Мертва хватка

20 грудня у приміщенні Майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» відбулася подіумна дискусія з питань реформування театральної галузі. Подію було ініційовано в межах суспільно театрального-проекту «Кінець удавання».

Зал оперного театра
Фото: kievbum.com
Зал оперного театра

Ініціатива зустріла жвавий відгук у театральної спільноти — приміщення «Сузір'я» вщент заповнили керівники державних театрів вищої ланки та активні фігуранти незалежного театру. На зустрічі були присутні представники міністерства культури та голова НСТДУ Богдан Струтинський.

Ідилічні сподівання організаторів заходу малювали в уяві створення пулу конструктивних тез, що зможуть врегулювати інтереси державного та недержавного сектору у комунікації театральної спільноти та представників влади. І, зрештою, дуже хотілося почути публічну артикуляцію механізму, що дозволяє професійній спільноті та експертному середовищу впливати на формування законодавства.

Але, як завжди, сувора реальність внесла свої справедливі корективи. А реальність така: незалежний театр в очах представників державного сектору – це агресивний конкурент, який відбирає у них хліб і не платить податки. Власне, уся подія була потрактована представниками держсектору як зазіхання на їх права і територію, — це неодноразово було озвучено прямим текстом, чи то виринало із підтекстів.

Оборонна позиція дискутантів супроводжувалася бідканнями про складнощі виживання репертуарного театру в наших реаліях. Хоча до конкурсної системи та ротації кадрів діло не дійшло (та, власне, і не планувалося — обговорення цього широкого питання – окрема тема), кволі спроби представників незалежного театру озвучити пропозиції по легалізації їх статусу на законодавчому рівні були потрактовані не інакше, як зазіхання на заслужено вигризений 30-40 років тому шматок держмайна.

Один шановний пан навіть вигукнув: “Ми свого часу вибороли своє право на державну підтримку, тепер ваша черга”. Отже до спільного пакету пропозицій не доповзли — процес замкнувся на конфронтації всередині середовища.

З огляду на цю ситуацію дуже хочеться розвіяти ілюзію про те, що всі недержавні театри хочуть стати державними, чи то витурити з насиджених місць осяйних керманичів культурних закладів. Не хочуть. Не бійтеся. Вони просто хочуть працювати за фахом і не вмирати при цьому з голоду. Працювати, маючи, правовий захист та прозору систему грантової підтримки. Відстоювати свої проекти в умовах відкритого конкурсу, а не здобувати право на постановку в результаті кулуарних домовленостей.

Такі прості і логічні речі, які насправді є новою парадигмою мислення. Адже тоталітарна сталінська система театру, що зараз перетворилася на дрібно-феодальну, буде триматися до кінця, мертвою хваткою. Боротися з нею марно. Так само, як марно сподіватися на гуманне ставлення до нового покоління.

Війни за ресурс не буде. Вони просто зберуть валізи і поїдуть. А державний театр через 10-15 років перетвориться на геріатричний пансіонат, який самоліквідується в міру своєї абсолютної непотрібності.

Анастасия Гайшенец Анастасия Гайшенец , Театральный критик
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram