У парламенті активно просувається законопроект “Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств)” № 4438. За благими намірами тут ховається банальне бажання додатково витиснути податки та “закріпачити селян”. За розумними словами про “підтримку”, “оптимізацію”, “сприяння” ховається просте бажання оподаткувати кожну цибулинку, морквину чи пучок петрушки, який кожен з нас купував на базарі, повертаючись із роботи. Тобто депутати вирішили залізти у город кожного українця.
Нардепи багато говорять про те, що саме селяни-одноосібники виробляють близько 70% продукції, яку ми споживаємо. В окремих категоріях цей показник може сягати і 90%. Овочі, м’ясо, молоко, яйця для нашого столу виробляються переважно приватниками одноосібниками. Меншу частку продукції виробляють підприємства агрохолдингів і фермери.
Ті, хто нас реально годує, не мають доступу до державних програм сприяння розвитку аграрного виробництва. Над цим мали б задуматися ініціатори цього нововведення – “опозиціонери” з “Батьківщини”, що так голосно говорять про захист селян, натомість пропонують їх додатково обдерти та закріпачити.
Особливо цинічним є саме обґрунтування законопроекту. Мовляв, через скрутну економічну ситуацію дедалі більше людей займатимуться індивідуальним господарством, тому їх треба облікувати...., а заодно й оподаткувати. Питаюся, де ж логіка? В Україні на одне робоче місце претендує 11 осіб. 2,5 мільйона українців втратили роботу лише за останніх два роки. Ці люди розуміють, що від держави допомоги не дочекаєшся. А тому виживають, як можуть. Повертаються до землі. Вирощують своїми руками на своїй землі городину, щоб хоч якось прогодуватися. Держава мала б навпаки максимально сприяти таким людям у збуті продукції, а не обкладати їх додатковими поборами.
Проте мене не дивують подібні ініціативи. Опозиція і влада мало різняться у методах. Основою їхньої економічної стратегії є політика “сокодавки”. У 2009 році Юлія Тимошенко пропонувала оподаткувати заробітчан. При цьому не зважали на те, що саме ці люди є важливим донором коштів із-за кордону. Часто надходження від заробітчан перевищують прямі іноземні інвестиції. Вже у 2014 році те саме спробував зробити уряд Яценюка. Постійним тиском і ліцензуванням грішив і уряд Миколи Азарова.
Весь нинішній політикум діяв за одним принципом: “Створюй більше перешкод, щоб була можливість заробляти корумпованому чиновнику”. Подібні законопроекти показують, наскільки далекими і відірваними є “народні депутати” від народу, як від сільського, так і від міського. Бо містяни також постраждають від запровадження нової податкової кабали. “Оподаткована” цибуля, морква, картопля, яйця, сметана просто стануть дорожчими і ще менш доступними. У мене одне пояснення — в парламенті занадто мало людей, які хоча б раз у місяць бувають у селі і спілкуються з людьми.
У той час, коли в країні бракує робочих місць, коли росте попит на українську продукцію за кордоном і варто було б стимулювати виробництво, влада йде шляхом обмеження через податки. Ніби каже нам: “Хто працює, того будуть обдирати ще більше, ніж того, хто не працює”. До чого це призводить? У Австро-Угорській імперії українського селянина обкладали різними податками - аж до податку “на збирання хмизу”. Селянин поїхав у Канаду і збудував чудову країну. У нас уже можна створювати міністерство еміграції, бо більше 4 мільйонів українців залишили свою батьківщину в останні роки.
А що робили в таких випадках у США під час Великої Депресії? Не йдеться про копіювання механізмів, бо була різна ситуація тоді і тепер. Ми різні країни. Але говорю про принцип. У США стимулюють створення робочих місць і виробництва. У нас обкладають ці робочі місця податками. Штовхають до скорочення виробництва і до скорочення експорту, який дає доходи державі.
Франклін Рузвельт запровадив програму стимулювання для людей, які бажали працювати на землі. Він сам працював на власній ділянці і показував приклад. Це дало роботу і можливість прожити тим, хто втратив роботу у промисловості.
Що мали б робити в Україні? У першу чергу спрямувати зусилля на збільшення виробництва і сприяння експорту та продажу продукції на внутрішньому ринку самими виробниками. Це збільшило б кількість робочих місць у сільській місцевості, де могли б знайти роботу не лише селяни. Держава більше заробляла б. Реальні податкові надходження були б вищими. Люди були б ситими і заможними.
Зневага до людей і їхніх потреб з боку влади завжди закінчується одним. Недолугих політиків усувають. Іноді це відбувається дуже жорстоко. Зараз є ще час подумати і пошукати інші методи наповнення бюджету. А людям варто уважніше придивлятися до “політиків” і запитувати їх, чому вони так не люблять народ, який їх привів до влади.