sustainable (не стійка) для країни. І саме з уваги до таких деталей, мені видається, варто будувати політику», — зазначив Макарчук.
Доктор економічних наук і підприємець Андрій Длігач повідомив, посилаючись на власне дослідження: не заповнені сьогодні 62 % вакансій.
Втрата майже 30 % працездатного населення після повномасштабного вторгнення (частина виїхала, частина долучилася до Сил оборони) призвела до того, що ринок праці, який традиційно вважали ринком роботодавця (є вакансія і черга з охочих отримати це місце роботи), перетворився на ринок шукача, зауважує CEO та співзасновник найбільшого в Україні сервісу з пошуку роботи work.ua Артур Міхно.
«До повномасштабного вторгнення на сайті work.ua були 105–110 тисяч вакансій. Найвищий показник у країні. Через півтора місяця (оскільки вакансія живе на сайті, скажімо, 30 днів з моменту розміщення) падіння було в 15 разів. Найбільше, якого ми зазнали за своє життя, — до 6 тисяч.
Далі відбувалася цікава динамічна історія повернення до нормальної економіки. Фактично ми бачили плюс 50 % зростання кожні декілька тижнів. І вже в липні 23 року кількість вакансій була майже 95 тисяч. У жовтні 23-го ми фактично повернулися до рівня, який був до повномасштабного вторгнення, — розповідає про динаміку пошуку персоналу Артур Міхно. — І це могло б звучати обнадійливо, якби історія відображала економіку. На жаль, ні».
На ринку праці, констатує CEO work.ua, дуже не вистачає людей. І при 115 тисяч вакансій знаходити їх стало значно важче — економіка відроджується, - аргументує Міхно, - людей на ринку праці більше не стає.
«Якщо казати про наш ресурс, ми багато робимо для того, щоб людей, які знають про work.ua, знають, що через нього можна знаходити роботу, і відгукуються на вакансії, які розміщуються, ставало більше. За три роки було зроблено близько 50 різних ініціатив, щоб підвищувати показники ефективності. Як сервіс ми стали в півтора рази ефективніші щодо того, як люди приходять (на сайт. — Ред.) і до моменту, коли вони зробили відгук. Це дало можливість повернутися до тієї кількості відгуків в середньому на вакансію, яка була до повномасштабного вторгнення», — розповів Артур Міхно.
І додав: хоч ринок праці переживає складний період, компанії, які зацікавлені в нових працівниках, можуть знайти їх. Але змушені боротися з іншими роботодавцями зарплатою, умовами праці, можливостями карʼєрного зростання тощо.
Суттєво змінила свій підхід до роботи за останні три роки і Державна служба зайнятості, запевняє її очільниця Юлія Жовтяк. За умовчанням працює з безробітними, утім намагається якомога більше комунікувати і з бізнесом, аби реально працевлаштовувати людей. І все більше підприємств сьогодні, зауважує керівниця, співпрацюють з ДСЗ.
«Змінюємо стереотип, що ми просто біржа праці. Ми дійсно знаходимо людей. Пішли у тренди перенавчання. Програми для навчання людей насправді були завжди, але сьогодні їх ще більше. Більше працюємо з жінками, з молоддю. З'явились грантові програми для бізнесу», — розповіла Жовтяк.
Окрема програма для ветеранів.
«Ми провели такий мініексперимент у Дніпропетровській області. Побудували чітку роботу з ТЦК та СП, зі всіма військовими організаціями. Беремо ветерана за руку ще до фахівця із супроводу, от коли вони ще оформлюють документи при демобілізації, починаємо роботу. Аналітика за пів року такої роботи показала: у нас на 40 % більше, по-перше, звернень ветеранів, по-друге, їх працевлаштування. Це дуже правильний кейс-менеджмент — індивідуальний підхід», — підкреслила Юлія Жовтяк.
Знає вона також і про проблему, коли людина, працевлаштовуючись через Службу зайнятості, приходить на підприємство і просить вказати, що не підходить, аби просто отримувати виплату допомоги по безробіттю, на що скаржилися підприємці просто під час дискусії.
«Коли я прийшла в Службу, це, мабуть, перше, над чим я почала працювати. Бізнес постійно каже: "Від вас приходять люди просто за відміткою". Є Закон України «Про зайнятість», за яким після повномасштабного вторгнення людина, яка зареєстрована як безробітна, може отримувати допомогу по безробіттю тільки три місяці. Раніше це був рік, а для людей передпенсійного віку — два (зараз один). І максимальний розмір цієї допомоги — мінімальна заробітна плата (8 647 грн. — Ред.). Тобто це не такі великі суми», — відзначила Юлія Жовтяк.
