Чи не єдиним досягненням останніх років, які пройшли «під знаком» реформ, є децентралізація влади в нашій державі, що проявляється у передачі значних повноважень та бюджетів від державних органів - органам місцевого самоврядування. Метою цього було, аби якомога більше повноважень мали ті органи місцевої влади, що обрані й підконтрольні самій громаді. Політикою здійснення децентралізації є відхід від централізованої моделі управління в державі та забезпечення спроможності місцевого самоврядування з побудовою ефективної системи територіальної організації влади в Україні. Можу відзначити, що цього наша держава чекала і потребувала давно.Нещодавно кулуарно було розповсюджено черговий за останні роки проект Податкового кодексу на 2017 рік. У разі прийняття запропонованих у ньому змін, реформа децентралізації повністю нівелюється, а сільські бюджети залишаться ні з чим!
Село намагаються залишити без фінансових можливостей
Мова йде про єдиний податок 4-ої групи (до 2015 року – фіксований сільськогосподарський податок).
Мені, разом з групою інших народних депутатів, вдалося минулого року відстояти єдиний податок четвертої групи. Я особисто наполіг, навіть шляхом ультиматумів, на тому, щоб ганебна несправедливість по відношенню до простих людей була усунена з документів, оскільки це значно вплине на життєдіяльність села.
Для села єдиний податок четвертої групи є фундаментальним, бюджетоутворюючим. На моєму окрузі, на Вінниччині, доля надходжень у структурі доходів сільських бюджетів від цього податку складає в середньому 30%, а в деяких селах і всі 50% (рис. 1).
Тоді наші пропозиції врахували. Крім того, нам вдалося збільшити цей податок в 36 разів у порівнянні з 2014 роком. Наприклад в 2014 році цей податок в середньому складав 7 грн/га, в 2015 – 130 грн/га, а в цьому році він складає 240-250 грн/га. Тобто, майже на третину. Тільки завдяки цьому, вдалося збільшити сільські бюджети й розпочати реалізовувати фінансову децентралізацію на селі. Важливо те, що кошти з цього податку стовідсотково залишаються в розпорядженні місцевих громад.
Вже сьогодні громади залишаються фінансово спроможними й окрім субвенції з державного бюджету, готові вже й за власний кошт реалізовувати хоч і незначні, але соціально-важливі заходи, розвивати місцеву інфраструктуру.
Рис. 1. Динаміка частки єдиного податку 4-ої групи в структурі доходів селищних/сільських бюджетів Бершадського, Гайсинського, Теплицького, Тростянецького районів Вінницької обл.
Джерело: Вінницька обласна державна адміністрація.
Особисто я, вважаю це найліпшим результатом реформи децентралізації. Наприклад, в Тростянецькому районі, на Вінниччині, у селі Цибулівка, саме завдяки додатковим надходженням коштів від єдиного податку, сільська рада вже може виділити 380 тис. грн. для співфінансування заходів по відновленню дитячого садка, який понад 20 років не працює. І тепер селяни матимуть дитячий садок і додаткові робочі місця.
А в Гайсинському районі, – в селі Нараївка, – вдалося збільшити сільський бюджет на 1 млн. грн.
Крім того, йде активна співпраця сільських громад з великими холдингами, переважно сільськогосподарськими виробниками, які зацікавлені у вирішенні соціальних питань сіл та районів на території яких працюють.
Натомість, проектом Податкового кодексу 2017 року нам пропонують, щоб до місцевих бюджетів платили податки тільки ті підприємства, які мають до 200 га землі. А інші, насамперед великі підприємства, будуть сплачувати податок до державного бюджету за загальною системою оподаткування. Більше того, з 1 січня 2018 року цей податок взагалі хочуть відмінити.
Хочу наголосити, що кожен виробник який працює на території громади, розуміє, що якщо не буде хорошого фінансування сільської громади йому буде працювати набагато важче. Таким чином, виробники, особливо великі підприємства, готові сплачувати більше податків громаді, ставати більш соціально відповідальними, щоб розвиватися самим і розвивати ті території, на яких розміщено їх виробництво. Я особисто, взагалі, підтримую ідею збільшення податків за умови, що вони будуть йти на розвиток сіл, а не відомо на які потреби.
Треба чітко зрозуміти, що села не можуть жити на одні дотації з державного бюджету, і це факт!
Якщо ми йдемо цим шляхом, то про яку децентралізацію може йти мова?!
Аграрії двох каст
Інше дуже важливе питання для розвитку сільського господарства – це повернення спеціального режиму оподаткування ПДВ.
Починаючи з 1999 року весь український сільськогосподарський сектор працював по спеціальному режиму оподаткування, тобто податок на додану вартість він сплачував на окремий власний спеціальний рахунок і міг спокійно використовувати кошти з нього на закупівлю добрив, засобів захисту рослин, пального, техніки тощо.
З 1-го січня 2016 року уряд, попри застереження фахівців сільськогосподарської галузі, обмежив обсяги ПДВ, що залишаються у розпорядженні підприємств в залежності від видів діяльності, а починаючи з січня 2017 року спецрежим ПДВ взагалі пропонують скасувати, хоча в Коаліційній угоді зазначено, і всі готувалися до цього, що такі зміни будуть з 1 січня 2018 року.
Все зламав попередній уряд, і вийшла така ситуація, що сьогодні реально, аграрних виробників поділили на дві групи: ті кому стало краще, і ті кому стало гірше. Кому стало краще? Це тим хто працює на експорт. Тобто ось ті 23 млрд. грн., що акумулював аграрний сектор у 2015 році від ПДВ, забрали у фактичних сільгоспвиробників і віддали трейдерам. Трейдери, й ті хто займається експортом, хто працює на зовнішній ринок, фактично нічого не втратили, навіть виграли.
А ті хто працюють на внутрішній ринок програли. Хто працює на внутрішній ринок? – це ті сільгоспвиробники, які виробляють молоко, ті які виробляють м’ясо, займаються свининою, птицею, ті що виробляють овочі, фрукти. Вони постраждали, тому що сьогодні вони не мають тих 20% ПДВ, які б вони могли використовувати на розвиток, і реально, їм стало гірше (рис. 2).
Рис. 2. Динаміка основних показників розвитку тваринництва в Україні за останні 2 роки.
Джерело: Державна служба статистики України.
Тож, скасування спеціального режиму оподаткування в редакції, яка діяла до 1 січня 2016 року, вже має негативний наслідок як для сільгоспвиробників, так і для держави. Спостерігаємо постійне падіння обсягів виробництва в агропромисловому комплексі, а саме в галузі тваринництва та усіх її підгалузях. Відповідно, це призводить до зменшення доходів виробників і, як наслідок, до зниження інвестицій в одну з провідних галузей економіки України – сільське господарство. Так, згідно офіційної статистики, виробництво молока, м’яса, яєць вже другий рік поспіль скорочується, поголів’я худоби катастрофічно зменшується – ВРХ, свині, птиця (рис. 2). Недарма нещодавно проводилися численні мітинги фермерів та сільських жителів під Верховною Радою, перекривалися дороги по всій Україні. На відчайдушні кроки та масові заходи людей спонукала ситуація, що штучно створена в агарному комплексі.
Спеціальний режим ПДВ для аграріїв необхідно зберегти в редакції, яка діяла до 1 січня 2016 року, бо це єдиний державний не корумпований механізм, який був покликаний допомагати підприємствам. Прямі дотації, які нам так нав’язує Міністерство фінансів - неефективні й сприяють поширенню корупції, а не активній боротьбі з нею! До того ж, нагадую, згідно чинних міжнародних угод, обсяги прямих дотацій є незначними й складають загалом від 3 до 5 млрд. грн. на рік, тоді як забирають у аграріїв більше 20 млрд. грн. щорічно.
Безперечно, запропоновані зміни до Податкового кодексу 2017 року, як і його чинна редакція, не сприяють розвитку сільському господарству, що залишалося фундаментом економіки України в останні роки. Декілька років поспіль очільники Міністерства фінансів України нам обіцяли запропонувати нові механізми та інструменти розвитку агропромислового комплексу, як альтернативи спеціальному режиму ПДВ та єдиному податку для сільськогосподарських виробників. Натомість, з року в рік, аграріям залишають все менше шансів на подальший розвиток і модернізацію галузі.