Вибухове натхнення: David Garrett у Києві

Вільне місце у центрі першого ряду ніби на мене й чекало: ідеальна точка для того, щоб дивитись шоу і, звісно, знімати, особливо зважаючи на відсутність в моєму арсеналі хорошого телеоб’єктива. Зовсім непомітно минає час до початку концерту і ось вже вся команда Ґарретта на залитій електрично-синім світлом сцені - зал наповнює ніжна мелодія-інтро. Якась мить - і до композиції приєднуються звуки скрипки: головний персонаж вечора з’являється… на вході до залу. Усміхаючись і продовжуючи грати, йде через прохід під захоплені та здивовані погляди публіки.

Девід - у чорному класичному піджаку із вишитою чорною трояндою, футболці з черепом, джинсах та незашнурованих шкіряних чоботах. Волосся кольору мокрого океанського піску ніби наспіх зібране у хвіст.

Із першим треком - кавером на Dangerous Девіда Ґетти - відчуття реальності зникає і ти просто впадаєш у стан ейфорії і музичного трансу, а свідомість літає десь під дахом палацу. Безперечно, це один із тих випадків, коли кавер у мільйон разів кращий за оригінал.

«Добрий вечір, Київ!» - вітає Девід публіку українською. На народ таке завжди діє безвідмовно: оплески і захоплені вигуки заповнюють зал. Усмішка, напівпоклон і помах довгих вій за секунди до початку наступного треку.

Фото: Ірена Скуратовська

Неймовірну музику доповнює прекрасне світлове шоу і величезний екран за спинами музикантів, де під час запальної Superstition Стіві Вандера крутиться блискуча диско-куля, а під час колдплеївської Viva La Vida можна бачити кадри з кліпу разом із живою трансляцією концерту.

Перед Let It Go - саундтреком до мультфільму «Крижане серце» - увесь напівсферичний простір сцени наповнюється вогнями, схожими на зірки на чорнильному нічному небі. На екрані літають електронні сніжинки різних розмірів і форм, здається, що від магічних звуків скрипки вони перетворяться на справжні, кружлятимуть у повітрі й осідатимуть на віях Девіда.

Фото: Ірена Скуратовська

Особливий подарунок для рокерів і металхедів, яких тут точно не бракує, - сет із каверів на Лед Зеппелін, Аеросміт, Нірвану, Пола Маккартні. Саме зараз під Kashmir, Walk This Way, Smells Like Teen Spirit, Live and Let Die хочеться танцювати у фанзоні якогось концертного майданчика замість того, щоб намагатись всидіти у м’якому кріслі Палацу «Україна».

«Мабуть, більшість із вас не дуже знається на класиці. Але я хочу вас запевнити, що цю музику ви точно знаєте», - Ґарретт знову засліплює публіку своєю прекрасною усмішкою і поправляє на плечі скрипку. Лунає 5 симфонія Бетховена, 40 симфонія Моцарта, «Токката» Баха. «І хто тут скаже, що ця музика йому не знайома?»

Ще два класичні твори - Концерт для фортепіано з оркестром №1 Чайковського та «Літо» Антоніо Вівальді - і Девід переходить до власних композицій. Furious, Adventure Island, Explosive - саме так звучить концентроване натхнення Ґарретта.

Зал бурхливо реагує на все, що відбувається на сцені: на імпровізований танець разом із гітаристом Маркусом під грецькі Сіртакі, на музичну дуель скрипки проти гітари, на зворушливу розповідь Девіда про його бабусю, яка виросла у Києві.

На останніх треках люди аплодують стоячи, створюють неймовірний галас, ладний зірвати з будівлі дах. Ґарретт витирає вологі очі, оглядає зал, усміхається на прощання і покидає завалену квітами сцену.

Фото: Ірена Скуратовська