За її словами, карʼєрні радники зі Служби зайнятості, переважнопід час спілкування з кандидатом розуміють, людина приходить за відміткою чи за працевлаштуванням. І мають розпорядження не відправляти до роботодавців невмотивованих людей, щоб Служба «не втрачала довіри бізнесу».
Керівниця ДСЗ натомість попросила підприємців чесно вказувати, що людина їм підходить, навіть якщо бажання працювати вона не має, — тоді кандидат втрачатиме можливість отримувати виплати від держави, відмовляючись від запропонованої посади (щоправда, з третього разу. — Ред.).
«З таким явищем працюємо. Немає статистики до і після, але точно відчуваю, що його стає менше, виходячи зі спілкуванням з бізнесом», — запевняє Жовтяк.
Також вона виступила із зустрічною пропозицією до бізнесу — вказувати реальний рівень заробітної плати.
«Часто, вибачте, є дві складові заробітних плат. Такі реалії в нашій країні. І вакансія, яку бізнес нам подає із заробітною платою 9 тисяч гривень, на work.ua зʼявляється з 22 тисячами гривень. Розумієте? А я маю знайти кандидата на 9 тисяч.
Нас часто плутають з Держпрацею (Державна служба з питань праці. — Ред.), ми — агенція зайнятості, карʼєрний центр, якщо хочете. Ми не перевіряємо заробітну плату, ми перевіряємо офіційне працевлаштування людини. І від того, яка заробітна плата вказана у вакансії, дуже часто залежить, якій людині ми можемо запропонувати роботу.
Чому така, можливо, низька довіра до Служби (зараз ми виправляємо це)? Тому що отакі вакансії подають. Людині, яка зверталася до Служби зайнятості — хотіла знайти роботу, ми пропонуємо умовно мінімальну зарплату. Думаючи, що нічого нормального ми їй не знайдемо, вона більше не хоче звертатися до Служби. Такий колообіг тривав десятки років. І зламати стереотипи за день важко, але ми над цим працюємо.
Єдине прошу: подавати реальну заробітну плату. Є ж різниця запропонувати одразу заробітну плату 22–25 тисяч або 8 тисяч?» — зауважила Юлія Жовтяк.
Та розвʼязання тотального дефіциту кадрів потребує комплексної стратегії людського капіталу. Точкових рішень недостатньо, вважає підприємець і доктор економічних наук Андрій Длігач.
«Біда і в кількості — 9 млн людей за межами економіки (це цифра, яку ми рахували в рамках Стратегії розкриття економічного потенціалу українців) і в дуже низькій продуктивності праці. І це питання не тільки автоматизації, не тільки штучного інтелекту, це питання катастрофічної ситуації з ментальним і фізичним здоров'ям. І катастрофічність цієї ситуації дасться взнаки вже найближчим часом.
На рівні уряду треба випрацьовувати комплексну стратегію людського капіталу, яка стосувалась би не тільки Міністерства економіки, яке є її фактичним драйвером. Але й Міністерства охорони здоров'я, яке має стати Міністерством здоров'я, Міністерства освіти, Міністерства соціальної політики. З формуванням координаційного центру в цій царині», — вважає Длігач.
Бронювання: умови й нюанси
Оновлена система бронювання запрацювала в листопаді минулого року, констатує заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Віталій Кіндратів. Вона передбачає сім критеріїв, з яких підприємству треба мати три, щоб забронювати 50 % працівників, якщо воно не належить до ОПК. Два обовʼязкові — відсутність заборгованості з податків і зборів і рівень заробітної плати на людину, яку бронюють, і середньої по підприємству не нижче ніж дві з половиною мінімальні (21 628 гривень станом на 2026 рік. — Ред.). Третій критерій обирають відповідно до загального списку (рівень сплати податків, валютні надходження, резидентство Дія.City, стратегічне значення для галузі чи громади, постачання електронних комунікаційних послуг тощо. — Ред.).
«Загальний набір критеріїв відкриває можливості всім органам, що визначають критичність (це: міністерства, центральні органи виконавчої влади, обласні військові адміністрації), додати власний критерій — або галузевий, або регіональний.
Умовно кажучи, Міністерство економіки, яке формує політику в цьому питанні, не знає, які підприємства можуть бути критичними на Закарпатті. А місцева влада, яка цим питанням опікується, розуміє пріоритетність галузей. Так само ми не ліземо в питання ВПК і критеріїв, які визначають критичність підприємства.
Розроблена формула: є загальні критерії, регіональні й галузеві. І є пул державних органів, які мають право визначати критичність підприємств, які потім через систему «Дія» можуть бронювати своїх співробітників», — деталізував заступник міністра економіки.
Таку систему Віталій Кіндратів називає достатньо збалансованою в умовах, коли треба забезпечувати мобілізаційним ресурсом Сили безпеки й оборони, а з іншого боку — економічну стабільність і ринок праці людьми.
«Іде питання про те, що треба вдосконалювати систему, прибирати баги, які вилазять під час бронювання певних компаній, можливі зловживання, які бачимо через звернення правоохоронних органів, через викриття якихось тонких схем.
З одного боку, держава намагається виробити якісь правила, з іншого боку, є ті, хто намагається знайти для себе якісь винятки і побудувати свою стежку, не проходячи тієї логіки, яку ми закладали. Ми це аналізуємо, зараз проводиться внутрішній аудит багів. Декілька ми знайшли, думаю, найближчим часом їх закриємо», — заявив заступник міністра.
За словами Віталія Кіндратіва, він знає про затримку в системі до 72 годин під час бронювання, на що представники бізнесу скаржилися тут-таки. Він пояснив, чому вона виникла і для кого діяти перестане.
«Щоб перебронювати компанію і працівників, раніше діяв «лаг» 72 години. Звідки він узявся? Коли запустили цифрове бронювання через Дію, за певний час стало зрозуміло: декотрі компанії бронюють 20 % від того, що можуть, усі інші тим часом у підвішеному стані. Якщо працівника зупиняє ТЦК, він дзвонить у компанію — і компанія його бронює. Це створило певний ринок маніпуляцій.
Після того ухвалили компромісне рішення, що коли людину подають на бронювання, минають 72 години — її перевіряють по базах, чи не в розшуку, чи пройшла ВЛК, а після бронюють. Цього року ми вийшли на проблематику, що компанії, які переотримали критичність і перебронюють людей, теж попадають у «лаг». Цю історію на базі порталу «Дія» прибрали. Тобто якщо компанія отримала нову критичність і людину переброньовують, усе відбувається безшовно. Цих 72 годин немає. Для нових співробітників, які тільки заходять у компанію, це правило поки що чинне», — пояснив Кіндратів.
Також він заявив, що Міноборони знає про проблему з оголошенням у розшук, тільки-но добігає бронювання. На чому також наголошував під час дискусії один підприємець.
«Над тим, аби прибрати цю проблему, працюють у Міноборони, тому що ці кейси дуже часто спливають. Умовно кажучи, хлопці, які займаються незрозумілими справами, дивляться перелік осіб, у яких завтра спливає бронювання, — зранку ставлять їх усіх у розшук. Ця історія у фокусі уваги Міноборони, і це один з пріоритетів. Мінекономіки у цю гру не грає», — підсумував заступник міністра.
Загалом сьогодні близько 30 тисяч компаній усіх сфер отримали статус критичних, відзначає Віталій Кіндратів. І можливо забронювати 50 % персоналу. Чи можна збільшити цей відсоток? Такі випадки є, запевняє Кіндратів.
«Було визначено галузі, для яких є стовідсоткове бронювання — це ВПК, енергетика; є виключний перелік територій, на яких ведуть або можуть вести бойові дії.
Інша частина — це механізм, який передбачає збільшення відсотку бронювання від 50 до 100 %. 62, 67, 82 %. Комісію очолює міністр оборони, вона міжвідомча, у неї входять представники Сил безпеки оборони, Міністерства економіки, освіти тощо. Я теж член цієї комісії і можу сказати, що розгляд проходить доволі обʼєктивно. Якщо підприємство долучено до важливих питань або на якихось чутливих територіях, квоту можуть збільшити. Якщо компанія, просто знаючи про цю можливість, подається і просить збільшити з 50 там до 80 % бронювання, скоріш за все, буде відмова», — пояснив представник Мінекономіки.
При цьому він додав, що дозвіл на збільшення квот бронювання отримують 17–25 % компаній, не більше. І наразі це не переглядатимуть.
«Логіка Сил безпеки і оборони — їм потрібно багато людей. Чим менше заброньованих, тим краще для них — більша база залучити їх до іншої функції. Наше завдання — залишити людей в економіці, дати можливість їм працювати, створювати додану цінність, додаткові робочі місця, виробляти додаткову продукцію, експортувати, імпортувати, тобто забезпечувати економічну частину нашого життя. І на рівні уряду це постійний баланс між економікою і безпекою», — резюмував заступник міністра. Але якщо мобілізаційна політика змінюватиметься, коригування системи бронювання теж можливе, додав він.
Проблема третя — капітал. Як з цим допомагає держава?
В Україні півтора десятка різних програм, спрямованих на розвиток українського виробництва, обʼєднаних політикою «Зроблено в Україні». Розраховані вони на малий, середній і середній+ бізнес, недосконалі, каже народний депутат і координатор політики «Зроблено в Україні» Дмитро Кисилевський, але позитивно впливають на економіку.
Наприклад, переробна промисловість, яка є фокусом промислової політики, додала майже 1 % до економічного зростання, відзначає нардеп, і мала «найбільший податковий вклад у доходи бюджету України з часткою 17,9 %, демонструючи найбільше позитивне зростання в додаткових податкових надходженнях».
«Далеко не всі проблеми українських виробників ми навчилися вирішувати в рамках цієї політики, але маємо певні відповіді на певні питання, які турбують українських виробників. Зокрема, на питання попиту. На питання доступу до фінансування чи промислової інфраструктури. І дуже маленькі відповіді на питання сприяння експорту», — зазначив Кисилевський.
Серед таких програм він, зокрема, згадав:
- Програми часткової компенсації вартості української техніки й обладнання, щоб пріоритет віддавали українському товару.
«Це програми, які роблять для бізнесу купівлю певного українського товару вигіднішим, ніж іноземного навіть беушного. Ця програма найвідоміша по сільгосптехніці — 25 % компенсації. Нещодавно ми запустили аналогічну програму — 15 % компенсації — для ширшої категорії товарів (колісна техніка, енергетичне обладнання, ліфти тощо) і ширшої категорії отримувачів (приватний сектор, комунальний, тому що громади купують і трактори, і автобуси). Громади до неї придивляються, скоро зрозуміємо, чи воно працює», — розповів Кисилевський.
Він стверджує: це дало від 15 до 40 % зростання в машинобудівництві, там, де ці програми працюють.
Наймасовіша, за його словами, і найполітизованіша програма. Має 5 млн користувачів.
- Програма маркування українських товарів значком «Зроблено в Україні».
«Держава доступними комунікаційними методами повідомляє споживачеві, що це товар український, його треба брати», — каже нардеп. І додає: виробникам запропонували безкоштовно використовувати на упаковці значок «Зроблено в Україні». Багато хто скористався. Але змусити торгівельні мережі до маркування на цінниках не можуть — таку державну політику вони розцінюють як тиск на торгову політику, нарікає депутат. До того ж є мережі, де імпортна частка «суттєво більша, ніж здавалося б нормальним». Але конструктивні розмови тривають.
- 5–7–9.
Наймасовіша програма кредитування. Днями перетнула позначку 500 млрд грн кредитів, зауважив Дмитро Кисилевський. Державі вона обходиться у 18 млрд гривень (того року і цього), кредитів дає на 90 млрд на рік, зазначив він.
- Програми грантів на обладнання для переробної галузі.
Так звані гранти на переробку — до 8 млн грн на верстат. Придбано вже 1400 таких, повідомив нардеп.
- Гранти на відновлення після прильотів — до 16 млн.
- Страхування від ризиків.
- Індустріальні парки.
«Це доступ до промислової інфраструктури, готової промислової землі й невеличких податкових і митних стимулів. 37 заводів в індустріальних парках збудували чи будують, і більшість з них прямо під час війни. Тобто почалося повномасштабне вторгнення, люди дістали гроші, почали будувати заводи, тому що держава створила зрозуміле для них середовище», — каже координатор програми «Зроблено в Україні».
Індустріальні парки коштують бюджету приблизно 1 млрд грн на рік, а зараз мають 34 млрд грн інвестицій, каже Кисилевський. І суб'єкти, які отримують державне фінансування на розвиток інфраструктури індустріальних парків, беруть його із зобов'язання приблизно один до п'яти.
«Тобто на 1 грн державних інвестицій у промислову інфраструктуру (а держава дає гроші на умовах співфінансування і виключно на підстанції, лінії електропередач, під'їзні шляхи тощо) заявник бере зобов'язань приблизно на 5 гривень. Тому суто математично ця конструкція працює, і це підтверджено цифрами», — підкреслив депутат.
- Проєкти зі значними інвестиціями, у народі їх називають інвестнянями.
Якщо відкинути флер і меми, за цією програмою залучено вже 250 млн євро інвестицій, запевняє Дмитро Кисилевський. І цього року планують «зіставну цифру».
- Спрощена зміна цільового призначення землі.
Щоб швидко перевести сільськогосподарську землю за межами населеного пункту в землю промисловості й енергетики для будівництва промислових енергетичних об'єктів.
- Компенсація капітальних інвестицій через податки.
Програма ще в роботі, але Дмитро Кисилевський вже пророкує їй «революційність».
«Фактично ми в Україні імплементуємо євродирективу з механізмом, за яким країни Євросоюзу переманюють наших виробників, а ми хотіли б, щоб у нас такий механізм був доступний українським виробникам», — пояснив він. Йдеться про можливість українським промисловим підприємствам повертати від 30 % до 70 % коштів, вкладених у будівництво нових чи розширення наявних заводів і промислову інфраструктуру. Відповідний законопроєкт готують до другого читання.
«І є два невеличкі напрямки експорту. У нас діє Експортно-кредитне агентство, там є різні програми страхування для експортної діяльності. І цього року вперше держава запланувала невеличкий бюджет на національні стенди на міжнародних виставках. Це те, що раніше фінансувало USAID. Але разом зі зникненням USAID зник і цей напрямок роботи, тому держава для просування експорту запланувала такий напрям», — доповнив перелік програм Дмитро Кисилевський.
Засновник і CEO work.ua Артур Міхно при цьому нагадав, що вже не перше десятиліття в країні тривають розмови про податок на прибуток і виведений капітал. На його думку, це могло б розв'язати проблему того, де брати гроші на відновлення й відбудову країни.
«Ми знаємо прекрасну країну, яка свого часу сильно і класно завдяки цьому розбудувалася — Сполучені Штати Америки. Тобто якщо я свій прибуток реінвестую — податку на прибуток не плачу. Це ж ніби основа, як зробити так, щоб я хотів 100 грн, які заробив, не забрати і тим більше не вивести, а залишити в Україні і з максимальною швидкістю реінвестувати. Чому з грошей, які я заробив і хочу реінвестувати, побудувати щось, маю сплачувати податок? Це сильно незрозуміла історія. Хтось зацікавлений в тому, щоб люди не розбудовували Україну?
З іншого боку, я розумію, що, можливо, відповідальні за збори податків трохи перестраховуються, що ми зараз почнемо все, що заробили, вкладати в розбудову, і вони не зберуть нічого. Можливо, давайте 50 % прибутку дозволити реінвестувати — подивитися, що буде. Якщо ми реінвестуємо свій прибуток, за рік, два, три він повернеться х5», — зауважив Артур Міхно.
(Не)рятівні мігранти. Трудова міграція — панацея для України?
До повномасштабної війни Державна служба зайнятості видавала/продовжувала близько 20 тисяч дозволів на працевлаштування іноземців. З 2022 роком прийшло падіння, яке до 20 тисяч поки що не повернулося, розповідає очільниця ДСЗ Юлія Жовтяк.
«Ми бачимо аналітику, що нам потрібно буде залучати 4–4,5 млн іноземців. І зараз Міністерство економіки, ДМС працюють над тим, щоб спростити процедуру, тому що зустріч з бізнесом показує, що запросити на роботу іноземця складно і дорого. З боку Служби зайнятості воно працює швидко і вартість доступна — 30 тисяч гривень, і є дозвіл на три роки. Але знайти людину, привести, як каже бізнес, і сплатити за все коштує десь 150 тисяч гривень. Зараз ми, Міністерство економіки і всі інші, працюємо над тим, щоб зробити єдиний дозвіл на працевлаштування і перебування іноземця, спростити законодавчі підстави», — повідомила Жовтяк.
Та навіть тих 30 тисяч гривень, які компанія офіційно сплачує за дозвіл у разі відмови іноземця працевлаштуватися (а таке буває повсякчас), держава не повертає, зауважив власник будівельної компанії «Герц» Олександр Ротов. Він пропонує розглянути механізм повернення грошей чи перерахування їх на спеціальний рахунок, аби вони не були даремно сплачені.
Юлія Жовтяк назвала зауваження слушним і пообіцяла подати таку пропозицію під час підготовки змін до закону про працевлаштування іноземців.
Серед країн, які потенційно розглядають для залучення робочої сили, переважають Індія, Бангладеш, Пакистан, розповіла також Юлія Жовтяк. Хоча зараз серед іноземних робітників в Україні переважають громадяни Туреччини.
Є ще один момент, який вказує на необхідність виваженої мігрантської політики, зауважує керівниця Державної служби зайнятості — використання мігрантами України як транзиту до країн Євросоюзу.
«Не скажу, що часто, але стикаюся з такою ситуацією, що компанії запрошують іноземців, вони починають працювати, начебто їм створені умови проживання, а потім вони зникають і їх виловлюють уже на кордоні. Ми отримуємо листи від поліції, СБУ, що скасуйте всі дозволи, ми вже зловили цих людей на кордоні», — заявила Юлія Жовтяк.
Щоб знизити ці ризики, на підприємство поклали обовʼязки офіційно працевлаштовувати іноземця і сплачувати за нього податки за спрощеною системою. Якщо протягом двох місяців податків не сплачують без юридичних підстав, дозволи скасовують з повідомленням про це відповідні органи. Але такі моменти теж треба враховувати в державницькому підході до мігрантської політики.
Напрацьована нині із залученням Державної міграційної служби стратегія міграційної політики вводить у стан шоку, заявив виконавчий директор Центру економічних стратегій Гліб Вишлінський. І наводить деякі цитати з неї:
«"Розробити заходи з захисту українського ринку праці та інтересів вітчизняних працівників від невиправданої конкуренції з боку трудових мігрантів з-за кордону: тест ринку праці, обов'язкове оголошення про вакансію та запрошення іноземців лише за умови відсутності претендентів з числа місцевих працівників протягом визначеного часу". Тобто така політика 90-х років, коли в нас було гігантське безробіття, купа людей і структурна трансформація економіки, людям не було де працювати.
І друга цитата: "Вивчити можливості скасування дозвільної системи працевлаштування в Україні для громадян ЄС". Тобто громадяни України на дуже насичених ринках праці ЄС можуть спокійно зараз працювати. А наша держава лише в межах стратегії хоче вивчити можливість дозволити громадянам ЄС працювати в нас. І ми забуваємо про те, що хочемо вступити до ЄС найближчими роками і маємо автоматично надавати таке право. Якщо тільки не скажемо, що в нас такий перенасичений ринок праці, що маємо просити про виняток, щоб не пускати на український ринок праці іноземців», — зауважив Гліб Вишлінський.
Юлія Жовтяк додала, що такі обмеження для іноземців уже існували на ринку праці. Компанія мала право запросити іноземця, лише якщо Служба зайнятості протягом місяця не могла знайти на вакантне місце українців. У 21 році цю норму скасували, і її точно не треба повертати, впевнена Жовтяк.
«Це не працює. Тоді компаніям треба було маневрувати і розказувати, що нам потрібен електрогазозварювальник або комірник зі знанням китайської мови. Звичайно, що такого українця знайти не могли. Зараз до цього обговорення знову повертаються, щоб захистити українського громадянина. Але моя позиція, і я офіційно про це говорю: не треба це повертати. Така норма працювати не буде. Ми знову створимо компаніям головоломку написати вакансію так, щоб запросити зрештою іноземця», — стверджує керівниця ДСЗ.
Однак частина спікерів дискусії дещо скептично ставиться до мігрантської політики на рівні держави. У першу чергу треба вивчити резерви національного ринку праці та спробувати повернути українців з-за кордону, вважають вони.
Так, заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Віталій Кіндратів нагадав, що скорочення людей на виробництвах відбулося і через автоматизацію процесів, які вже не вимагають колишньої кількості працівників. Решту треба перенавчати нових підходів і професій.
Схожий наратив має і народний депутат від «Європейської Солідарності» Артур Герасимов. Він вважає: завозити треба не лише людей робітничих спеціальностей, а одразу високотехнологічні бізнеси, які великої кількості людей не потребують.
«У світовій економіці є два глобальні тренди: роботизація і автоматизація. Багато країн зараз думають, куди подіти 5 000 працівників, якщо зараз фабриці достатньо 50. Питання в тому, щоб надати умови інвесторам, які заведуть сюди новітні технології з робототехнікою, щоб ми могли з меншою кількістю людей виробляти додатковий продукт», — вважає нардеп.
Гліб Вишлінський при цьому наголошує: дослідження все одно показують довгострокову структурну нестачу робочих рук в Україні навіть за умови тотальної механізації і автоматизації.
«Ми спостерігаємо структурне безробіття в промисловості. Є багато економістів, юристів, психологів, але мало операторів верстатів з ЧПУ, зварників, екструдеристів тощо, — додає Дмитро Кисилевський. — Очевидно, наша політика має полягати в першу чергу в тому, щоб максимально повернути людей, тому що вони нам найбільше потрібні, вони наші.
А якщо їх не вистачає, створити умови, щоб іноземці, які готові приїжджати в Україну, теж могли тут працювати. Це здоровий глузд. Що буде написано в стратегії (мігрантської політики. — Ред.) — подивимося, коли вона дійде до того етапу, коли за неї треба буде голосувати. Очевидно, що першочерговими будуть інтереси українських громадян, яких треба залишити тут і які мають повернутися».
Та якщо робити ставку на мігрантів в економіці, треба не забувати, що іноземці з тих країн, які розглядають як пріоритетні, культурно на нас не схожі, додає Кисилевський.
«У них інша мова, якої ми, скоріш за все, не розуміємо. Інша культура. Своя злочинність. От коли їх багато і в них щось відбувається, приїжджає поліція, і вона не може зрозуміти, що там. У них свої традиції, звичаї. Вони не їдять нашої їжі.
Тому підприємство, яке вважає, що вирішить кадрові проблеми, залучаючи іноземців, має розуміти, що, крім того, що поставить цю людину до верстата чи швейної машинки, воно має розуміти, що людина їстиме, як спілкуватиметься, що у своє релігійне свято не прийде на роботу — а в нас робочий день. І відповіді на ці питання треба буде шукати», — підкреслив Дмитро Кисилевський.
Цю тезу підтримав і СЕО work.ua Артур Міхно. Він стверджує: досвід проживання в мультикультурній Канаді показує, що великі скупчення індусів, сирійців — «насправді не таке велике щастя, і вони там нормально вигрібають від цього».
«Ми ще своєї культури не відродили. У нас тільки-тільки з'являються перші росточки української культури. І в цей момент отримати виклик якоїсь інтеграції абсолютно іншої культури може бути дуже небезпечно», — вважає Міхно.
Юлія Жовтяк зауважує, що насправді статистика показує, що в Україні є внутрішні резерви на ринку праці. Чи достатні, вона не уточнила, але навела приклад, який показує, що з ними треба працювати.
«Читаю в Telegram-каналі повідомлення. Пише голова Закарпатської обласної військової адміністрації: “Підприємство ухвалило рішення завести 160 бангладешців на роботу”. Міністерство каже: Юлю, розберіться, там є резерви. Починаємо розбиратись.
Це меблева фабрика. На Закарпатті, біля кордону. Знайти людей (з місцевих. — Ред.) непросто. Звичайно, 100 % ми навряд чи можемо покрити. Але зробили так: у нас є Донецька обласна служба, Луганська, Запорізька, де є внутрішньо переміщені громадяни, і їх дуже багато... Власник підприємства побудував невеличкі будиночки, які безкоштовно дає для родини (не для людини, а для родини, яка може там проживати). Так ми вивезли дві родини з Покровська, які зараз працюють на підприємстві. Поки що укомплектували 15 вакансій. Так, це не 160, а проте.
Так само працюємо на підприємствах у Кам'янському, де потрібно 100 електрогазозварювальників. Знайти за день 100 таких фахівців важко. Ми підключили Запорізьку область, Дніпропетровську, внутрішньо переміщених громадян», — розповіла Юлія Жовтяк. Тож Державна служба зайнятості робить ставку на міжобласну роботу з внутрішньо переміщеними особами, шукаючи трудові резерви серед громадян, які згодні переїхати в інші області, додає вона.
Але якими саме є ці внутрішні резерви національного ринку праці, наразі невідомо…